Сочинения

Студент Київського університету Олександр Тулуб познайомився з улюбленим викладачем філологічного факультету, українським письменником Миколою Івановичем Костомаровим, який того ж року став професором історії. Костомаров жив зі своєю старенькою мамою в невеличкому затишному будинку серед великого пишного саду. Навесні фруктові дерева стояли у квітах, а восени весь сад пахнув медово-винними ароматами стиглих фруктів. Гостинна бабуся ласкаво приймала друзів сина, напувала їх чаєм і частувала яблуками та грушками, мирно прислухаючись до палких розмов та суперечок молоді.

[smszamok]

Як історик, Костомаров знайомив братчиків з історією слов’ян, їхньою літературою і закликав студентів як майбутніх педагогів виховувати своїх учнів у співчутті до гіркої долі слов’ян і в дусі боротьби за визволення кріпаків.

Якось Олександр застав у Костомарова Тараса Григоровича Шевченка. Ще гімназистом прочитав він «Кобзаря» та «Гайдамаків», але познайомитися з поетом йому не доводилося.

Коли він увійшов до Костомарова, Шевченко палко сперечався з професором. Поет доводив, що об’єднання й визволення слов’ян — справа далекого майбутнього і треба в першу чергу боротися за негайну ліквідацію кріпацтва, за волю селянам, бо виховування молоді в дусі гуманного ставлення до простого народу зараз нічого не дасть.

Сперечалися довго. Нарешті Костомаров замовк, а Гулак і Шевченко гаряче розгортали думку про пекучу потребу активної боротьби за скасування кріпацтва.

Потім усі почали просити Шевченка прочитати їм його нові вірші. Шевченко прочитав «Кавказ» і «Сон». Олександра надзвичайно вразила широта поглядів Шевченка, який поширював на Кавказ ідею звільнення від неухильного наступу на нього Росії. В першу мить це просто приголомшило його. Коли ж Шевченко почав читати свій «Заповіт», Олександр схопив якийсь клаптик паперу і став записувати його.

Попросити Шевченка повторити кінець вірша він не наважився і так і забрав його без кінця.

Нарешті, наприкінці травня 1859 року, Шевченко дістає дозвіл на відвідини України на п’ять місяців. Дорогою він відвідує своїх знайомих, зустрічається з лікарем Козачковським, пише нові вірші, малює краєвиди, плаває з рибалкою на «дубі», ловить рибу, захоплюється красою України.

Хвилюючими моментами для Т. Шевченка під час цієї подорожі були відвідини рідних сіл: Корсуня, Моринців, Кирилівки та інших.

Як розповідають, до Кирилівки Тарас Григорович прибув у жнива, у липні місяці, до брата Йосипа. Всі люди були на панщині, в тому числі і родина брата. Побачивши, що якийсь «пан» під’їхав до воріт, діти полякались, бо думали, що він буде їх гнати на панщину… коли Тарас Григорович зайшов у двір, вони почали плакати й тікати в садок. Як не умовляв Тарас Григорович, що він їх дядько, діти не вірили йому. А коли Тарас Григорович угамував дітей, тоді й сам заплакав. Він попросив сусідок зварити вечерю. Після панщини увечері всі родичі зійшлись до Йосипа, разом вечеряли й вітали Тараса.

Він сказав рідним, що скоро їх буде звільнено з кріпацтва…

Там же, в Кирилівці, поет зустрівся і з своєю сестрою Яриною. «Була я на городі, копала грядки, — розповідала Ярина, -дивлюсь, біжить моя дівчинка:

—          Мамо, мамо, вас якийсь Тарас кличе…

—          Який Тарас? — питаю, а сама й з місця не можу здвигнути, аж ось і сам він іде.

—          Здрастуй, сестро… — Я вже й не знаю, що діялось зі мною тоді. Сіли ми на призьбі, він, сердешний,поклав голову на коліна і просить, щоб я розказувала йому про життя своє гірке…»

Але за Шевченком весь час наглядає поліція, і вже коли він, переїхавши човном Дніпро, простував до села Прохорівки, до Максимовича, його було заарештовано.

Привізши Шевченка до Києва і влаштувавши допит, йому дозволили жити під наглядом поліції. Тут він зустрівся зі своїм старшим товаришем, художником Сошенком, який викладав малювання у Другій київській гімназії, а також познайомився з молодим, учителем Михайлом Чалим, його майбутнім біографом.

Розглянувши доноси, зроблені на Шевченка під час його подорожі по селах Київщини, київський генерал-губернатор повідомив шефа жандармів про те, що справа Шевченка залишена без наслідків і що йому дозволено повернутися до Петербурга.

Відвідавши своїх київських знайомих і діставши дозвіл на повернення до Петербурга, Шевченко, не побувши в Україні і трьох місяців, вирушив із Києва. 13 серпня, заїхавши у Переяслав, поет завітав знову до Козачковського.

Але й за ці три місяці Т.Шевченко побачив багато. Воно лягло йому на серце страшним тягарем, поет скрізь бачить тяжкі наслідки Переяславського договору, який свого часу зробив гетьман Богдан Хмельницький з Москвою саме тут, у Переяславі, де ще 1845 року поет написав свій невмирущий «Заповіт». Козачковський згадує, що настрій у Шевченка був гнітючий. Побувши там два дні, Шевченко написав гостру сатиру на Богдана Хмельницького.

[/smszamok]

Це старовинне козацьке полкове місто Переяслав, колись красиве й горде, тепер було зруйноване, занедбане. І ця картина, що стояла перед Шевченком, ніби уособлювала всю Україну. Наш поет повертався до російської столиці ще з більшим переконанням, що все те нещастя принесла в Україну Московія

Сочинение! Обязательно сохрани - » Стислий переказ Зустріч з Шевченком . Потом не будешь искать!

Запись была опубликована 24.01.2010 в 09:11 в категории Шкільні твори з російської мови. Вы можете следить за ответами в этой записи через RSS 2.0 ленты.