«У жодній іншій землі дерево народної поезії не дало таких величних плодів, ніде геній народу у своєму здоровому живому розумі не втілився так, як у піснях народу України…», — писав німецький поет 19 століття Фрідріх Боденштедт. Відкриття чужинцями України — «цієї нової Греції», за влучним висловом іншого поважного вченого-німця, — відбувалося саме через багатющий український фольклор. Українська усна народна поезія вже давно здобула визнання у всьому світі через свою витончену художню форму й багатий зміст, ідейну та емоційну насиченість, глибокий, щирий ліризм, високий, благородний ідеал, що в ній втілився. І чи не найпочесніше місце в українській усній народній поезії посідають козацькі думи й пісні. Микола Гоголь назвав їх народною історією — живою, яскравою, сповненою барв, істини, історією, яка розкриває все життя народу. З тим важко не погодитися. Адже за козацьких часів на всі події та явища в громадському, політичному, соціальному, економічному й воєнному житті народ відгукувався саме піснею, виявляючи в ній свою активність і мудрість. Народні пісні й думи, наче живий літопис, були втіленням історичної пам’яті багатьох поколінь, виступаючи своєрідним містком від минулих часів до прийдешніх. Тому в них, як на священних скрижалях, викарбувані закони тяглості й безперервності нашого історичного поступу.
У думах і піснях знайшли відображення як героїчні, так і трагічні сторінки життя козацької України. Уснопоетичні твори бережуть лам ять про тяжкі бідування й злигодні українського народу, принесені турецько-татарською навалою, страшні руйнування нападниками міст і жорстоке роз-орення сіл, знищення й масове полонення українців. Розповідають вони й про сумну долю невільників, їхні поневіряння й страждання в турецько-татарській неволі.
Думи цього тематичного циклу (а їх збереглося дев’ять: «Невольники на каторзі», «Невольницький плач», «Маруся Богуславка», «Утеча із турецької неволі морем», «Утеча невольників з каторги», «Самійло Кішка», «Втеча трьох братів із города Озова, з турецької неволі», «Сокіл і соколя» та «Іван Богуславець») є найдавнішими. їм притаманна висока емоційна напруга, у них — і пристрасна молитва, і надривний стогін, і всеспопеляюче прокляття землі та вірі бусурманській. Здається, невільницький плач, що сповнював саме повітря тогочасної’ України, ще й досі бринить і плаче в їх поетичних рядках.
Водночас у думах і піснях відтворюються картини героїчної боротьби козацтва проти турецько-татарської агресії, з них постають з усіма деталями й подробицями лицарські морські й суходільні походи запорожців на володіння Оттоманської Порти й Кримського ханства, великої ваги набуває мотив уславлення воїна-козака.
Багато дум і пісень присвячено Визвольній війні українського народу під проводом Богдана Хмельницького. Богдана та його сподвижників — Максима Кривоноса, Івана Богуна, Данила Нечая, Морозенка та інших героїв — оспівано в таких піснях, як «Чи не той-то Хміль», «Гей не дивуйте, добрії люди», «Ой, Морозе, Морозенку, ти славний козаче», «Іван Богун», «Перемога під Корсунем» тощо.
Проте найпочесніше місце серед героїв дум і пісень належить незнаному козакові. Один з найулюбленіших героїв українського народу — козак Голота, котрий не боїться ні огня, ні меча, ні третього болота, котрий ні города,нісела не займає,л& вміє постояти за свою честь.за честь рідної землі. Образ козака Голоти уособлює військову доблесть, мудрість, лицарську відвагу народу, який виборює своє право на свободу й незалежність, і водночас — миролюбність, гуманізм. Недарма про героя нашого епосу говорять, що шабля — його хрест, перемога — його бог, а пісня — його молитва. Своїм іменем і серцем він ніс волю, і свідомість волі зробила з нього лицаря й поета. Він захищає скривджених, боронить матір, сестру, кохану, але найбільший його біль — рідна земля:
Так пісня в найтяжчі часи нашої бездержавності не давала згаснути високим волелюбним пориванням у душі українській. Ось чому з глибокою повагою ставилися в народі до піснетворців — кобзарів, лірників, бандуристів. А скільки поетів своїми вчителями вважають цих безіменних митців!
Різне траплялося не тернистому шляху нашої долі. Бувало: іржавіли пощерблені шаблі, стогнала в ярмі Україна, мовчав упокорений народ. Та недосяжним для ворога було поетичне слово. Піснею, думою жила Україна:
Хоч би забув хто мову та звичаї,
Хоч би навік припав чужою плісню,
Хоч би вже душу й ум чужа земля забрала,
Сочинение! Обязательно сохрани - » Народна творчість: думи та історичні пісні . Потом не будешь искать!
Запись была опубликована
24.12.2009 в 10:55 в категории Енциклопедія шкільних занять.
Вы можете следить за ответами в этой записи через RSS 2.0 ленты.
Загрузка...