Усе далі йдуть у минуле події Великої Вітчизняної війни, але вони не стають історією. Книги про війну не сприймаються як історичні добутки. Чому? Військова проза сімдесятих-вісімдесятих років загострила істотні для життя сучасної людини проблеми: морального вибору, історичної пам’яті. У цих книгах відбуваються твердження тих моральних норм, без яких немає й «мирного життя». «Від уміння жити гідно дуже багато чого залежить у наш тривожний час», — уважає Б. Васильєв, один із кращих авторів лейтенантської прози. Всі, про що писав автор, — не по наслышке. Васильєв добровільно пішов на фронт після закінчення школи. Був лейтенантом. Письменник бачив, як на війні не просто гинуть солдати. На війні вбивають не людей взагалі, а людини. Живого, теплого, думаючого. І цілком конкретного: зі своїм прізвищем, ім’ям, любов’ю й радістю. Всі свої почуття, думки Васильєв передав у повісті. Автор хоче, щоб люди іншими очами подивилися на мир. У роки Великої Вітчизняної війни ми втратили кілька мільйонів чоловік. До цього додамо любов, що недолюбила; мрії, які недомріяли; пісні, які не доспівали; дітей, які не народилися.
Васильєва цікавила не сама війна, не бою, а життя й смерть людської душі на війні. Діючих осіб у произведении небагато, час дії стислий. І от на такій вузькій ділянці ведеться глибинне дослідження характерів, учинків і мотивів цих учинків. Герої в повісті «А зорі тут тихі…» попадають у драматичні ситуації, їхньої долі — оптимістичні трагедії. Герої — учорашні школярі, а тепер учасники війни. Васильєв, як би перевіряючи персонажів на міцність, ставить їх в екстремальні обставини. Письменник уважає, що в таких ситуаціях найбільше яскраво проявляється характер людини.
Б. Васильєв підводить свого героя до останньої риси, до вибору між життям і смертю. Умерти із чистою совістю або залишитися жити, заплямувавши себе. Герої могли зберегти собі життя. Але якою ціною? Потрібно лише мало-мало відступитися від власної совісті. Але герої Васильєва не визнають таких моральних компромісів. Що потрібно для порятунку дівчин? Кинути без допомоги Васко-ва й піти. Але кожна з дівчин робить подвиг у відповідності зі своїм характером. Дівчини були чимсь скривджені на війну. У Риты Осяниной убили коханого чоловіка. Залишилася дитина без батька. У Женьки Комельковой на очах розстріляли німці всю сім’ю.
Про подвиги героїв майже ніхто не знає. У чому складається подвиг? У цієї жорстокої, нелюдськи важкій боротьбі з ворогами залишитися людиною. Подвиг — це подолання себе. Ми виграли війну не тільки тому, що були геніальні полководці, але були й такі непомітні герої, як Федот Васков, Рита Ооянина, Женя Комель-кова, Ліза Бричкина, Соня Гурвич.
Істинно людські відносини між «бійцями» покаже Б. Васильєв. Комендант роз’їзду старшина Васков піклується про кожну дівчину. Стежить, щоб не сиділи на каменях, не промочили ноги, не занедужали. Не забуває похвалити й сказати душевно. «Лапнику їй притяг. Устелив, шинеллю своєї покрив:
- — Відпочивай, товариш боєць.
- — А ви як же без шинель-те?
А я здоровий, не боись. Видужай тільки до завтраму. Дуже тебе прошу, видужай. «Хотів на каменях сісти, да Гурвич раптом затримала, швидко шинельку свою підсунула». Герої — Рита й Женя — дивно сумлінні: не кинули в лиху старшину, а попрощалися, обійнялися й прийняли свій останній бій. Особисто мені читати цей добуток було дуже важко. На війні вбивають солдат, але люди свыклись із думкою, що солдат — чоловічого роду. Це — брат, син, це — чоловік і батько, це — улюблений, це — друг і товариш. Це — завжди чоловік. На війні були вбиті не тільки чоловіки, але жінки й діти. І, убиваючи їх, війна вчиняла злочин проти людяності, проти совісті, проти розуму. Убиваючи жінок, війна вчиняла злочин проти майбутнього. Тому що разом з жінкою вбивала дітей,
. онуків. Убиваючи жінок, фашизм рубав коріння людства.
Сорокові роки — фатальні в нашій історії. Росія була не підготовлена до війни. Підготовлених чоловіків було мало, а в бій ішли жінки й діти. Уряд не забезпечував матеріально людей. Люди без даху, без сім’ї, голодні. Це страшна картина.
Мені сподобалося, що закінчується повість не зовсім трагиче-
ски. Васильєв нам показує, що добро завжди перемагає зло. Ще є надія на порятунок. Дівчини загинули, ио залишився старшина Басків. Син Риты живе з гарною людиною, що його виховує. Басків і Ритин син розповідять ці трагічну історію наступному поколінню. І цим мужнім, сильні духом дівчини назавжди залишаться в пам’яті людства як герої Великої Вітчизняної війни.
Сочинение! Обязательно сохрани - » Твір по повесті «А зорі тут тихі…» . Потом не будешь искать!
Запись была опубликована
07.02.2010 в 07:15 в категории Шкільні твори з російської мови.
Вы можете следить за ответами в этой записи через RSS 2.0 ленты.
Загрузка...