Біля первинних джерел української культури стоїть загадкове Трипілля. Наприкінці ХІХ століття на Київщині поблизу містечка Трипілля археолог Вікентій Хвойка відкрив древнє поселення. як з’ясувалося пізніше, воно було лише одним із численних поселень невідомого народу, розкиданих на величезній території від Чернігова до одеси і Галичини. Трипільці були досвідченими хліборобами і вирощували злаки. У їхніх житлах археологи знайшли коржі й обвуглені зерна пшениці. У глиняних посудинах виявилися навіть залишки виробів із тіста, що нагадують українські пампушки. Жителі древнього Трипільського городища займалися також розведенням домашньої худоби і полюванням.
Винятково високого рівня досягло в трипільців гончарне мистецтво. За розмаїтістю форм посудин побутового, господарського і ритуального призначення, за досконалістю обробки і митецького розпису червоною, чорною і білою фарбами трипільська кераміка займає видатне місце серед археологічних пам’ятників свого часу.
Кожух, свита, жупан. Те, що ми сьогодні називаємо українським народним одягом, формувалося протягом багатьох століть і було пристосоване до особливостей українського клімату і потреб народу. Сільські жителі вдягалися дуже просто — вишита сорочка, штани та невигадливе взуття — личаки або постоли (плетені з лика підошви, закріплені на ногах мотузками), а в теплий період року більшість селян обходилася і без взуття. Знать і старшина вдягалася багатше, і в одязі вельможних людей виразно відчувалися іноземні запозичення. Основним елементом як чоловічого, так і жіночого одягу протягом століть була довга, набагато нижче стегон, сорочка. Сорочка звичайно була білою і прикрашалася вишитим орнаментом. Вишивка на жіночій сорочці містила інформацію про вік, сімейний і соціальний стан власниці. Найяскравішими квітами вишивалися сорочки дівчат і молодих жінок. Покрій сорочок не був однаковим — наприклад, у закарпатських лемків розріз сорочки знаходився не спереду, а на спині.
Жіночий поясний (такий, що покриває нижню частину тіла нижче пояса) одяг виготовлявся з до мотканих матеріалів. Жінки на полтавщині у свята поверх сорочки вдягали плахту, а в будні дні — чорну запаску, яку називали також «дергою» або «джергою». дерга являла собою просто прямокутний шматок чорного або синього тонкого сукна шириною близько 170 сантиметрів. цей одяг не шився, а просто обертався навколо стану і підтримувався поясом. спідниці з’явилися набагато пізніше, у XVIII—ХіХ століттях. поверх нижньої сорочки і запаски в багатьох областях України жінки надягали юпку — верхню приталену сорочку із широкою призібраною нижньою частиною.
Поясним одягом українських чоловіків служили штани. Вважається, що цей вид одягу винайшли скіфи, котрі велику частину свого життя проводили в сідлі. З найдавніших часів слов’яни носили вузькі полотняні штани. Запорізькі козаки запозичили фасон своїх широчезних шароварів у тюркських народів. Жителі Прикарпаття носили штани з жовтого або білого домотканого сукна, а у високогірних районах Карпат і на Закарпатті шили також зимові штани з овчини хутром усередину.
Пояси були чи не найважливішим елементом чоловічого та жіночого одягу.
Чоловіки зав’язували пояс спереду, а жінки — так, щоб кінці пояса і зав’язувалися, і висіли ззаду. Пояси були почасти плетені, а в карпатських українців — шкіряні або з цупкої матерії, дуже довгі, що дозволяли обгорнути талію кілька разів. Вважалося, що пояси чоловіків повинні бути одноколірними, а в жінок — строкатими. Найпоширеніші кольори поясів — червоний і зелений, причому чоловічі пояси найчас тіше були червоного кольору.
Жінки й чоловіки носили короткі і довгополі безрукавки, іноді вироблені з хутра. а в лемків була чуганя — зовсім незвичайний верхній одяг з наглухо зашитими рукавами. носили її поверх одягу, а рукава служили… місткими кишенями. Свита — верхній сукняний одяг, звичайно коричневого або чорного кольору — змінювалася залежно від регіону і майнового положення її власника. відрізнявся не тільки фасон, але й покрій свити. вона навіть могла мати каптур («ворок»). кунтуш і опанча були більш ошатними різновидами свити. Знаменитий козацький жупан — явний родич кавказького бешмета. Жупан звичайно шили із сукна. Зимовим чоловічим і жіночим одягом служили шуби або кожухи, які іноді називали «зимогрії». кожухи шилися із семи-дев’яти овечих шкур. кожух носили довго — десять, а іноді й п’ятнадцять років, а потім покривали сукном і продовжували носити ще кілька років.
