Сочинения

Ольга нервово ходила по кімнаті, визирала раз по раз у вікно. Внизу вищало, гуло, скреготало гальмами. Відірвала погляд від шумної траси й побачила заводські труби, сірі задимлені споруди. Важко перевела подих. Це не її життя. Усе тут і всі чужі. Навіть її мовчазний роботящий чоловік, що завжди щось майструє, не її. Те, що тішить її і гамує спрагу, нагадує стрімку радісну річку, в яку вона влітає, викупується досхочу і знову повертається у це осоружне замулене болото. Тією всеочисною рікою було її кохання. Богдан наполягав на одруженні. «Зрозумій, що мені набридли такі стосунки. На вулиці ти оглядаєшся, чи ніхто не побачить тебе із твоїх знайомих. Зиркаєш на годинник, квапишся. Вибач, але я не звик нікого ділити. Я хочу із своєю законною дружиною йти вулицею й не почувати себе злодієм. Ти мусиш вибрати когось із нас. Я хочу бути з тобою, і коли й ти цього хочеш, то скажи це своєму чоловікові й приходь до мене назавжди. А так, по-зло-дійськи, зустрічатися не варто».

Ольга рушила була до дверей, але Богдан не зупинив її. Чекала, що наздожене на східцях, як робив це не раз: хватав і повертав у їхній милий рай. Цього разу лише почула, як клацнув позад неї замок. Два тижні не озивалася, не дзвонила, не нагадувала про себе.

Сочинение! Обязательно сохрани - » Переказ Зрадливе кохання . Потом не будешь искать!

Запись была опубликована 01.02.2010 в 14:41 в категории Переказ сюжету творів письменників. Вы можете следить за ответами в этой записи через RSS 2.0 ленты.