Високу моральну цінність добра, яке ми робимо сторонній людині, розуміли люди ще у сиву давнину. У Вавілоні був такий звичай — недужих виносили на майдан чи дорогу. Кожен, хто йшов повз нього, підходив, розпитував, коли знав якийсь засіб, радив нещасному. Ніхто байдуже не проходив. Такий звичай побутував і в ассірійців, і в єгиптян. Звичай чинити добро безкорисливо. Колись у Сербії був такий закон: той, хто одружувався, мав посадити 75 оливкових дерев. Оливки живуть і плодоносять 400 років. Уже давно немає тих, хто саджав ці дерева. Забули їхні імена, імена їхніх правнуків, а дерева, посаджені в XVII столітті, плодоносять і радують людей ще й сьогодні.
Прекрасний звичай побутує й нині на Кавказі. Високо в горах саджають плодові дерева. Випадковий мандрівник, втамувавши голод чи спрагу, не може навіть подякувати, не знає кому. Але смуга відчуження відступає. Чужі стають рідними, близькими, коли потрапляють у скруту.
Та й узагалі, невже така нездоланна межа між близькими і далекими? Коли вдуматися — кожен «чужий» та «далекий» для когось близький, рідний. І цим «кимось» могли б бути ми з вами, аби народилися під іншим дахом. Вчені зробили цікаві підрахунки. Якщо розглядати генеалогію, то у якомусь енному поколінні ми всі — родичі.
У психологів є термін «емпатія». Так називається здатність співпереживати, відчувати себе на місці іншого. Що тонша духовна організація, то вищий інтелект людини, більше характерна їй ця риса. Невипадково кіноактриса Нона Мордюкова якось сказала: «Відчувати чужий біль, чужу радість, як свою — ось що головне».
Сьогодні здатність співпереживати, на жаль, властива не кожному. Очевидно, досконалішій людині майбутнього співпереживання буде властиве більшою мірою. Причому не споглядальне, а активне, дійове.
Сочинение! Обязательно сохрани - » Творчий переказ: Безкорисливість добра . Потом не будешь искать!
Запись была опубликована
14.01.2010 в 09:12 в категории Переказ сюжету творів письменників.
Вы можете следить за ответами в этой записи через RSS 2.0 ленты.
Загрузка...