Сочинения

Хато моя, рідна батьківська хато! Ти випливаєш із тумангої далечі минулих літ і стоїш переді мною білим видивом, немов хмарина серед буйного цвітіння вишень. Довкола тебе колишеться синювата імла: чи то вишні осипають свій квіт на призьбу, чи дим кучерявиться з твого димаря и огортає тебе своїми сизими крильми. Яким теплом і лагідним родинним затишком, якою добротою та материнською ласкою віє від тебе, рідна хато! Неспроста ж твоє ім’я співзвучне зі словом «мати». Перші спогади про хату — немов рожевий досвіток дитинства. Біля стелі у тебе над головою, під дубовим тесаним сволоком засохлі польові квіти. До сволока на гаку прикріплена мотузочками вербова колиска. Мати наспівує колискову пісню про котика-вуркотика… А коли засинав, до мене приходили довірливий Івасик-Телесик, відважний Котигорошко і добра Мавка, яка сіяла по землі зерна н квіти.

З батьківської хати розпочиналося пізнання світу. Скільки довкруж цікавого! Білі стіни, біла стеля — неначе виткані з маминого полотна. Сонячне сніп’я лилося через вікна, і від того на стінах вигравали роз-гаптовані квітами рушники, розпростерли крила, немов жар-птиці. На плоскінному полотні кукурікали вогнисті півники, кували голубі зозулі, воркували сизі горлиці. Червоні кетяги калини аж горіли в дозрілій пишноті. Золотисті китички хмелю звисали з рушників до самого столу і пахли хлібом. А, може, то йшов дух від паляниць, які спекла мама на капустяному листі й поклала на столі, накривши білою скатертиною…

Хато, моя рідна батьківська хато!

.Усім найкращим, що є в моїй душі, завдячую тобі. Що навчила ти цінувати хліб і сіль, піднімати з підлоги ненароком випущену крихту. Ти навчила мене змалку поважати старих, шанувати батька й матір, бути терплячим, чесним і роботящим. Рідна хато моя! Давно я пішов від твого батьківського порога. Та де б я не був, під якими високими дахами не жив, ніколи не забуду твоєї стріхи, твоєї чистої стелі. Бо хіба може порядний син забути свою матір, свій дім, у якому вперше глянув на світ?

Птахи й ті повертаються з-за далеких морів до своїх гнізд. Сотні віків, німі, безсловесні, щовесни вони летять у рідні краї. їх кличе голос життя. Там десь, за тисячі верст, на них чекають нехай напівзруй-новані, але рідні гнізда. А ми ж таки люди! В нас є не тільки інстинкт, а й розум. То чому ми маємо забувати про гнізда свої?

Будь благословенна, хато моя! Прости, дерев’яна, побілена крейдою. І коли ми оновимо світ, коли збудуємо найрозкішніші, найказковіші палаци, однаково збережемо тебе для нащадків, наша бідняцька, але прекрасна хато! В музеях під високим небом збережемо тебе такою, як ти була. Щоб бачили всі, щоб знали наші нащадки, під якими стріхами ми народжувалися і виростали і, набравшись сил, ішли від отчого порога перетворювати світи! Дужі вітри революції вривалися в наші села, як благословенна гроза, зводячи над солом’яними стріхами семицвітні райдуги. Нехай же стоїть під суворим небом історії наша рідна батьківська хата, нехай красується в живому цвітінні соняшників і мальв, у барвистому колі райдуги…

Сочинение! Обязательно сохрани - » Твір опис Хато моя, рідна хато! . Потом не будешь искать!

Запись была опубликована 12.01.2010 в 10:33 в категории Шкільні твори з російської мови. Вы можете следить за ответами в этой записи через RSS 2.0 ленты.