Характеристика різких видів транспорту України

Categories: Енциклопедія шкільних занять

Залізничний транспорт є найбільш розвиненим в Україні, за загальною довжиною шляхів він займає четверте місце у світі (після США, Росії та Канади). За вантажообігом він виконує основні обсяги перевезень — 40-60 % (навіть у рік найбільшого спаду — 1997 р. — понад 40 %), а за пасажирооборотом є незаперечним лідером — на нього приходиться приблизно 50-70 % загального обсягу перевезень. При великій розгалуженості шляхової мережі, велика половина якої — шляхова мережа підприємств та організацій, значний відсоток складають електрифіковані ділянки (близько 40 %).

Залізниці є найбільш рентабельним видом транспорту для перевезень вагонних партій вантажів — кам’яного вугілля, руди, піску, сільськогосподарської чи лісової продукції — на далекі відстані.

Поряд з цим залізничний транспорт має високу частку зношеності основних фондів (по деяких їх головним видах — 80-90 %), переважна частина шляхів змонтована на дерев’яних шпалах, з яких 15-17 % непридатні для подальшого використання. Значну частину інфраструктурних об’єктів залізниці необхідно визнати застарілими та такими, що не відповідають сучасним вимогам по виконанню своїх основних функцій. Насамперед це стосується залізничних вокзалів, станцій, готелів, васобів зв’язку й керування рухом потягів. Техніко-економічні й експлуатаційні характеристики залізниці знижуються також через те, що ширина колії відрізняється від західноєвропейської, що особливо негативно відбивається на закордонних та транзитних перевезеннях. Це вимагає утримання на західних границях країни 14 спеціально обладнаних станцій, 11 станцій, де здійснюється перевантаження імпортних вантажів, та 8 пунктів перестановки вагонів на візки західноєвропейської колії.

Структура і виробничі потужності зв’язаних з даною галуззю підприємств, що перейшли під юрисдикцію України після розпаду СРСР, що повинні підтримувати ефективне функціонування залізниці, не забезпечують її пропорційного та гармонійного розвитку в перспективі. Обсяг перевезень вантажів залізничним транспортом у порівнянні з 1985 роком значно зменшився, однак за період 1996-1997 рр. відзначене зниження темпів скорочень перевезень; що стосується перевезень пасажирів, то темп скорочень обсягу перевезень за той же період збільшився, що у великий, мірі викликано підвищенням залізничних тарифів. Як заходи по підвищенню ефективності залізничного транспорту необхідні реконструкція і переоснащення, часткове перепрофілювання, поступове згортання надлишкових та будівництво нових потужностей.

З входженням України в європейський економічний простір, зі збільшенням у зв’язку з цим обсягів вантажних та пасажирських перевезень значення залізничного транспорту зростає.

Роль залізничного транспорту в системі транспортних комунікацій України підсилюється тим, що через територію держави пролягають основні транспортні транс’європейські коридори: Схід — Захід, Балтика — Чорне море. Зокрема, транс’європейська залізнична магістраль Е-30, що бере початок у Берліні, перетинає Україну по маршруту Мостіска — Львів т- Київ та йде далі до Москви. Вона ж на території Польщі перетинається зі швидкісними магістралями Е-59 та Е-65 й створює можливість швидкісного залізничного сполучення майже між усіма державами Європи.

Автомобільний транспорт

Автомобільний транспорт займає значне місце в пасажирських та вантажних перевезеннях. Так, за обсягом перевезень вантажів він стабільно перевершує залізничний транспорт у 4,5-5 разів, а за обсягом перевезень пасажирів — у 5-6 разів. Автобусним транспортом перевозиться практично стільки ж пасажирів, скільки всіма іншими видами транспорту (тролейбусним, трамвайним, залізничним, метрополітеном, таксомоторним легковим, морським, річковим, авіаційним) разом узятими. Загальна довжина доріг та вулиць із твердим покриттям, включаючи довжину вулиць — набережних у містах та селищах міського типу, перевищує чверть мільйона кілометрів. Автомобільний транспорт домінує у вантажних перевезеннях на короткі відстані (середня відстань перевезення 1 т вантажів — близько 20 км), від дверей — до дверей, забезпечуючи при цьому практично повну гарантію схоронності вантажу, терміновість та надійність перевезень. Численні автотранспортні підприємства мають досить повно укомплектовану виробничу базу й розгалужену мережу інфраструктурних об’єктів: автовокзалів, автостанцій, транспортно-експедиційних підприємств, терміналів та ін.

