Сочинения

Старенький, але рідний, до болю рідний. Усе бачив він на своєму віку, усе вистраждав і вистояв. Він — нездоланний, як та земля, на якій стоїть. Він може десять раз горіти дотла, але досить якогось маленького паростка, як у нім знову тепліє життя, і знову підбілюють, підфарбовують, причепурюють його, обсівають мальвами, огороджують березовим тином або обносять лісою, і знову чистими вікнами він дивиться на сільську вулицю, у кінці якої ставлять нові будинки. Коли ж він дуже старенький і починає хилитися, а нового поставити ні за що, то його нишком підпирають дубовими стовпами, і він знову стоїть наперекір негодам. Але навіть коли руйнують його, то дещо беруть з нього для нового дому — так батько щось передає синові, а син — своєму синові.

Одні вмирають, інші народжуються, і на тому віками стоїть отчий дім, як пам’ятник тим, хто поселився в нім уперше. І нехай ви живете в кам’яних палацах, нехай люстри сяють над вами, але якщо ви живете чесно й тому інколи буває вам трудно, то вам мило згадати осіннє бездоріжжя і той отчий дім, в якому починалося ваше життя. Від вас залежить, що залишите своїм дітям, але не ганьте свого батька за скупість: він мріяв залишити по собі кращу спадщину. Шануйте те, що він залишив, трудіться на більше, і якщо не виходить вам жити в отчому домі, — може, тісно, незручно, а може, великі діла вершите вдалині від нього, — то хоч поїдьте, погляньте, провідайте те подвір’я, в якому пройшли ваші перші весни — це вам згодиться для серця і для душі, для щоденної праці.

Сочинение! Обязательно сохрани - » Рідний дім . Потом не будешь искать!

Запись была опубликована 20.02.2010 в 21:06 в категории Переказ сюжету творів письменників. Вы можете следить за ответами в этой записи через RSS 2.0 ленты.