Сочинения

Відомий український філософ Дм. Чижевський вважав, що головними від мітними рисами українців є індивідуалізм та емоційність. Козацькі по хо ди і далекі чумацькі мандрівки, важка праця хліборобів на степових просторах сприяли самозаглибленню і розвиткові мрійливості («замріяності»). Безкрайні рівнини, заворожуюча тиша і посвист степового вітру створювали в українців філософський, глибоко релігійний настрій.

Помірний клімат, відсутність скелястих гір і непрохідних лісових нетрів — усе це формувало в українців характер помірний, обережний, скептичний («це діло треба добре розжувати») і недовірливий стосовно авторитетів, котрі вважають, що володіють абсолютною істиною. Традиційне українське суспільство здавна мало порівняно високий рівень самоорганізації. Причому українці схильні до створення насамперед малих співтовариств на принципах добровільного об’єднання — братерства, громади, чумацькі валки, кооперація тощо.

 Українці більш стримані та мовчазні, більше заглиблені в себе. Вони не схильні поспішно брататися з першим зустрічним, довго пам’ятають образи — у цьому вони схожі на народи Кавказу — і не заспокоюються, поки не помстяться за образу. У той же час, українцям властива релігійна і національна терпимість.

як і більшість європейських народів, українці за своєю природою — затяті індивідуалісти. У них помітно виражені типові для європейців любов до порядку, потяг до чистоти, охайності, акуратності в побуті. Українські жінки не тільки щотижня мили та прибирали свої хати, але й раз на два тижні заново білили їх — як усередині, так і ззовні.

Разом з тим, українці відрізняються гостинністю, життєрадісністю, артистизмом. Свідченням тому — їхнє іскрометне почуття гумору. На картинах мандрівного українського філософа Григорія Сковороди навіть Христос сміється — це просто немислимо в інших, більш стриманих національних і релігійних традиціях.

Сім’я — основа будь-якого суспільства і держави. створення кожної молодої української родини починалося зі шлюбу (від слов’янського «слюб» — з’єднання по любові). скріплювався шлюб весільним обрядом. Характерним для української родини було шанування старших у роді. діти до батьків зверталися шанобливо -тільки на «ви».

Хутір — найпоширеніша форма традиційного селянського господарства в Україні — являв собою незалежне господарство, що складалося здебільшого з одного-двох дворів.

в українських родинах дорослі діти прагнули якнайшвидше відокремитися від батьків і одержати економічну самостійність, хазяйнувати з власної волі та розуміння, тому часто будували свої будинки у віддаленні від села. З хутірської форми господарювання виросли і знаменитий український індивідуалізм, і розвинуте почуття власності українців. в українській народній свідомості власність завжди залишалася священною і недоторканною. на відміну від російської громади — «миру», де земля знаходилася в загальному володінні і постійно заново поділялася між «мирянами»,— українська «громада» ніколи не зазіхала на особисту власність кожного хазяїна.

Чумаки — мандрівні торгівці — щороку відправлялися в небезпечний шлях до кордонів України. вони доставляли в центральні області ті товари, яких тут гостро не вистачало,- кримську сіль, в’ялену рибу, деревину. для забезпечення власної безпеки чумаки об’єднувалися в каравани — «валки». «Чумацтво» було способом життя, виник навіть своєрідний унікальний чумацький фольклор. Чумацькі походи тривали аж до другої половини ХіХ століття. У першій половині дев’яностих років ХХ століття -у період загострення економічних труднощів — українці повернулися до чумацького досвіду предків. подібно до чумаків, дрібні торгівці — «човники» — відправлялися до туреччини, польщі, китаю за дефіцитними товарами.

В. Орловський. «Відпочинок у степу»

Сочинение! Обязательно сохрани - » Характер — це доля . Потом не будешь искать!

Запись была опубликована 13.11.2009 в 10:50 в категории Стислі перекази з географії. Вы можете следить за ответами в этой записи через RSS 2.0 ленты.