Українське музичне мистецтво має в народній пісні такий же багатий ґрунт для свого розвитку, як українська література в народній поезії. Музична краса української пісні добре відома. Народна пісня має ніжні й задушевні мелодії. Вони виблискують фарбами теплого чарівного півдня, вони всі дихають розкішною чарівністю благодатного краю, де людина овіяна чарами природи. З іншого боку — це героїчна епопея минулих подій, де дають знати про себе ідеали народу; це його поетична історія, жива, яскрава, сповнена краси, істини й сили.
Микола Гоголь у своїй статті «Про малоросійські пісні» писав: «Пісня для Малоросії — все: і поезія, і історія, і батьківська могила… Важко визначити її характер одним словом: вона надзвичайно різноманітна. У багатьох піснях вона легка, граціозна, ледь торкається землі і, здається, пустує, грається звуками. Іноді звуки її набирають мужнього вигляду, стають сильними, могутніми, міцними. Інколи звуки її стають надзвичайно вільними, широкими, прагнуть охопити простір, вслухаючись у них, танцівник відчуває себе велетнем: душа його і все єство розкривається, розширюється до безмежності… Що ж до музики смутку, то вона ніде не чується так, як в українців; звуки її живуть, печуть, роздирають душі… За ними, цими звуками, можна здогадатися про минулі страждання, так ніби про минулу бурю з градом і грозовим дощем можна дізнатися по перлах-сльозах, що нанизують знизу до вершини освіжілі дерева…»
Пісенною творчістю не вичерпується поява музикальності українського народу. Ця національна його риса проявилася у високому значенні, якого набула в Україні церковна музика, — спочатку у формі культивування церковних хорів, а потім і в розвитку спеціальної композиції. У розвитку церковного співу Україна завжди йшла попереду Росії і була для неї джерелом удосконалення і готовою школою.
У другій половині XIX ст. з’явився український композитор, який, залишившись вірним своїй батьківщині, присвятив усі сили культивуванню національної музики. Це Микола Лисенко, який заслужив ім’я Кобзаря України у сфері музики так само, як Шевченко називається Кобзарем у галузі слова. Лисенко в значній частині своїх творів користувався народними піснями, в інших — дає високі зразки вільної творчості в народному дусі, у третіх — виявляє яскраву індивідуальність, яка водночас органічно зливається з добре вивченою ним українською народною творчістю, у четвертих — дає прекрасні зразки іноземних стилів. Фортепіанні твори його відзначаються різноманітністю й вишуканістю. Він створив ряд чудових романсів на слова Франка, Лесі Українки, Олеся та інших українських поетів.
Організація хорів і концертів по Україні була пов’язана, переважно, з особистою ініціативою Лисенка, який неодноразово влаштовував концерти і поза Києвом, здійснюючи з навченими ним любительськими хорами поїздки містами України.
Багатогранною музично-хоровою діяльністю займалися товариства «Боян» і «Просвіта». Українські оперні співаки Соломія Крушельницька і Пилип Мишуга здобули світову славу.
Музичне життя в Галичині завдяки іншим політичним умовам було дуже пожвавленим. Країна була вкрита мережею співочих товариств. У Львові існували спілки музичних товариств і багато музичних видавництв. Концерти влаштовувалися в найглухіших і найнезначніших містечках як місцевими силами, так і групами львівських музикантів і співаків.
Сочинение! Обязательно сохрани - » Українське музичне мистецтво . Потом не будешь искать!
Запись была опубликована
20.02.2010 в 21:26 в категории Переказ сюжету творів письменників.
Вы можете следить за ответами в этой записи через RSS 2.0 ленты.
Загрузка...