Почавшись у травні 1966 p., «культурна революція» в Китаї тривала більше 10-ти років. Вона порушила нормальний процес розвитку Китаю і завдала великої школи цій країні. «Культурна революція», що збентежила увесь світ, була започаткована Головою ЦК КПК Мао Цзедуном і здійснювалася під його керівництвом. Ідеї Мао Цзедуна про класову боротьбу у соціалістичному суспільстві виникли ще 1957 р. і одержали подальший розвиток після 10-го пленуму ЦК КПК 1962 р. Головною причиною «культурної революції» було те, що, як вважав Мао Цзедун, до партії, уряду, армії проникла велика кількість «представників буржуазії і контрреволюційних ревізіоністів».
Тільки розпочавши «культурну революцію», заявив Мао Цзедун, можна відвоювати владу, що її захопили «особи, які стоять при владі в партії і йдуть капіталістичним шляхом». Як згодом відмічалося у документах КПК, «Мао Цзедун значно зміцнив свій авторитет завдяки успіхам у соціалістичному будівництві. Порушуючи принцип колективного керівництва партією, він поставив себе над Центральним Комітетом КПК». «Контрреволюційні угрупування, на чолі з кар’єристами типу Лінь Бяо, Цзян Цін, Кан Шена та інші використали у своїх інтересах помилки Мао Цзедуна і роздули культ його особи для здійснення своїх злочинних намірів».
Історію «культурної революції» можна поділити на три етапи. Перший етап продовжувався з травня 1966 р. по квітень 1969 p., тобто від початку «культурної революції» до IX з’їзду КПК.
Безпосереднім приводом до початку «культурної революції» стала стаття у шанхайський газеті «Веньхуей бао» «Про нову історичну драму розжалування Хай Жуя» у листопаді 1965 р. Ця драма була написана У Ханем, заступником мера Пекіна, відомим в Китаї істориком, літератором і драматургом. Автор статті звинуватив У Ханя у спробі використати історичну драму для спростування звинувачень на адресу маршала Пен Дехуая, колишнього міністра оборони, який дав негативну оцінку «великому стрибку» і народним комунам. Наприкінці цієї статті було зазначено, що драма «є отруйною антисоціалістичною травою і тому вона шкідлива з літературної, історичної і філософської точок зору».
У травні 1966 р. на розширеному засідання Політбюро ЦК КПК було прийнято «Повідомлення 16 травня», в якому містилися основні ідеї Мао Цзедуна щодо «культурної революції». На цьому засідання було піддано нищівній критиці групу вищих керівників партії, уряду і армії, яких було знято зі своїх посад і названо «антипартійною клікою». Було створено так звану «групу у справах «культурної революції» на чолі з дружиною Мао Цзедуна Цзян Цін. Ця Група поступово замінила собою ЦК УПК і стала справжнім штабом «культурної революції».
У серпні 1966 р. Мао власноручно написав дацзибао (рукописний плакат) із закликом «Вогонь по штабах!», де оголошувалося, що в партії нібито існує буржуазний штаб». Всім було зрозуміло, що листівка була спрямована проти Голови КНП Лю Шаоці і Генерального секретаря ЦК КПК Ден Сяопіна. Тоді ж на Пленумі ЦК КПК було ухвалено рішення «Про велику пролетарську культурну революцію», що складалося з 16 тез, де основними завданнями «культурної революції» визначались боротьба проти тих, хто стоїть при владі і йде «капіталістичним шляхом», та їхнє усунення від важелів управління партійно-державним ; апаратом. Спадкоємцем Мао Цзєдуна був обраний Лінь Вяо, який, безперечно, [rkey]І став другою особою в країні після Мао. З цього моменту «культурна революція» : почала швидше розповсюджуватися в усьому Китаї, охоплюючи всі сфери життя ; китайського суспільства.
Впродовж 1966-1969 pp. 50 млн. хунвейбінів («червоні охоронці» — учні та ‘ студенти) і цзаофанів («бунтарі» — молоді робітники) віком від 14 до 25 років громили парткоми і органи державної влади, жорстоко, іноді по-звірячому розправляючись з їхніми керівниками, а також з адміністративними працівниками, представниками технічної та творчої інтелігенції. Китай перетворився у державу, де панувало повне безладдя і правив терор. Кількість людей, що постраждали від «культурної революції», становила 100 млн. осіб, були, зокрема, репресовані 20 членів Політбюро ЦК КПК, 97 членів ЦК КПК, сотні партійних і державних працівників провінційного рівня і десятки тисяч — повітового.
