Сочинения

Спершу, за біблійною легендою, було слово. І все ж спершу було не слово, а сплеск емоцій, думка, а вже тоді — слово. Але древніх можна зрозуміти. Раніше слово було в більшій ціні. Сьогодні можна з прикрістю говорити про деяку девальвацію його. Ми читаємо, чуємо, вимовляємо стільки слів, що тонемо і задихаємося в словесній повені. Ми звикли з прикрою легкістю жонглювати словами, ніби циркач кульками. Раніше слово вважалось міцним, навіть вічним, якщо воно забезпечувалося золотим запасом життя, долі. Один з багатьох уроків Чорнобиля — відповідальність за слово.

Тепер ми любимо казати: з атомом треба на «ви». А що, досі цього ніхто не знав? Знали. Багато хто з учених попереджав: атом вимагає обережності, розсудливості та й тої ж таки чесності. Бо без чесності, совісності не може бути ні державної мудрості, ні державної стратегії. Але чесні, попереджальні слова тонули в потоці слів гучних, порожніх і безвідповідальних. Скажемо відверто хоч би сьогодні: ми, письменники, не просто помилялися, ми помилялися разом із більшістю, разом із частиною безвідповідальних, але впливових керівників, ми говорили ті слова, яких від нас чекали, як мовить герой моєї повісті Йосип Сластьон, у «верхніх сферах». Ми помилялися, бо помилятися було вигідніше для нас, аніж казати правду. Сьогодні вигідно казати й писати правду, не забуваймо про це і не маймо зайвих ілюзій щодо себе, ілюзії шкідливі для морального здоров’я.

Ми дружно, з творчим натхненням  творили вірші, есе, романи, драми про будівництво атомної станції у верхів’ї Дніпровського басейну, вздовж якого живуть десятки мільйонів людей. Хіба ми вже у ті роки не відчували тривоги, хіба були такі недалекоглядні, і гіркі слова Бориса Олійника в «Лите-ратурной газете» стали для нас відкриттям? Знали, відчували, мусили принаймні знати і тривожитись, і не один з нас, надибавши в статті Бориса Олійника слова про недоцільність будівництва атомної станції в Чорнобилі, подумки вигукнув: «Я давно це знав, я давно це думав!..» Знав, думав, але — мовчав. Утім, мовчав до сьогоднішніх подій і сам Борис Олійник. Знали ми, бо письменнику злочинно такого не знати. Єдиного не знали, не припускали: нашими захопленими словами торуємо дорогу великій біді, великому людському горю.

Молоді хлопці, які героїчно, справді-таки — героїчно і самозабутньо, але — голіруч ішли на атом, були вимушені закривати власними грудьми дзот, крізь амбразуру якого атом безжально строчив. Смерть цих героїв і на нашій з вами совісті, а не лише на совісті генерала з п’єси «Саркофаг» Губарєва. Чорнобиль сьогодні — своєрідний дозиметр нашої совісті.

Насамперед, звичайно, щодо проблем екологічних.

Шукаймо винних не десь. Спершу шукаймо винних у самих собі. Лише за цієї умови може відбутися духовний катарсис, до якого закликає нас сьогодні Чорнобиль.

Сочинение! Обязательно сохрани - » Твір роздум: Уроки Чорнобиля . Потом не будешь искать!

Запись была опубликована 01.01.2010 в 11:35 в категории Енциклопедія шкільних занять. Вы можете следить за ответами в этой записи через RSS 2.0 ленты.