Творчість Василя Стефаника яскраво засвідчує засвоєння українською прозою найновіших досягнень європейських літератур. Доробок митця утвердив у нашій літературі такий епічний жанр, як новела. Новела (іт— НОВИЙ) — так само, як і оповідання, належить до малих епічних форм. Відмінним для неї є надзвичайна стислість у викладі, напруженість сюжету, несподіваність розв’язки. Новелі властиві глибокий психологізм, а також відступи від узвичаєної композиції. Персонажами новел, яких найчастіше один чи два, є люди цілком сформовані, що потрапили в складні життєві обставини. Творцем новели вважають італійського, письменника Дж. Бокаччо, автора «Декамерона» (XIV ст.). Неперевершені зразки цього жанру створили в українській літературі В. Стефаник, М. Коцюбинський, у французькій — Гі де Мопассан, в американській — О. Генрі, Е. Хемінгуей, у російській — А. Чехов. Василь Стефаник — неперевершений майстер соціально-психологічної новели. З його ім’ям в українську прозу входить така манера письма, яка характеризувалася пошуками в передачі найтонших, найскладніших порухів душі людини. Письменник художньо осмислював певні сторони психіки людини, як це засвідчує, зокрема, новела «Новина», з різних точок зору, говорив кількома голосами — і від себе, і від імені приголомшеного трагедією села. А новели «Марія», «Сини» переконують у майстерності автора самим компонуванням художньої фрази, специфічними засобами синтаксичної побудови речення, нервовою експресією мовлення передати сум’яття особистості. Не випадково їх автора називають експресіоністом у мистецтві слова.
Новелістика Стефаника дала змогу Франкові узагальнити новаторство молодих прозаїків, які ніби засідали «в душі своїх героїв і нею, мов магічною лампою», висвітлювали їхнє оточення. «Се найвищий тріумф поетичної техніки, а властиво, ні, — зазначав теоретик літератури,— се вже не техніка, се спеціальна душевна організація тих авторів, виплід високої культури людської душі».
Надзвичайний лаконізм, драматично-трагічне напруження психологічних конфліктів, дух співчуття автора людині, яка страждає під тягарем соціальної несправедливості, — такі характерні особливості індивідуального стилю Стефаника. У повній мірі вони втілилися в новелі «Новина». Драматично-трагічна загостреність конфлікту, психологізм у розкритті внутрішнього світу людини, лірична схвильованість, акцентування характерної деталі, надзвичайна стислість зображення — ось її найголовніші якості.
Тема твору — вбивство батьком своєї дитини — була взята Стефаником з самого життя. Головну увагу в новелі письменник зосередив на психологічному вмотивуванні дій Гриця Летючого. Порушуючи усталені прийоми композиції, Сте-фаник першою фразою повідомив про страшну новину дітовбивства, інакше кажучи, розпочав твір з розв’язки, бо для нього було головним вмотивувати злочин батька. Власне, сюжет новели й оснований на показі тих змін, що відбуваються в психіці селянина.
Виявляється, що Гриць страждає з недоглянутими дітьми вже два роки. Ніхто йому не допомагав у біді, не цікавився його життям. А було воно нестерпним, минало в голоді й холоді. Про це переконливо свідчать художні деталі, які несуть значне емоційне навантаження. Коли батько кинув дітям шматок хліба, вони, як щенята коло голої кістки, коло того хліба заходилися.
Впадає в око майстерність у поєднанні погляду автора і точки зору батька на страждання дітей. Гриць жахнувся від їхнього вигляду, все його єство пронизала страшна думка: «Мерці». Його аж холодним потом обсипало, на груди ніби хтось поклав важкий камінь. Тепер нав’язлива думка про мертвих дітей не полишає батька. Він ревно молився, боявся заходити в хату, від журби аж почорнів, очі запали всередину так, що майже не дивилися на світ, лиш на той камінь, що давив груди. Як бачимо, інша деталь — важкий камінь — стає визначальною вже в характеристиці селянина.
При зіставленні реальної події з її художнім осмисленням стає помітною глибина художнього узагальнення конкретних фактів. Новеліст пояснює трагедію безпросвітністю голодного існування бідняка, акцентує на тому, що від холоду батько з дітьми рятувався тільки на печі. Та найголовнішим є показ моральних страждань Гриця, котрий не зміг визволитися від нав’язливої ідеї про мертвих дітей і скотився до злочину.
Великою силою емоційності позначений фінал твору. Одного вечора батько виходить з дітьми надвір. Довгий огневий пас пік у серце й голову, камінь давив на груди.він скреготав зубами,аж гомін лугом розходився. Кинувши дитину в річку, він відпустив старшу Ґандзуню, порадив стати в людей за няньку ще й бучок дав у руки, щоб могла захиститися від собак. А сам пішов до міста, щоб заявити про злочин, вчинений з любові до страждаючих дітей.
Так на двох сторінках розкрите іюдську трагедію, яка хвилювала й хвилюватиме всіх, хто ознайомиться з новелою.
Сочинение! Обязательно сохрани - » Твори Василя Стефаника в системі світової новелістики . Потом не будешь искать!
Запись была опубликована
23.12.2009 в 13:21 в категории Переказ сюжету творів письменників.
Вы можете следить за ответами в этой записи через RSS 2.0 ленты.
Загрузка...