Свою рецензію я вирішила написати на оповідання Василя Макаровича Шукшина «Зрізав», написаний в 1970 році. Я знайома із Шукшин-актором, я бачила багато фільмів з його участю. Також Шукшин був мені цікавий як режисер. Мені запам’яталися такі його відомі фільми, як «Калина червона», «Грубки-крамнички», «Живе такий хлопець». Але Василь Макарович Шукшин був відомий не тільки як актор і режисер, але і як чудовий письменник. Їм були написані два романи, шість повістей. Прочитавши один з його збірників оповідань — «Характери», хотів би виділити оповідання «Зрізав».
У своєму добутку автор піднімає перед читачем тему соціальної демагогії. Простий сільський мужик Гліб Капустін, що вирішив, що він живе гірше інших і обділений можливістю зробити своє життя краще, мстить за це людям, які вище його по соціальному статусі (полковник, професор, кандидат). У дійсності ці люди не мають ніякого відношення до його життя. Звідси в героя така заздрість і злість. Але дурна помста полягає в тім, що він намагається вести дискусії з кандидатом і іншими з питань, у яких сам нічого не розуміє и-ні розбирається. Гліб Капустін усього лише напханий відомостями отовсюду: з газет, радіо, телебачення, книг, поганих і гарних. Але все це перемішалося, і це він підносить так, начебто він розумна, освічена людина. Це помста нітрохи не прикрашена, а прикрашена якщо, те для обдурювання своїх товаришів.
Оповідання цікаве тим, що в ньому Шукшин описав не властивий для села випадок. Письменник, що приділив більшу роль у своїй творчості сільського життя, показав сільського жителя в незвичайній ролі. Вторгнення в село в такому несподіваному виверті, де вуж зовсім не благостность, не патріархальність ніяка. Не в кожному селі найдеться такий «розумник».
Автор не пише нічого про життєві інтереси головного героя, крім того, що він працює на пилорамі. В оповіданні це згадано побіжно, що можна просто цю деталь не взяти до уваги. Створюється враження, що все його життя полягає в тім, щоб нерозумно мстити людям вище його по соціальному рівні.
Гліб Капустін не здатний прислухатися до голосу іншої людини, їхня інтонація завжди обличительна. Гліб ніяк не може зрозуміти, що для того, щоб домогтися чогось у житті, необхідно прикласти зусилля. Він просто зняв з порядку денного питання, що для того, щоб жити добре, треба щось зробити. Він просто игнорирует це. Ніяких гальм чомусь на цьому шляху не виявилося. Постарайся, то тоді теж станеш ученим або ще ким-небудь, теж будеш приїжджати на таксі й вивантажувати з багажника по п’ятьох валіз. Але сільський мужик звик, що до нього звертаються, як до господаря становища, хазяїнові країни, трудівникові. Він звик, що за нього думають, йому всі допомагають, приймають важливі ре-шения. Протиставленням цьому служить в оповіданні сім’я кан-дидатов Журавльових, що приїхали у відпустку в село. Хоча Гліб Капустін думає, що він перевершив розумних і утворених людей, насправді вони не прагнуть і не хочуть із ним сперечатися. Вони просто не розуміють, що він від них хоче.
Шукшину яскраво вдалося показати сільських мужиків, які захоплюються «розумом» Капустіна й дивуються тому, як він «зрізав* кандидата».
В одному зі своїх інтерв’ю Василь Макарович Шукшин сказав, що зі свого збірника «Характери» він виділяє оповідання «Зрізав». І з ним не можна не погодитися. «Зрізав» коштує особняком у цьому збірнику, він найбільш примітний. Напевно, тому, що він не схожий на інші оповідання. Оповідання дуже своєрідне. Логіка головного героя Гліба Капустіна підштовхує на міркування. Такі герої, як Гліб Капустін, такі «чудачки» і прида-ют яскравість, несхожість творам Василя Макаровича Шукшина. Оповідання «Зрізав» написаний доступною мовою, воно зрозуміло будь-якому читачеві. Цей дуже невеликий по обсязі оповідання зробило на мене незабутнє враження. Тема, ідея, проблеми, які підняті в оповіданні, не можуть залишити байдужим жодного читача.
РЕЦЕНЗІЯ НА ОПОВІДАННЯ В. М. ШУКШИНА «ЗРІЗАВ» (II варіант)
Інтерес до особистості й долі В. Шукшина, широке визнання його книг і фільмів обумовлені тісним, кревним зв’язком особистої долі письменника й доль його героїв.
У його мистецтві так вигадливо переплелося життя самого художника й створень його фантазії, що й не розібрати, хто там волає до людяності — письменник Шукшин або персонаж оповідання.
Своєрідність творчості Шукшина, разюча єдність його художнього миру засновані насамперед на неповторній особистості самого художника, що виріс на народному ґрунті й зумів виразити цілий напрямок духовного життя народу.
Із часів Ломоносова російське село народжувало багато метикованих, розумних і діяльних, що дуже серйозно ставляться до життя й мистецтва людей. Вони прославили Землю Росіянку, опанували висотами світової науки й культури, але назавжди залишалися вірними своєї «малій батьківщині». Відома ціла плеяда письменників: В. Астафьев, В, Белов, В. Распутін, у долі яких з’єдналася духовна пам’ять народу й загальнолюдська культура.