За сфабрикованими звинуваченнями голову держави Лю Шаоці було знято з його посади і заарештовано. Насильство ставало дедалі масовішим і жорстокішим внаслідок боротьби за владу вже між різними угрупуваннями хунвейбінів і цзаофанів. У такій ситуації в події втрутилася Народно-визвольна армія Китаю (НВАК). їй вдалося дещо стабілізувати становище в країні.
IX з’їзд КПК, що відбувся у квітні 1969 p., повністю схвалив і підтвердив теорію і практику «культурної революції». Лінь Вяо було оголошено офіційним спадкоємцем Мао Цзєдуна. Цзян Цін, Лінь Вяо та декілька їхніх прибічників увійшли до складу Політбюро ЦК КПСС, тим самим одержавши ще більшу владу.
Другий етап «культурної революції» (травень 1969 — серпень 1973 pp.). Головною подією цього періоду був політичний розгром Лінь Вяо та його нечисленних прибічників, яких звинуватили у підготовці державного перевороту з метою усунути Мао Цзєдуна від влади. Однак Мао за допомогою Прем’єра Державної ради КНР Чжоу Еньлая викрив заколотників. 13 вересня 1971 р. Лінь Вяо загинув у авіакатастрофі над територію Монголії. Не виключено, що він намагався втекти з Китаю.
Після інциденту 13 вересня всією поточною роботою в ЦК КПК займався Чжоу Еньлай. Він відновив на посадах деяких керівників, що переслідувалися ще на самому початку «культурної революції», зокрема Ден Сяопіна. Чжоу Еньлай провів величезну роботу щодо відновлення економіки, здіснення правильної політики по відношенню до інтелігенції і критиці насильницьких дій під час «культурної революції». Однак Цзян Цін та її прибічники рішуче виступали проти усіх цих заходів, охарактеризувавши їх як «правий уклін».
Третій етап. У серпні 1973 р. було проведено X з’їзд КПК. Він піддав критиці заколотницькі дії Лінь Вяо. Однак в цілому «культурну революцію» не було засуджено. Цзян Цін і троє її прихильників одержали посади у Постійному комітеті Політбюро ЦК КПК. Так утворилася так звана «банда чотирьох», або «четвірка», що складалася з Цзян Цін, Чжан Чуньцяо, Яо Веньюаня і Ван Хунвеня.
Після смерті Мао Цзєдуна, що сталася 9 вересня 1976 p., «четвірка» виріша-ла діяти, щоб захопити всю повноту влади в Китаї. Вони підробили заповіт Мао Цзєдуна, намагаючись виправдати юридично захоплення влади. Проте більшість членів ЦК КПК на чолі із законним спадкоємцем Мао Цзєдуна на посаді Голови КПК Хуа Гофеном виступили проти «четвірки», заарештувавши представників цього угруповання. Було покладено край десятиріччю заворушень, анархії і безмежного насильства, які буквально лихоманили Китай увесь цей період.
Як згодом відмічалося у «Постанові ЦК КПК про велику пролетарську культурну революцію» (1981 p.), «Культурна революція» не була і не могла бути революцією або соціально прогресивним явищем у будь-якому контексті. Вона була викликана зверху і нею особисто керував товариш Мао Цзедун. Цим скористались усякі контрреволюційні угруповання, щоб захопити владу». «Культурна революція» принесла незчисленні нещастя партії, державі і усьому багатонаціональному народу Китаю.
Література:
- 1. Китайская Народная Республика. Справочник. 1989.
- 2. Кредер А. А. Новейшая иетория. XX век. — М. разования России, 1996.
- 3. Лазарее В. Я. «Культурная революция» в Китае — реакционньїй переворот, временная победа мелкобуржуазной контрреволюции. «Классовая борьба в КНР». — М.: Политиздат,
- 4. Знциклопедия нового Китая. — М.: Прогресе, 1989.
[/rkey]
Сочинение! Обязательно сохрани - » «Культурна революція» в Китаї . Потом не будешь искать!
Запись была опубликована
14.12.2009 в 11:07 в категории Енциклопедія шкільних занять.
Вы можете следить за ответами в этой записи через RSS 2.0 ленты.
Загрузка...