Це вже зараз куди не кинь оком — метал: ложка, ліжко, відро… А ще відносно недавно, особливо в сільській місцевості, господарські предмети виготовляли переважно з дерева. Повсюди в хатах та біля криниць вигойдува-лися дерев’яні відерця, обперезані не лише металевими, а почасти й ліщиновими обручами. Вода в таких посудинах довго зберігала прохолоду, природні смакові якості. Робили їх здебільшого із сосни. З неї не тільки відерця робили, але й добротні хати будували. Облюбувавши зручне місце, господар починав обзаводитися житлом. Будівельним матеріалом переважно були соснові плахи, оскільки саме це дерево легко піддавалося ручній обробці, зберігало тепло й не псувалося. Кількох таких плах вистачало, щоб звести зруб? тонші деревини йшли на крокви, дошками шалювали причілки, слали стелю й підлогу, робили дах.
Майже все хатнє начиння також виготовляли із сосни — мисник, вішалку, лави, діжу, навіть поріг.
У новій тесовій хаті народжувалися діти, господарі обзаводились усіма необхідними пожитками, у тому числі й скринею, без якої не обходилася жодна родина. У ній зберігали святковий та ритуальний одяг, інші речі побутового вжитку; при потребі її використовували як стіл, а почасти і як ліжкоо Дівчина, яка виходила заміж, обов’язково мала отримати від батьків як придане традиційну скриню. Народні майстри виготовляли їх переважно із соснових дощок, бо саме це дерево найкраще оберігало пожитки від молі, його не точив шашіль…
А що вже казати про господарські прилаштунки!
Цебрики, діжки, усілякі барильця, бодні для зберігання збіжжя й борошна, ряжечки, маснички тощо. Усе це виготовлялося із соснового матеріалу.
Згадується дитинство, рідна домівка. На дворі всевла-диться глибока осінь із прозорими приморозками. Тато, наточивши сокиру, казав: «Пішли, допоможеш мені клепку колоти!» Сушилися клепки кілька днів, і наша хата пахла живицею. Хто заходив, казав з подивом: «А й гарне ж яке повітря у вас…»
Доки сохли клепки, батько з дубових дощок робив заготовки для денець. І ось надходив час стругати клепки. Посеред хати влаштовували спеціальний верстат, і, почергово міняючи різних форм рубанки, батько робив півовальної форми клепки. Довкіл пухнастилися тонкі, скручені спіралями купи стружки, якою, спалюючи в лежанці, розпарювала ліщинові дубці для обручів.
Особливо морочливим було складати посудину. Припасовували клепчину до клепчини, і на наших очах пуза-тилася діжечка. Але варто було зазіватися, як усе розвалювалось. Батько сердився, наказував «не ловити ґав». Та скільки радості було, коли споруда, тісно затиснута дерев’яним обручем, набирала правильної форми. Він кілька разів обходив її, обдивлявся зусібіч, чи, бува, не причаїлася десь щілина, постукував молотком. «Гуде як дзвін, — усміхався, — тепер можна й денце вставляти…»
У господарстві дерев’яний посуд був найпершою необхідністю. У діжках та боднях зберігали збіжжя чи борошно, солонину, квасили капусту й огірки, цебрики ‘й ряжки використовували як годівниці для свійських тварин, у барильцях переховували мед, наливки, носили в поле воду. Усі ці вироби виготовляли переважно із сосни.
Сочинение! Обязательно сохрани - » Відповідь: метал: ложка, ліжко, відро . Потом не будешь искать!
Запись была опубликована
15.02.2010 в 10:14 в категории Переказ сюжету творів письменників.
Вы можете следить за ответами в этой записи через RSS 2.0 ленты.
Загрузка...