Василь Шукшин починав з оповідань про земляків, нехитрих і невигадливих. Але вже на самому початку виявив нові візможности в зображенні людини, зумів у частці побачити загальне. Збірник «Сільські жителі» — початок. Не тільки творчого шляху, але й великої теми — любові до батьківщини, селу.
Для Василя Шукшина село — це соціальне, національне й моральне поняття, де сходиться весь сложнейший комплекс людських відносин. І як це звичайно буває, бажання сказати своє слово про людей, які близькі, виливається в міркування про своє народне життя.
І в той час, коли деякі критики завзято зараховували Шукшина до «деревенщикам», письменник замислювався не тільки про село й про місто — про Росію, про російський національний характер.
Поговорити докладніше мені б хотілося про одне невелике оповідання «Зрізав». Взагалі Шукшин писав так, що навколо кожного зовні невибагливого оповідання виникало «поле» критичних і читацьких роздумів і висновків. Давно відоме твердження, що талант неможливо звести ні до однієї формули, ні до системи формул. І може бути, не випадково, що з еволюцією творчості Шукшина критичні різночитання тільки збільшуються. Але от що дивно: при всіляких протиріччях в оцінці різних героїв Шукшина критики прямо-таки одноголосні в розумінні Гліба Капустіна. Або так уже простий, ясний цей Гліб Капустін? На перший погляд — так.
Гліб Капустін — білявий мужик сорока років, «начитаний і єхидний». Мужики спеціально водять його до різних приїжджих знаменитостей, щоб він їх «зрізав». Навіщо це мужикам? Так от одержують же вони якесь задоволення від того, що їх сільський, свій, може зрізати будь-якого приїжджого, ученого!.. «Зрізав» він і чергового «знатного» гостя, якогось кандидата наук Журавльова. Між ними відбулася розмова. І важливо в ньому те, що Гліб Капустін розуміє Журавльова, а от Гліб для кандидата — абсолютна загадка. Капустін розуміє, що кандидатові ніяк не можна вдарити особою в бруд перед земляками. І той буде упорствовать або багатозначно посміюватися, коли мова йтиме про питання, які він начебто й не зобов’язаний знати. Кандидатові дістається міцно…
Боротьба йшла на рівні: кандидат порахував Гліба дурнем, Капустін же точно зумів схопити головне в Журавльові — самовпевненість — і «зрізав» його перед мужиками.
Капустін сам пояснив свою особливість; «Не задирай вище ватерлінії… А те занадто багато беруть на себе…» І ще: «Можна сотні разів писати у всіх статтях «народ», але знань від цього не додасться. Так що коли вже виїжджаєте в цей самий народ, то будьте небагато собранней. Подготовленнеи, чи що. А те легко можна в дурачках опинитися».
Гліб не простий, як взагалі неоднозначні герої Шукшина, але він твердий, а «жорстокість ніхто, ніколи, ніде не любив ще», зауважує автор, хоча деякі судження Гліба небезпідставні.
У цьому невеликому аналізі я зовсім не Гліба хотіла виправдати, а показати, що кандидат Журавльов виявляється все-таки не на висоті. І мені здалося це очевидним, закладеним у тексті. Став би щирий інтелігент відверто й поблажливо посміюватися над Глібом, а потім досить грубо «тикати» йому?
Шукшин знав ціну справжньої інтелігентності й висловився на цей рахунок вагомо й точно: «Почнемо з того, що явище це — інтелігентна людина — рідке. Це — неспокійна совість, розум, повна відсутність голосу, коли потрібно — для співзвуччя — «підспівати» могутньому басові сильного миру цього, гіркий розлад із самим собою через прокляте питання: «Що є правда?», гордість… И — жаль долі народу. Неминуче, болісне. Якщо все це в одній людині — він інтелігент. Але й це не все. Інтелігент знає, що інтелігентність — не самоціль».
Уже на самому початку творчого шляху, у статті «Як я розумію оповідання», Шукшин виразно заявив, що «без щирої, тривожної думи про людину, про добро, про зло, про красу» немає й письменника.
Лев Толстої говорила: «Головна мета мистецтва, якщо є мистецтво і є в нього ціль, та, щоб виявити, висловити правду про душ людини…»
Рушійними силами у творах Шукшина є не зовнішні події, сюжет у нього тільки привід, щоб почати розмова. Потім привід «зникає», і «починає говорити душу, мудрість», розум, почуття… Всі частіше герої Шукшина замислюються над основами буття, всі частіше звертаються до так званим «вічних питань».
Тривожні роздуми про сенс життя офарблювалися в Шукшина в різні тони, «нерозв’язні» питання задавалися з різним ступенем напруженості: у них можна виявити трагічну безвихідність і світлий сум, лемент душі «на межі» і скорботні думи про кінцівці буття, сумні думки про сиюминутности людського життя, у якій так мало місця було доброті.
І залишаються з нами слова В. Шукшина: «Нам би трошки добріше бути… Ми один раз, вуж так трапилося, живемо на землі».
Із цим жил, у це вірив, це проповідував Василь Шукшин. Із цим і будемо жити!
Сочинение! Обязательно сохрани - » Рецензія на оповідання Шукшина «Зрізав» . Потом не будешь искать!
Запись была опубликована
06.02.2010 в 09:23 в категории Шкільні твори з російської мови.
Вы можете следить за ответами в этой записи через RSS 2.0 ленты.
Загрузка...