Алегорична й разюча сцена на початку кіноповісті Олександра Довженка: однорукий селянин — вчорашній солдат — дійшов до краю. У тупому безсиллі, спустошений неврожаєм, злиднями, голодом і безвихіддю, він люто б’є здоровою рукою беззахисну, ні в чому не повинну конячину. А кінь раптом поверта голову й говорить знавіснілому господареві людським голосом: «Не туди б’єш, Іване!» Великої сили метафора! Це кульмінація першої частини сценарію. Солдат-інвалід розуміє нарешті, що «так далі тривати не може. Повинно щось статися».
Підійшли впритул до цього епізоду. І раптом… затримка: де знайтц «похнюпленого» коня з печальними, розумними очима?
Чотири асистенти збилися з ніг, шукаючи потрібного коня для епізоду. Вони показували режисерові десятки] виснажених, понурих, байдужих до всього коней, але жо-І ден із них не підходив. А вже починався серпень, і жито в полі осипалося Відповідь: епізод з безруким селянином мав зніматися на тлі миршавого ріденького жита. Усі були в розпачі. Нарешті повезло. Повертаючись з ранкової зйомки, стріли під Києвом циганську валку. До останньої підводи прив’язаний… ні, не кінь, а мощі. Худющий — самі ребра та кості. Незбагненним було, як нещасна тварина тримається на ногах. А цей кощій не тільки рухався, а ще й водив довкола великими сумними очима.
Кіношники з такою радістю кинулися до коня, що кмітливий циган одразу зрозумів: справа нечиста. І запросив з адміністратора ціну, як за породистого жеребця: п’ять карбованців. І той, не торгуючись, хоч шкапі гріш ціна, одразу витягнув з кишені гроші. Це була необачність. Циган закопилив губу й категорично відмовився брати гроші:
— Я такого дорогого коня ні за які гроші не продам! Це не кінь, а друг мій…
Почалися вмовляння. Після довгих переговорів циган нарешті погодився на збитки всьому циганському таборові затриматися на кілька днів під Києвом і зробити кінематографістам велику послугу: приводити коня на зйомки за п’ять карбованців у день. А щоб нагодувати свого чотириногого друга, господар зразу ж зажадав від адміністратора три карбованці авансом. Довелося дати гроші, щоб кінь до завтра не здох. Та все ж мрія кіногрупи збулася: похнюплений кінь із сумними очима на зйомочно-му майданчику. Ні репетирувати, ні вмовляти, ні силувати його не було ніякої потреби. То був кінь-геній, який годинами міг проетояти на одному місці, не ворухнувшись. Йому можна^було підняти одну ногу, і він на трьох ногах спокійно стоятиме, скільки захочете. Він навіть трави вже не Відповідь: ікуб і лише — коли до його морди підносили корм — повільно повертав голову. Одне слово, кінь перевершив усякі сподівання режисера. Яких тільки епітетів не попридумував Олександр Петрович: «Балерина! Рятівник! Найкращий актор!» І це була заслужена похвала. Свою роль кінь зіграв прекрасно.
Сочинение! Обязательно сохрани - » Алегорична сцена в кіноповісті Олександра Довженка . Потом не будешь искать!
Запись была опубликована
19.02.2010 в 10:05 в категории Переказ сюжету творів письменників.
Вы можете следить за ответами в этой записи через RSS 2.0 ленты.
Загрузка...