Я люблю птахів, із задоволенням спостерігаю за ними. Найбільше мені подобаються снігурі — казково красиві птахи. Якось побачив снігурів на горобині, І мені спало на думку зробити власного снігура і причепити його на гілочку. Що ж І цього вийде? Стояла глибока осінь. Листя майже облетіло. Стих пташиний хор. Раніше в кронах дерев, що ростуть на проспекті, птахи улаштовували розспіви, радували перехожих своїм гомоном. А зараз на проспекті переважають гудки та шум автомобілів і брязкіт трамваїв.
Недалеко від нашої семиповерхівки росте розкішна горобина. Вона давно вже
скинула листя, і лише соковиті пишні грона ягід полум’яніють у сонячні та хмурі дні.
Одного разу, повертаючись зі школи, я звернув увагу на нашу горобину. З кро ни дерева чувся звук, схожий на стогін, паче кликали на допомогу. Тихенько-‘Я хенько я пішов на цей звук, і мені відкрилася незвичайна картина: гілки горобини були вкриті казковими птахами, що сиділи нерухомо, наче заворожені. Поважні, надуті, з яскраво-червоними грудками, у синювато-чорних капелюшках, з бліЯ кучими чорними крилами, інші — з сірувато-блакитними грудками, вони майжі причарували мене. Я впізнав у цих ошатних птахах снігурів. Батько колись розио» відав, що святкове оперення зовсім не гармонує з вдачею цих малорухомих, ЛЯ кливих і нетовариських птахів.
Коли я підійшов ближче, снігурі знялись і полетіли. Додому я повернувся понурий і збентежений.
— Щось трапилося? — запитав дідусь. — Кажи, допоможу.
— Та ні, нічого. Снігурів налякав, — додав я. — А вони такі красиві!
— Ми, Олеже, зараз свого снігура зробимо.
Після вечері ми з дідусем засіли в його кімнаті. Він чудовий різьбяр і тонкощі: свого ремесла вчить мене. Ми разом зробили дерев’яного снігура. Я розмалюна птаха у святкові кольори, подивився на цього красеня і сказав:
— Діду, а давай повісимо снігура на гілочку отієї горобини, що росте біля Щ динку на проспекті.
— Ну що ж, спробуй. Заодно можеш поспостерігати, як справжні снігурі ші ставляться до твого, штучного.
Ну й дідусь у мене! Вигадає щось, запропонує, і я вже спокій втратив.
Не став я чекати наступного дня. Увечері вийшов з дому. Падав перший сніг, повільно, наче неохоче. Було тихо. Зрідка проносилися автомобілі. Я підійшов я горобини і повісив на гілочку нашого з дідусем птаха. Зітхнув і повернувся дЯ дому.
За кілька днів, проходячи повз горобину, я зупинився. На верхній гілці, саме над тією, де «сидів» мій снігур, я знову побачив зграйку ошатних птахів. Однії із них стрімко підлетів до мого, дзьобнув й гайнув до своїх. Знайомився, чи щЛ Я вирішив почекати, що ж ще вони зроблять? Не дочекався і пішов додому. МІЙ дерев’яний снігур, зроблений з такою любов’ю разом з дідусем, буде вірним горЯ бині і привертатиме увагу і перехожих, і птахів.
Сочинение! Обязательно сохрани - » Снігур на горобині (твір-оповідання за даним сюжетом) . Потом не будешь искать!
Запись была опубликована
08.03.2010 в 08:32 в категории Енциклопедія шкільних занять.
Вы можете следить за ответами в этой записи через RSS 2.0 ленты.
Загрузка...