Пам’ять про самому таємний для кожної людини стає своєрідним зв’язком між поколіннями. Заради нашого життя гинули молоді солдати Великої Вітчизняної війни. Зв’язок поколінь. Що це значить для мене? Як я це відчуваю? У нашому сімейному альбомі є дуже затерта, стара фотографія моєї бабусі Ані. Цю фотографію, що була часткою рідного будинку, всю війну проносив мій дідусь Лаврентій у солдатській гімнастерці. Бабуся Аня розповідала, як вона одна із сином, моїм дядьком, пережила важкий час, як працювала в госпіталі, чекала дідуся Лаврентія. Спасибі їм за вірність один одному, тому що завдяки їхній любові й відданості з’явилася моя мама і я. От такий зв’язок, по-моєму, існує між тими, хто живе у двохтисячному році, і тими, хто воював, захищав Батьківщину в сорок першому — сорок п’ятому.
Про війну, про людей на війні ми довідаємося з добутків письменників, для яких війна — це частина життя. У романах і повістях Быкова, Астафьева, Бондарева, Бакланова головний герой показаний на передовий, у госпіталі. Вони писали про людину на війні, у бої.
К. Паустовский пише про цю подію по-своєму. У своїх добутках він розповідає про те, як війна наздоганяє мирних людей у їхній щоденності, «цивільної» життя.
Новела «Сніг» написана Паустовским у тривожній напрузі сорок третього. Глибоко ліричний, ніжний добуток автора був сміливим кроком для того часу. Початковий період війни в літературі зовсім особливий. Відозви й вірші, повні патріотичних мотивів, бойові марші й ліричні пісні, художні нариси — все це було підпорядковано одній ідеї — ідеї гніву й відплати. Все життя країни, кожної людини, була спрямована тільки на перемогу.
Паустовский не прагнув у своїх добутках акцентувати увагу на жесто-костях і тяготах війни. Він хотів внести в суворе, убоге існування людей небагато радості, нагадати про близьких людей, про рідний будинок.
У новелі «Сніг» письменник представив нам те, що випало тоді деяким, але було бажаним для всіх. Дія відбувається в маленькому пустельному містечку, де оселилися евакуйована з Москви акторка з дочкою. Паустовский так намалював цей куточок Росії, що, напевно, кожний міг довідатися свій рідний будинок. Письменник зумів побачити людське споріднення своїх героїв. У їхніх душах немає користі, життєвого розпачу, а є віра в майбутнє, що нерозривно пов’язане з минулим. Все це Тетяна Петрівна довідалася з листа сина Потапова: «Эх, якби ти знав, як я полюбив все це звідси, видали! Я згадував про це в найстрашніші хвилини бою. Я знав, що захищаю не тільки всю країну, але й от цей її маленький і самий милий для мене куточок — і тебе, і наш сад, і чубатих наших хлопчиськ, і маревні гаї за рікою, і навіть кота Архипа».
Тетяна Петрівна чекає людину із фронту. Вона зробила всі так у будинку, як запам’ятав, як мріяв лейтенант Микола Потапов. Він не сподівався побачити рідний будинок після звістки про смерті батька. Пішов просто подивитися.
Майстерність Паустовского як письменника виявилося в умінні пожвавити природу, сад. Людина, його почуття розкриваються через пейзаж, через ожилий сад: «Сад як би здригнувся. З гілок зірвався сніг, шурхнув». Герої цього оповідання увесь час відчувають, що знайомо давно. Таке відбувається між людьми, у яких багато загального. Рано ранком Потапов їде на фронт. Тетяна Петрівна обіцяє чекати на нього. От воно просте людське щастя, без якого в тій страшній війні самотньо. В оповіданні в Паустовского немає нічого зайвого. Назва добутку стає одним з головних діючих осіб. Все чисте, гарне з Тетяною Петрівною й Потаповым відбувається на тлі снігу. На початку оповідання героїня незадоволена собою, містечком, куди потрапила волею долі. Але поступово вона заспокоїлася, «особливо коли прийшла зима й завалила його (містечко) снігом». Тетяною Петрівною один раз уночі прокинувся: «Сніг тускло світил у вікна. З дерева беззвучно зірвався птах, стряхнула сніг».
І в лейтенанта Потапова кращі спогади рідного будинку теж про зиму: «Зима, сніг, але доріжка до старої альтанки над обривом розчищена, а кущі бузку все в інеї».
На могилу батька вони йдуть разом. «Мрячний місяць піднявся вже високо. У її світлі слабко світилися берези, кидали на сніг легкі тіні» — такий пейзаж, де немає війни, де людина із фронту відновлює свої сили. Поетичний образ снігу ще раз підкреслює чистоту відносин між героями. Паустовский у своєму оповіданні показав цінності «немудрих» речей, тих самих, які допомагали підтримувати в людині мужність жити й боротися. Не випадково в той важкий час з’явилися стародавній вальс «Осінній сон», запік Марко Бернес у кінофільмі «Два бійці», були написані пісня «Землянка» А. Суркова й ліричні вірші К. Симонова:
- Чекай мене, і я повернуся.
- Тільки дуже чекай…
Сочинение! Обязательно сохрани - » Відображення війни в новелі «Сніг» . Потом не будешь искать!
Запись была опубликована
14.02.2010 в 10:01 в категории Шкільні твори з російської мови.
Вы можете следить за ответами в этой записи через RSS 2.0 ленты.
Загрузка...