На фронті й після поранення Ярослав не раз відтворюй вав у пам’яті ту першу подорож до Відня. Відень котився на нього, наче вал блискіток, від яких сліпило очі. Ая затремтів біля біломармурового Моцарта, уявив собі похо-| рон: наспіх збита із соснових дощок труна, кілька музикантів за домовиною й нестерпний дощ наполовину зі снігом… Можливо, саме це й було причиною безсонної ночі І бо ж велику людину поховали разом з волоцюгами й злочинцями. Нікчемність, здрібнення, здичавіння? Страшно…! Яка ж тоді вартість звичайної людини? Чи, може, звичай-? на людина нічого не значить? А що, власне, дорожче ? Гроші чи талант? Невже на першому плані заздрість і зневага? Івана Франка ховали в чужій сорочці і в чужій гробниці… І заздрісники верещали цинічно: «Він плює на свові рідне гніздо! Розіпніть його! А за що розпинати? За надмірну любов до народу? Чи за талант? Чи заздрісникам Ь бездарам так злісно, що талант їм не кориться, не схиляє? перед ними голови?
Якось у Криворівні, куди Ярослав пішкував з хлопцями, при появі Франка Відповідь: він там відпочивав хтось зворуши ливо схилився на коліно, аби поцілувати йому руку.
— Я не піп, — похмуро буркнув поет, висмикнувши правицю.
— Ви вартіші за всіх попів!
Ні, не міг заснути Ярослав тоді у Відні. Надто багатої було вражень, бо — того, хто був вартніший усіх попів, поховали в чужій гробниці, у чужій сорочці, а віденці не знають, де могила Моцарта. Що ж діється в цьому світі?
Коли ледь почало сіріти, він одягнувся й пішов до пам’ятника Бетховену, чия музика завше його хвилювала, завше навіювала роздуми, особливо Місячна соната, а найбільше дивувало те, що Бетховен одну симфонію присвя-. тив Наполеону, Щоправда, коли той оголосив себе імпєратором, зняв посвяту.
Згадуючи далекий той, ще студентський епізод свого життя, Ярослав, розбурханий думками, схвильовано схопився з тапчана, підступив до вікна: між дахами будинків повисла прозора хмарина, а нижче, здалося йому, ніби не вулиця, а віденська площа з пам’ятником непокірному бунтівному Моцарту. Він длвився у львівський світанок, а бачив віденську площу. І музикантів. Утомлені, похилі, з Інструментами під пахвою, вони понуро сунули з нічних Варів безлюдним містом, а біля пам’ятника Бетховену зупинилися, зняли, наче по команді, капелюхи й заграли… Вони грали тихо й натхненно, грали на безлюдній площі, де валялися клапті вчорашніх газет, в яких повідомлялася, що львівського студента Мирослава Січинського, котрий за народні кривди знищив намісника Галичини графи Потоцького, засуджено до смертної кари через повішання… Коли мелодія стихла, опустили інструменти, схилили голови перед пам’ятником, постояли німо хвилину, потому одягли капелюхи й розійшлися…
Сочинение! Обязательно сохрани - » Подорож до Відня . Потом не будешь искать!
Запись была опубликована
19.02.2010 в 10:04 в категории Переказ сюжету творів письменників.
Вы можете следить за ответами в этой записи через RSS 2.0 ленты.
Загрузка...