З дитячих вражень, спостережень, захоплень. Надворі лютує мороз, віє хурделиця, а в хаті тепло, затишно, урочисто. Пахне м’ятою і свіжоспеченим хлібом. У кутку під образами горить лампадка. За вікном сутеніє. Заходить знадвору батько, напускаючи холоду в хату. Запалює світець з трьох сухих скіпок. Селянський світильник тріщить, кадить, стріляє, і вогняні іскри золотим дощем спадають у заздалегідь підставлене коритце з водою.
Золотавий полиск грає на ликах святих у кутку та на тихих утаємничених обличчях людей. І Сашко замріяно споглядає все це. Святий вечір. Численна Довженкова родина всаджується за святковий стіл. Посередині — у великому полив’яному горщику — кутя. Тут же й чавунець, у якому узвар з сухих яблук, груш, вишень. Ось мати статечно підходить до вікна й урочисто стукає тричі дерев’яною ложкою в замерзлу шибку:
— Морозе, морозе, морозе! Іди кутю їстиГ Коли звуть,
приходь тепер, а не літом. Та не морозь огірки й капусту,
яблука й груші!
Так було тисячу літ тому, коли давні слов’яни обожнювали небо і сонце, грім і зорі, річки й дерева, тварин і нічний морок, коли вони зимовими вечорами, намагаючись усіляко задобрити бога холоду Мороза, щиро запрошували його на вечерю, аби напровесні він не поморозив їхню городину.
— Морозе, морозе, морозе! Іди кутю їсти! — повторює
мати.
Сашко заворожений. Йому здається, що ось цієї миті з гуркотом розчиняться двері — і в клубах пари з’явиться на порозі червонощокий велетень з білою бородою та вкритими інеєм кущастими бровами.
Усе життя стукатиме в серце письменника рідна мати зі словами: «Морозе, морозе, морозе! Іди кутю їсти!» І вже всесвітньо відомий митець у грізні дні кровопролитної війни напише «Повість полум’яних літ», де батьки головного героя-воїна Івана Орлюка — старі Демид і Тетяна — у святий вечір опиняться просто неба на морозі, біля спаленої гітлерівцями хати. І на зло всім бідам баба Тетяна заспіває колядку про свого рідного Йваноч-ка, що в цей час ворогів б’є на фронті, та злаштує скромненьку вечерю під напівзруйнованою піччю, а дід Демид гукне в ніч: «Морозе, морозе, а йди кутю їсти! Морозе, морозе, іди!» і ці слова набудуть ураз високої значимості — прозвучать, прогримлять життєствердним г’імном невмирущості народу.
Сочинение! Обязательно сохрани - » Письменник починається з дитинства . Потом не будешь искать!
Запись была опубликована
20.02.2010 в 21:12 в категории Переказ сюжету творів письменників.
Вы можете следить за ответами в этой записи через RSS 2.0 ленты.
Загрузка...