Сочинения

На самій зорі Епохи Розпаду в тім світі, про яке тут буде розказано, відбулося важливу подію в країні, ім’я якої Рутенію, упала влада короля. Не можна сказати, щоб піддані шкодували про це: колишнього правителя народ не любив за видатну посередність. Придя до влади в ще міцній державі, він пішов, залишивши Рутенію на грані розпаду. Країна, знівечена його десятилітнім правлінням, виявилася перед вибором: хто ж гідний чина Володаря? Багато людей на це претендувало, але лише один увійшов у палац Володаря — Астон — повноправним владикою. Молодий Лонго був розумний, чесний і трошки честолюбний. Саме це в сполученні за допомогою друзів зробило його володарем Рутенії.

  Йшов час, майже три роки вже залишилися в димку минулого, а справи в Рутенії йшли так само погано. Лонго втілював (вірніше, намагався втілити) у життя свої ідеї, не засипаючи часом цілими цілодобово, але все це не приносило користі.

    У ту ніч, коли Рутенії призначений було змінитися, Лонго довго не міг заснути. Думки його як і раніше були в залі Володаря з державними справами. Більше години важкі думки витали в утомленому мозку Лонго, поки не почали плутатися й збиватися. Володар заснув.

А в середині ночі Лонго розбудив голос, що назвав його по імені. Цей голос, що здався настільки знайомим, підняв його з постелі й змусив глянути в кут кімнати, де в кріслі зручно влаштувався незнайомець,

• —          От і я, — посміхнулася людина. — Невже ти забув мене, Лонго?
• —          Рон? — здивувався Володар. — Але адже тебе немає! Ти зник три роки тому під час заколоту!
• —        Звичайно, усе, що ти зараз бачиш, — це бачення, а може
• бути, сон.
• Рон піднявся із крісла й підійшов до Лонго.
• —        Але не поспішай просипатися. Зараз я персоніфікую небесного
• заступника Рутенії, що дає тобі шанс урятувати не тільки честь
• Володаря, але й всю Рутенію! А кому б ти ще повірив, як не
• духу свого товариша?

Лонго гірко посміхнувся. Зараз, після трьох років життя в Асто-ні, він не вірив нікому, навіть духу померлого. Щодня він зіштовхувався з величезними потоками неправди, і щодня він намагався спливти на поверхню, щоб ковтнути живлющого повітря істини.

• —        Але не усе ще загублено, Лонго. Адже для влади важливо, що
• б на чолі її стояла особистість, який ти є. Лише золо
• танучи клітка, у якій ти живеш, заважає тобі.
• Рон розгорнув двері на широку терасу, що виходила в сад. Не пам’ятаючи як, Володар опинився біля балюстради.
• —        Глянь навколо, Лонго, і вдихни рідне повітря. Тут він
• прекрасний, але це повітря Астона, а не Рутенії. Скажи, коли в по
• следний раз ти виїжджав зі столиці?

Лонго потупився. Щораз, коли він збирався виїхати з Астона, хто-небудь із наближених затримував його, розуміє «зовсім важливою й невідкладною справою». А там ще що-небудь…

Рон більше не посміхався. Тепер у його погляді читалася жалість до нещасного.

• —        Той й воно. Ти загруз в інтригах, ти живеш під невідступ
• ним доглядом царедворців. Ти забув смак звичайної їжі: її за
• менили вишукані блюда. Ти забув працю: його замінила Діяч
• ность. Ти навіть не пам’ятаєш мови Рутенії!
• Лонго мовчав. Тільки тепер — у сні! — він зрозумів, наскільки змінився. І від свідомості цього йому нестерпно схотілося плакати.
• —        Але ти ще не загублений для країни, Володар. Чи готовий ти піти тій раді, що я тобі дам?
• —        Готовий, — ледве чутно прошептав Лонго.
• —        Тоді слухай. Коштує влади відірватися від народу, як вона псується. Якщо держава починає відгороджуватися від народу й перестає слухати його, воно втрачає фундамент. Тому вижени всіх зайвих з Астона, залиш лише тих, хто корисний Рутенії! Знищ всі ті органи влади, що відгороджують тебе від народу! Нехай у державі буде якнайменше чиновників, але нехай всі вони будуть чесні, працьовиті й непідкупні!

Прав країною, але прав не один. Радься з мудрими людьми: головним міністром, главою Народних зборів і головним суддею. Але нехай кожний з них відповідає за свої дії, не заважаючи іншим! Головне ж для вас усіх — пам’ятати борг!!!

Зроби так, щоб будь-який громадянин міг написати Володареві скаргу на несправедливі дії державних чоловіків і щоб ця скарга дійшла. Прочитай її, перевір і вживи заходів. Ніколи не гидуй суспільною думкою!

Звичайно, ощасливити весь народ не вийде, але можна піклуватися про благо більшості населення. Роби все для цієї більшості: чим більше людей буде жити добре, тим більше друзів буде в тебе. Тоді й народ Рутенії стане єдиним.

Не дозволяй іншим країнам диктувати тобі волю, будь сильним і незалежним. Не дозволяй своєму війську слабшати: воно завжди повинне бути сильним.

Закінчивши мовлення, Рон обійняв Лонго:

• —        А тепер прощай. Ти довідався завіти Заступника й повинен
• випливати ім. Головне — покладатися на свій розум!
• На наступний ранок Лонго прокинувся із чистою і ясною головою. Із цього дня він став зовсім іншим; жорстко дотримуючись принципів, він вів Рутенію вперед. Як сказав в одній із хронік літописець, «з того дня почалася Влада Розуму»..

А незабаром у тім світі, про яке я розповів, почалася Епоха Розпаду. Одне за іншим гинули держави: одні розколювалися з гуркотом, інші вмирали після довгої хвороби. І лише Рутенії й влади розуму було призначено пережити їх і залишитися в століттях. Назавжди!

Сочинение! Обязательно сохрани - » Эх, важка ти шапка Мономаха! Утопія . Потом не будешь искать!

Запись была опубликована 11.02.2010 в 10:58 в категории Шкільні твори з російської мови. Вы можете следить за ответами в этой записи через RSS 2.0 ленты.