На думку багатьох учених Овідій (43 рік до нашої ери — близько 18 року нашої ери) посідає серед античних поетів друге місце; (після Гомера) за впливом на європейську культуру. Тарас Шевченко називав Овідія «найдосконалішим створінням всемогутнього творця Всесвіту». До творів Овідія зверталися Григорій Сковорода, Іван Фран-ко, Леся Українка. Овідій — улюблений поет Шекспіра. «Душа Овідія живе в Шекспірі», — казали сучасники, маючи на увазі не тільки сюжети, що їх використав Шекспір, а й культ краси, властивий великому драматургові, як і Овідію. Чимало сторінок у Мольєра (який, до речі, ніколи не розлучався з книжками Овідія) та іспанського драматурга Лопе де Вега навіяні віршами Овідія. Композитори Люллі, Монтеверді, Глюк, Гендель пишуть твори за мотивами Овідієвих «Метаморфоз» — грандіозної язичницької Біблії, за якою протягом віків читачі знайомилися з греко-римськими міфами та легендами.
Овідій, як і Вергілій та Горацій, належав до почту імператора Ав-густа. Син багатих батьків Овідій за юнацьких років почував себе більш незалежним, ніж старші за нього Вергілій і Горацій. Як і вони, Овідій відвідував гурток Мецената, проте його вабили інші літерату-‘ рні гуртки, популярні в римської «золотої молоді», що дозволяла собі фрондувати проти уряду.
Легенди про перетворення відомі різним народам. За давнього часу таку поетичну «біографію» мав майже кожен струмок, скеля, всяка жива істота, навіть павук. За грецьким міфом, переказаним Овідієм, павук був колись дівчиною.
Характерна риса його таланту — жвава поетична уява. У «Метаморфозах» передусім приваблюють мальовничі картини та майстерність оповідання. Ми потрапляємо до високого палацу Сонця, що весь сяє золотом, і зупиняємось на порозі разом із схвильованим юнаком Фаетоном. Фаетон умовляє батька дати йому вогняну колісницю, та слабкі руки не втримали крилоногих коней — і сонце зійшло з орбіти.
Слава прийшла до поета ще за життя. Проте його доля склалась трагічно. Коли вже дочка подарувала поетові онуків і здавалось, що його дні будуть безхмарними до останку, раптом уночі (у 8 році нашої ери) він отримав наказ імператора залишити домівку. Що трапилось, чому поета засудили на довічне вигнання? З цього приводу існують різні припущення, але певної причини дослідники й досі не знають.
Останні десять років життя Овідій провів у далекій Скіфії, в наддунайських степах.
Контраст був разючий: багатолюдний Рим, світова столиця — і дикі степи Скіфії; блискучий придворний поет — і вбогий, немічний вигнанець. Уродженець півдня, Овідій особливо страждав узимку. Описуючи зиму в Скіфії, поет передає найхарактерніші деталі місцевого побуту та пейзажу: «Де… кораблі йшли,— дивується він,— тепер ходять пішки». Овідій розповідає: «В шуби й вовняні штани зодягаються тут від морозу». Його жахає холоднеча —«інеєм вкрита, стає біла, як сніг, борода».
Народ, який у Римі вважали варварським, викликає в Овідія щиру приязнь. Як чуйна людина, він описав злиденне життя тутешніх селян, їхні бідні житла, знищені в полум’ї війни: «І неповинні хати вражий огонь пожира». Зі співчуттям Овідій розповідає: «Той нещасний, що оре, плуг в одній, а меч у другій руці держить».
Пам’ять про Овідія в чорноморських степах залишилася надовго. На честь поета у 1795 році назвали Овідіополем фортецю, засновану на півдні України.
Українською мовою «Метаморфози» переклали Іван Стешенко і Микола Зеров, а міф про Кипариса й легенду про Дедала та Ікара переклала Олена Пчілка.
Сочинение! Обязательно сохрани - » Стислий переказ: Овідій. за мотивами Овідієвих «Метаморфоз» . Потом не будешь искать!
Запись была опубликована
26.12.2009 в 13:14 в категории Переказ сюжету творів письменників.
Вы можете следить за ответами в этой записи через RSS 2.0 ленты.
Загрузка...