Княгиня Ольга з онуками Ярополком, Олегом і Володимиром
Автор: Основной язык сайта | В категории: Енциклопедія шкільних занять
Він усе продумав, хитрий, злодійкувато примружений каган Куря: його розбишацька орда рушила на Київ саме тоді, коли Святослав із військом був далеко — на Дунаї. У Києві лишилася стара княгиня Ольга з онуками Ярополком, Олегом і Володимиром.
По дорозі кочівники знищували полян, грабували їхні господ Ірства. оселі. Рятуючись од раптового нападу, подільська громада, втікаючи, не встигла прихопити ні харчів, ні води.
А печенізька рать шастала по клітях, погребнях, клунях, жадібно запихалася різним їстнвом. різала худобу, глитала сире м’ясиво.
По тому розводили вогнища, і дух смаженого та печеного линув до Гори, де «же на третій день почався голод: був червень, коли княжі і воєводсьЦІ кліті спорожніли. Та найбільше киян мучила спрага. Джерельце під Берестянською стіною майже висохло від спеки, і навіть уночі хоробрі мужі иіяк не можуть пробитися до Перевісища чи Глибочині по воду, вороги стоять щільно один до одного — миша не пролізе. Плач, дитячий лемент стоїть над Горою. Почали від спраги вмирати старі й малі. Голосіння, зойки, прокляття…
А печеніги вичікують.
Княгиня Ольга день і ніч на городниці. Вдивляється у Дарницькі ліси. За ними, у Княжичах та Броварах, безпечний воєвода Претич з дружиною: грпдні траву косять, не знаючи, що стольний Київ на краю загибелі. І по Дніпру — ген біля островів — лодії плавають, вірні поляни, позираючи на Київ, не відають, що за їхніми спинами, у лісах Лівобережжя, десь на духмяному сіні Претич розкошує. Але ж ие догукаєшся їх. Надвечір било ударило. Сходились усі кияни до капища, де гордо і мовчазно височіли золотовусий Перун, вогненний Хоре, добрий і щедрий Дажбог.
— Кияни дорогії,— гукнула хриплим, пересохлим голосом Ольга.—
Не можемо більше без води бути, голод терпіти. Завтра і позавтра дітей
всіх загубимо… А у Княжичах і Броварах наш воєвода Претич стоїть…
Хто пройде туди?
Тиша. На майданах чути дитячий невтішний плач і скімлення. Ступив наперед віщий старець Супрун:
— Хто зможе сю ніч пройти між печенігами, переплисти Дніпро і ска
зати Претичу: не прийдеш до ранку — згине Київ?
Понахиляли голови схудлі, почорнілі гридні, кожум’яки, лучники, кметі. Хто пройде, коли вороги стоять плечем до плеча, гострі мечі наставивши? День і ніч стережуть, чекають слушної хвилини, щоб пограбувати княжі світлиці перебити людей, спалити місто, стерти його з лиця землі.
І тоді вийшов з натовпу юнак у білій полотняній сорочці. Його карі полянські очі палали звагою:
— Я пройду.
Узяв той хлопець з собою кошлату, як у печенігів, шапку і вуздечку, а точніше — обротьку, що не дзеленчить вудилами. Його обв’язали линвою і спустили з фортечної стіни в глибокий рів у тому місці, де стіиа прилягає до могутньої сторожової башти. Місяць ще не зійшов. А відблиски чужинських ватр у цей кут не досягають. Тож печеніги нічого не помітили. Досягнувши землі, сміливець озирнувся навкруги. Зовсім близько палали вогнища. Вороги їли, жадібно чавкаючи, запиваючи їжу кумисом.
Сочинение! Обязательно сохрани - » Княгиня Ольга з онуками Ярополком, Олегом і Володимиром . Потом не будешь искать!