Зображення загальнолюдських цінностей у романі Л. Костенко «Маруся Чурай»

Categories: Шкільні твори з російської мови

Уся творчість Ліни Костенко — це своєрідний роздум над сенсом людського життя, осмислення загальнолюдських цінностей. Особливо це помітно у романі «Маруся Чурай», у якому головна героїня є втіленням усіх сподівань автора. Але Маруся не сама, поряд з нею люди, які теж мають щирі серця, козаки, які заради щастя Батьківщини йдуть на смерть. Є й інші, для яких гроші найважливіші над усе, але цей роман не про них. Все життя дівчина Маруся Чурай бачила усміхнені щасливі обличчя батьків, дуже кохаючих одне одного. Мати була предивна, красива молодичка, та й батько теж удатний був на вроду. А що вже сильний, то, мабуть, найдужчий, недарма: Звела їх доля, наче в нагороду за те, що мали незглибимі душі.

Від їхнього міцного кохання і народилася дівчина, яка згодом своїми піснями дала голос українському народові. Маруся була, здається, найщасливішою дитиною на світі, доки не загинув її батько Гордій Чурай. Але ця трагічна смерть не змогла зламати ні її, ні матір, адже мали вони в серцях якесь невгасиме полум’я, якийсь міцний стрижень, що житимуть завжди. І ніяка сила не зможе їх знищити. Хоч біль у серці, але посмішка хай грає на вустах — цього навчила Марусю Мати:

— Як не буде, не скигли, доню, то великий брид.

Здушили сльози — не виходь на люди.

Болить душа — не виявляй на вид. Як різниться те, що відбувається в хаті Чураїв, і те, що діється в хаті Бобренків! Вдома у Марусі панують лад та любов, а у Бобренчихи — лайка, чвари, заздрощі. Не дивно, що Гриця так тягне до лагідних Чураїв. Завжди він поряд з Марусею:

Усе було, ми разом, все ми разом — пірнаєм в річку і по кручах лазим. Покохалися діти — Гриць та Маруся. Талановита дівчина мріяла, що і в неї буде таке кохання, як у батьків, схоже на казку. Але були то марні сподівання:

Моя любов чолом сягала неба, а Гриць ходив ногами по землі. І це не дивно, адже Маруся виросла в родині, де чесність, правдивість, шанобливе ставлення один до одного, гордість та патріотизм стоять над усе. Зовсім інше у Бобренків. Ось як вважає Гриць:

З’єднаєм що, нестатки до нестатків? А як землі нам мати не одпише? А ще ж стягатися треба й на коня… Як це вражало Марусю, для якої головне було те, що коханий поряд, те, що він теж її кохає! Вона вірила, що з коханим ніщо не страшне, бо мала щире, вірне, віддане серце:

Чурай, то так: побачив свою долю —
ось ти, ось я — тепер нас буде двоє.
А що у мене стіни голі, —
повісим костю саджені пістолі
та килим з діркою. І у курені

з тобою буде солодко мені. Тому й не витримало серце Марусі зради: воно вмерло разом зі смертю Гриця. І хоч вона сама дала Грицеві отруйного зілля, але ж зробив він це з доброї волі, зрозумівши, що без Марусі він не зможе жити. Не можна зраджувати кохання, не можна жити тільки думками про гроші — пе вбиває людську душу, вбиває в ній все чисте, прекрасне, натомість лишаючи грудочку попелу. Марусю було приречено до страти, але цей наказ було скасовано самим гетьманом Богданом Хмельницьким за те, що мала ця дівчина щиру душу, за те, що складала чудові пісні, які кликали до бою козаків, за те, що вона була голосом України, її талантом:

Таку співачку покарать на горло — та це ж ні що, а пісню задушить. Кожна людина, на мій погляд, повинна бути у взаєминах такою, як Маруся, як її батьки. Вона повинна любити свою Батьківщину і захищати її від ворогів, як робив це батько, Гордій Чурай, який став Орликом у пам’яті народній. Людина, я гадаю, повинна мати щире серце і чуйну душу, бути вірною, відданою у коханні, якими були і батьки Марусі і вона сама. Недарма пісні її живуть у народі, бо складала їх талановита дівчина, яка відрізнялася моральною красою і духовністю. Литиметься, мені здається, її пісня завжди, і залишаться загальнолюдські цінності незмінними, бо правда завжди перемагатиме. Про це мріяла Ліна Костенко, і як мені хочеться вірити, що так і буде!