Барклай-де-Толлі Михайло Богданович, (1776-1818) — російський полководець, у 1810-1812 рр. військовий міністр. Автор плану боротьби з вторгненням військ Наполеона шляхом тимчасового відступу за знекровлення супротивника. Фундатор перемоги Росії в Вітчизняній війні 1812 р. Керував російськими військами в 1813 р. під час боїв на території Німеччини.
Бернадот Жан, Жюль Батіст, (1766-1844) — син адвоката, прибічник революції 1789-1799 рр. у Франції. Військовий міністр за часів Директорії, перейшов на бік Наполеона. Був проголошений наступником трону Швеції. За його правління Швеція приєдналася до коаліції проти Наполеона. У 1818-1844 рр/ — король Швеції (Карл XIV Юхан).
Блюхер Гебгард Леберехт фон, (1742-1819) — пруський генерал-фельдмаршал. Один з найбільш послідовних супротивників Наполеона. Брав участь у війнах 1806-1807, 1813-1814 та 1815 рр. Прибічник наступальних дій, мав у війську прізвисько «Генерал Вперед». Своєчасна поява його військ на полі бою під Ватерлоо призвела до остаточного розгрому Наполеона.
Богарне Бжен (Євген), (1781-1824)- пасинок Наполеона, віце-король Італії. Брав участь в кількох військових кампаніях Наполеона. Вперто захищав Італію від військ 6 коаліції у 1813 -1814 рр.
Бонапарт Жозеф-Франсуа—Шарль, (1811-1832) — син Наполеона 1 та Марії-Лу-їзи. Наступник трону І Імперії, мав титул короля Римського. Після загибелі Імперії жив в Австрії та мав титул герцога Рейхштадтського. Бонапартисти вважали його Наполеоном II.
Веллінгтон Артур Уелслі, (1769-1852) — британський державний діяч, дипломат, фельдмаршал. У 1808-1813 — командуючий союзними військами на Піренейському півострові. Переможець армії Наполеона при Ватерлоо (1815). У 1819-1841 займав посаду міністра, а потім голови уряду Великобританії.
Гарібальді Джузеппе, (1807-1882) — видатний політичний діяч Італії, учасник революції 1848-1849, організатор оборони Римської республіки. У 1848, 1859, 1866 очолював загони добровольців під час війн з Австрією. У 1860 очолив похід «Тисячі» на Південь Італії, що призвело до поширення народного повстання та приєднання Неаполя до Сардинського королівства і утворення королівства Італія. У 1862 та 1867 намагався організувати походи на Рим та приєднати Папську область до Італії. В період франко — пруської війни 1870-1871 воював добровольцем на боці Франції.
Георг III, (1738-1820) — англійський король у добу Французької революції та війн з Наполеоном. В останні роки життя втратив розум. З 1811 країною правив принц Уельський, з 1820 — король Георг IV.
Гладстон Вільям Юарт, (1809-1898) — прем’єр-міністр Великобританії у 1868-1874, 1880-1885, 1886 та 1892-1994 рр. Лідер Ліберальної партії з 1868 р. У 1882 британські війська встановили контроль над Єгиптом.
Горчаков Олександр Михайлович, (1798-1883) — російський дипломат, князь. Міністр зовнішніх справ Росії у 1856-1882. З 1867 — канцлер. Намагався послабити негативні наслідки лоразки в Кримській війні, ліквідації обмежень для Росії, що були зафіксовані в Паризькому договорі 1856. Забезпечив нейтралітет європейських держав під час російсько-турецької війни 1877-1878. Був прибічником реформ Олександра II.
Дібіч-Забалканський Іван Іванович, (1785-1831) — російський генерал-фельдмаршал. Брав участь в війнах з Наполеоном, російсько-турецькій війні 1828-1829 та придушенні польського повстання у 1831.
Дізраелі Бенджамін, (1804-1881) — один з найвпливовіших британських політиків XIX ст. Лідер Консервативної партії, голова уряду у 1868 та 1874-1880 рр. Проводив політику поширеної колоніальної експансії. За часи його прем’єрства Британія значно розширила свої володіння в Африці. Було приєднано острів Кіпр.
Єрмолов Олексій Петрович, (1777-1861) — російський генерал, брав участь в війнах з Наполеоном. У 1816-1827 — головнокомандуючий Кавказьким корпусом, фактично намісник Кавказу. За його перебування на Кавказі розпочалася війна з гірськими народами. Декабристи мали надію, що після повалення самодержавства саме він займе одну з найвищих посад в державі. За роки правління Миколи І в опалі.
Кутузов Михайло Ілларіонович, (1745-1813) — російський генерал-фельдмаршал. Брав участь у війнах з Туреччиною за часів Катерини II та Олександра І, війнах з Францією. Прибічник обережної стратегії під час війн з Наполеоном. Його дії під час війни 1812 призвели до виснаження сил та катастрофічної поразки армії Наполеона в Росії.
Меттерніх—Вінебург Клемент Венцель, (1773-1859) — австрійський дипломат, князь. З 1809 до 1848 канцлер та міністр зовнішніх справ Австрійської імперії. Один з фундаторів Священного Союзу. Проводив вкрай консервативний курс у зовнішній та внутрішній політиці. У 1848 в результаті революційних подій був змушений залишити свою посаду та втік до Англії.
Мюрат Йоахім, (1767-1815) — один з найкращих маршалів Наполеона, надзвичайно здібний кавалерійський командир. Син корчмаря, висунувся у добу революції. Одружений з сестрою Наполеона Кароліною. Король Неаполітанський у 1808-1815. У 1813 зрадив Наполеона та перейшов на бік 6 коаліції. В 1815 році під час «Ста днів» підтримав Наполеона. Неаполітанські війська були розбиті, Мюрат втратив трон і був розстріляний.,
Наполеон Бонапарт, (1769-1821) — імператор французів у 1804-1814 та 1815. За походженням дворянин з Корсики. Надзвичайно талановитий полководець та державний діяч. У 1799 встановив диктатуру (займав посаду Першого консула Франції), а у 1804 проголосив себе імператором. Король Італії. Вважав головним ворогом Франції Англію, намагався встановити контроль над Європою, басейном Середземного моря. В Голландії, Іспанії, Вестфалії, Неаполі, Луцці посадив на трони своїх братів та сестер. Його агресивна зовнішня політика призвела до утворення кількох коаліцій європейських держав, постійних війн та розгрому І Імперії. Помер у вигнанні на острові Святої Єлени.
Талейран—Перігор Шарль—Моріс, (1754-1838) — Нащадок старовинного дворянського роду, до початку французької революції єпископ Отенський. За часів Наполеона І був міністром зовнішніх справ Франції. Надзвичайно талановитий дипломат, підступний політик. Зрадив Наполеона, підтримував контакти з представниками ворожих Франції держав. Представник Франції на Віденському конгресі, намагався посварити між собою уряди країн, що перемогли Францію. Зумів обмежити негативні наслідки поразки країни. Передбачив повалення Бурбонів у 1830.
Сочинение! Обязательно сохрани - » Видатні політики та військові XIX ст . Потом не будешь искать!
Запись была опубликована
02.01.2010 в 16:05 в категории Енциклопедія шкільних занять.
Вы можете следить за ответами в этой записи через RSS 2.0 ленты.
Загрузка...