на негоду розрахований і кобеняк, що являв собою великий сукняний мішок із прорізом для очей і рота. У старовину кобеняк був найпоширенішим верхнім одягом. У суворі зими його надягали поверх кожуха.
Чимало технічних винаходів і нововведень ведуть свій родовід із України. наприкінці минулого століття неподалік від києва було виявлене найдревніше в Європі житло, складене з кісток мамонта. ця будівля була споруджена 15 тисяч років тому. там же знайдені і найстаріші музичні інструменти, виготовлені древніми умільцями з мамонтової кістки. У селі Михайлівка поблизу одеси знаходяться руїни першої з відомих у Європі фортець, а військові історики дотепер ведуть палкі суперечки про те, де саме було винайдено бойові двоколісні колісниці: на Близькому сході чи в південноукраїнських степах. Швидше за все, на думку істориків, і диких коней уперше приручили в українських степах. Завдяки цьому докорінно змінився хід історії — і не тільки військової.
Багато в чому через цей ореол містики, що ним здавна була оповита наша земля, античні греки на початку знайомства з нею звідували одночасно суміш досить суперечливих почуттів — священний трепет перед обителлю богів і героїв, почуття страху і містичного жаху перед реальними небезпеками й уявлюваними чудовиськами, і гострої цікавості до незвичайної країни і її мешканців, яка врешті-решт і переважила страх. Першими мореплавцями, які почали борознити води Чорного моря, були древні критяни — сучасники легендарної Атлантиди. У 1975 році біля Каліакри в Болгарії під час археологічних розкопок був виявлений кам’яний якір критського корабля, датований XVI сто-Іліттям до н. е. А ще за тисячу років на узбережжі Чорного та Азовського морів були засновані численні грецькі колонії. Найвідоміші серед них — ольвія, Херсонес, Пантікапей (у районі сучасної Керчі) і Феодосія на східному узбережжі Криму. Грецькі поселенці вступали в різноманітні контакти з місцевими племенами, між ними велася жвава торгівля.
У першому столітті нашої ери Римська імперія підкорила собі Боспорське царство і Херсонес. Близько трьох століть Рим мав на кримському узбережжі укріплені поселення і військові гарнізони. Після розпаду Римської імперії на Крим поширила свій вплив могутня Візантія. Доїльники кобил» і сколоти в українських степах протягом тисячоліть, змінюючи одні одних, жили кіммерійці, скіфи, сармати, гуни, авари, угорці, печеніги, половці, татари, ногайці. кіммерійці, вихідці з таємничої країни Гамир,— перший народ східної Європи, згаданий у працях давньогрецьких істориків і географів. Гомер називав кіммерійців «до-їльниками кобил». керченська протока в античні часи називалася Боспор кіммерійська. кіммерійці робили спустошливі набіги на сусідів, а іноді вирушали в далекі походи на Близький схід.
З причорноморських степів України кіммерійців витіснив інший могутній степовий народ, який іменував себе «сколотами». однак в історії цей войовничий і непокірний народ більше відомий під іменем скіфів — так називали сколотів давні греки.
Царський курган. Пам’ятник античної поховальної архітектури IV ст. до н. е.
Більшу частину того, що ми знаємо про скіфів, їхнє життя та звичаї, дали розкопки скіфських поховань. над могилами знатних одноплемінників скіфи зводили кургани — рукотворні земляні пагорби конічної форми. найвищий із скіфських курганів на території України досягав висоти шестиповерхового будинку. У ході поховальних обрядів відбувалися криваві жертвопринесення — так, в одному з курганів, що був розкопаний у 1898 році, навколо поховання знатного воїна були виявлені кістяки понад п’ятисот коней, а околиці іншої скіфської могили засівали останки майже тисячі людей!
Скіфи були чудовими майстрами обробки золота. Створені ними вироби «звіриного стилю» ввійшли до скарбниці світової культури.
У завзятій і кровопролитній боротьбі зі скіфами іншому племені — сарматам — удалося встановити своє панування в причорноморських степах. Дивною особливістю суспільного ладу цього народу була ведуча чільна роль жінок у соціальному, політичному і сімейному житті. Сармати здобули славу грізних воїнів, іноді їх називають прямими попередниками західноєвропейських лицарів.
Сочинение! Обязательно сохрани - » Перші сліди людської культури . Потом не будешь искать!
Запись была опубликована
16.11.2009 в 10:09 в категории Стислі перекази з географії.
Вы можете следить за ответами в этой записи через RSS 2.0 ленты.
Загрузка...