У 965 році князем Русі став син Ігоря й ольги — Святослав. Свої завойовницькі походи він почав з підкорення земель слов’янського племені в’ятичів. Потім він підкорив своїй владі царство волзьких булгар і завдав нищівної поразки могутньому Хазарському каганатові. На Північному Кавказі князь затвердив свою владу над осетинами і черкесами. Цей князь-воїн вважав негідним нападати на ворога зненацька. «Іду на ви!», тобто «йду на вас війною!» — так звичайно він попереджав недругів про свої наміри. Саме в цей час візантійці, які мали на своїх північних кордонах багато турбот із войовничими дунайськими болгарами, запропонували Святославу допомогти їм утихомирити неспокійних сусідів. Київський князь охоче прийняв пропозицію і свою місію в Дунайській Болгарії виконав успішно. однак йому так припали до душі тутешні краї, що він задумав перенести столицю Русі на Дунай, у невелике містечко Переяславець. Тут, як гадав Святослав, буде середина його володінь.
Усе своє життя князь святослав провів у військових походах. він не возив із собою ні намету, ні постелі, ні казанів для приготування їжі. як рядовий дружинник, святослав спав просто неба, на голій землі, поклавши під голову сідло, а його улюбленою стравою було печене на жаринах м’ясо. Ходив святослав стрімко, як «пардус» — гепард. За описом візантійців, князь голив голову, залишаючи одне дов ге пасмо,— тобто носив, як і набагато пізніше запорізькі козаки, «оселедець». недарма видатний український історик М. Грушевський називав святослава справжнім запорожцем на великокнязівському престолі.
У 971 році в місті доростолі на дунаї військо святослава було оточено стотисячною армією візантійського імператора іоанна цимисхія. імператор запропонував слов’янському князеві розв’язати політичні розбіжності двобоєм, але святослав відмовився від пропозиції. обложені воїни святослава мужньо відбивали всі атаки візантійців доти, поки іоанн цимисхій, переконавшися, що русичі ладні стояти до останнього воїна, уклав з ними мир. однак примхлива доля завдала удару з іншого боку. У 972 році святослав з невеликою дружиною повертався з дунайської Болгарії до києва. Біля дніпровських порогів він зазнав раптового нападу з боку печенігів і загинув у запеклій сутичці зі степовиками.
До введення християнства на Русі численні народи і племена, котрі її населяли, мали свої — так звані язичниць кі — вірування і культи, які сягали корінням у сиву давнину. Частіше за все вони поклонялися духам предків і могутніх природних стихій.
Церква Іоанна Предтечі в Керчі VIII—IX століть. Найдавніший у Східній ªвропі наземний християнський храм, що зберігся до наших днів
Християнство з перших століть свого існування поширювалося в Причорномор’я і проникало далі й далі на північ. Ранні свідчення про це носять напівлегендарний характер. Так, широку популярність одержала легенда про апостола Андрія, котрий відправився в українські землі з благою звісткою про Христа і його вчення. Пропливаючи по Дніпру, апостол нібито спорудив хрест на тім місці, де згодом виник Київ, і пророчив появу тут могутнього граду, який вплине на долю народів.
Першою спробою введення на Русі християнства як державної релігії стало хрещення країни князем Аскольдом у 860 році. Підтвердженням цієї події є енцикліка (окружне послання) візантійського патріарха Фотія, датована 866 роком, у якій патріарх проголосив створення Російської митрополії. Візантійці розраховували, що християнізація Русі покладе край небезпечній активності київських князів, які загрожували не тільки кордонам Візантії, але і столиці імперії Константинополю.
однак після убивства Аскольда варязьким князем олегом християнство втратило положення державної релігії русичів. Є свідчення про те, що княгиня ольга і, можливо, князь Ігор сповідували християнство, однак їхній войовничий син Святослав вважав за краще залишатися язичником, тому що його дружинники були налаштовані проти християнського вчення, а з думкою дружини доводилося рахуватися навіть таким авторитетним вождям.
І тільки великому князеві Володимиру Святославовичу удалося вирішити цю проблему. У 988 році Володимир повелів усім своїм підданим під загрозою гонінь і жорстоких покарань поголовно прийняти християнство.
Християнство було введено під тиском великокнязівської влади, але обряд хрещення слов’янської держави був проведений з настільки грубими порушеннями канонічних правил, установлених церквою, що візантійський патріарх відмовився визнати його законність. Це, втім, не перешкодило Русі з часом стати оплотом православної гілки християнства.
Сочинение! Обязательно сохрани - » Територія Давньоруської держави в Х—ХІ століттях . Потом не будешь искать!
Запись была опубликована
09.11.2009 в 10:28 в категории Стислі перекази з географії.
Вы можете следить за ответами в этой записи через RSS 2.0 ленты.
Загрузка...