Вражені блиском і високим рівнем розвитку греко-римської цивілізації, войовничі кочівники охоче переймали мови, релігію, звичаї і форми державного життя античних народів, їх багатющу культурну спадщину. Горді громадяни причорноморських вільних міст-полісів і волелюбні степові кочівники однаковою мірою можуть вважатися нашими далекими предками. Звертаючись до нашої Вітчизни, український поет, історик і філософ Євген Маланюк в одному із своїх творів напівжартома назвав її «елладо Скітськая, елладо степова, сарматських Афродіт, кирпатих Аполонів».
Хто знає, можливо, нашій країні судилося здійснити прекрасне пророцтво видатного німецького філософа XVIII століття Йогана Гердера, який пророкував Україні блискуче майбутнє в тому випадку, якщо вона візьме на свої плечі благородну місію духовного відновлення європейської цивілізації, ставши «Новою елладою».
Київська Русь увійшла в світову історію як найбільша держава Середньовічної Європи.
Учені й досі сперечаються, чи були засновники Давньої Русі скандинавськими вікінгами, а чи слов’янами, однак їм удалося об’єднати навколо Києва всі східнослов’янські народи, а також більше двохсот різноманітних неслов’янських етносів.
Українські землі складали ядро Давньоруської імперії. Саме землі, розташовані на Східно-Європейській рівнині, за стародавніх часів називалися Руссю.
Недарма видатний український історик Пантелеймон Куліш із гордістю іменував українців «старорусами».
Поворотною подією в історії українського й інших східнослов’янських народів стало прийняття і поширення християнства на Русі. Наші далекі пращури поклонялися силам природи і духам предків. На землях Київської Русі панувало язичництво.
Вибір християнства, відповідно до легенди, пов’язаний з апостолом Андрієм Первозва-ним, який, перебуваючи в Києві, поставив на горі, де зараз знаходиться Андріївська церква, хрест і пророчив велике майбутнє християнству на цих землях.
988 рік вважається роком запровадження християнства в Київській Русі. Багато в чому завдяки прийняттю однієї з найбільших світових релігій Русь змогла створити високу і довговічну культуру і залишила помітний слід у світовій історії.
Давньоруські князівства, що проіснували більше трьох століть, досягли високого рівня економічного і культурного розвитку і перепинили шлях на Захід незліченним ордам кочівників. «о світла і прекрасно прикрашена земля Руська!» — писав сучасник про свою Вітчизну, віддаючи данину її величі.
Русь підтримувала різноманітні торговельні, династичні та культурні зв’язки із Західною Європою і була найважливішим посередником у торгівлі між Заходом і Сходом завдяки своєму розташуванню на перехресті шляхів.
Багата культурна і духовна спадщина Давньої Русі складає невід’ємну частину української національної традиції.
У XVI—XVIII століттях в українській культурі панував стиль бароко, який помітно потіснив візантійські традиції, що переважали в Україні. Але будучи пропущеним через «фільтр» цих традицій, бароко набуває в Україні яскраво виражених оригінальних рис справді національного стилю.
Звертає на себе увагу надзвичайно розповсюджена в епоху бароко символіка сонця. її втілення знаходимо й у прикрасах барокових «маківок» українських соборів «рипідами» (золотими дисками), і в ідеї «фаворського світла», що його випромінюють праведники у творчості Ф. Прокоповича і Г. Сковороди. Популярний в епоху бароко образ світу як «вертограду Божого», буйно квітучого саду життя також тісно був пов’язаний із символікою сонця.
Свого роду кульмінацією української барочної культури є епоха правління гетьмана Івана Мазепи. Цей період української культури увійшов в історію під назвою «Мазепинське бароко» і був ознаменований створенням численних мистецьких шедеврів, які здебільшого
Сочинение! Обязательно сохрани - » Трапезунд Чорноморська Еллада . Потом не будешь искать!
Запись была опубликована
07.11.2009 в 10:55 в категории Стислі перекази з географії.
Вы можете следить за ответами в этой записи через RSS 2.0 ленты.
Загрузка...