Разом з тим, автомобільні дороги України не відповідають європейським стандартам за багатьма показниками, зокрема таким як: швидкість пересування, навантаження на вісь, забезпеченість сучасними дорожніми знаками та розміткою, необхідною кількістю пунктів технічної та медичної допомоги, харчування і відпочинку, заправлення паливом та мастилом, телефонного зв’язку й ін. Практично відсутні дороги 1 категорії з багаторядним рухом на високих швидкостях. Значного поліпшення вимагає матеріально-технічна база організацій, що здійснюють розвиток і обслуговування автомобільної транспортної мережі.

Територія України, особливо в її західній частині, знаходиться на перехресті транспортних коридорів, що з’єднують країни Швденно-Східної та Північно-За-хідної Європи, тому з подальшим розвитком ринкових відносин, зі становленням численних підприємницьких структур варто очікувати значного підвищення ролі автотранспорту в оперативних, гарантованих та безпечних у відношенні схоронності вантажів перевезеннях.

Морський транспорт

Морському транспорту належить третє місце по вантажообігу після трубопровідного та залізничного транспорту, однак за кількістю відправлених вантажів він займає незначне місце (близько 1 %), як й річковий транспорт. Домінуючі обсяги перевезень здійснюються в закордонному плаванні, причому частка таких перевезень за останні 10 років стабільно зростає та тепер складає понад 95 %. Основні вантажі — мінеральні будівельні матеріали (особливо в каботажному плаванні).

Проблеми розвитку морського транспорту зв’язані, насамперед, зі значним моральним та фізичним зносом судів і портового устаткування (особливо засобів обробки вантажів). Середній вік торгових судів — більше 15 років, а деякі порти західних країн забороняють вхід судів з таким терміном експлуатації. Портова інфраструктура не розрахована на нові технологи портових робіт, що істотно знижує продуктивність як портів (до 50 % від продуктивності портів західних країн), так й інших видів транспорту (особливо залізничного), зв’язаних з обробкою вантажів.

Гнітюча частина судів торгового флоту — малотоннажні. Так, середня водотоннажність українських судів у 3-5 разів менше аналогічного показника в таких країнах, як США, Японія, Греція, ін. Відзначимо, що структурні зміни флоту у бік збільшення середньої водотоннажності в перспективі_обумовлять необхідність рішення ряду проблем, що вимагають значних капіталовкладень.

Річковий транспорт

Річковий транспорт хоча не грає визначальної ролі в обсягах вантажних та пасажирських перевезень, однак перевершує всі інші види транспорту за рівнем доходів від своєї діяльності, в основному за рахунок перевезень закордонних вантажів. Географія функціонування річкового транспорту установилася й в основному обмежується басейнами рік Дніпра та Дунаю, а також прибережними водами Чорного моря, що дозволяє доставляти вантажі й пасажирів у річкові та морські порти ряду країн Центральної і Швденно-Східної Європи. У системі транспортних комунікацій річковий транспорт більше інших видів піддається впливу природних сезонних змін, тому його діяльність варто тісно погоджувати з роботою автомобільного та залізничного транспорту.

В даний час основними стримуючими факторами інтенсивного використання річкового транспорту в плані європейської інтеграції є застаріла матеріально-технічна база, невисокий рівень механізації перевантажувальних робіт, значний фізичний та моральний знос судів, мала частка вантажів у загальному їхньому обсязі, недостатні обсяги перевезень з використанням системи «буксир — штовхач/бар-жа». Річковий транспорт держави має допоміжний характер, орієнтований на великі партії вантажів (в основному будівельних матеріалів) й не може конкурувати по тарифах та послугах із залізничним транспортом. Ефективність функціонування річкового транспорту України значно нижче (близько 20 %) у порівнянні з розвиненими країнами, що мають подібні ресурси цього виду транспорту.

Повітряний транспорт

Повітряний транспорт не грає істотної ролі в загальному обсязі вантажних та пасажирських перевезень, хоча він поза конкуренцією серед інших видів транспорту у відношенні швидкості доставки пасажирів та термінових вантажів на великі відстані (середня відстань доставки 1 пасажира повітряним транспортом у 10-15 разів більше аналогічного показника в найближчого конкурента — залізничного транспорту — й має тенденцію до росту). Саме цей показник є домінантним у визначенні перспектив розвитку авіаційного транспорту.

Проблеми, що очікують свого рішення у відношенні цього виду транспорту, стосуються насамперед комплектації парку літаків їх конкурентноздатними типами (Ан-70, Ан-140, Ан-228, Як-42, У-737/400, У-757 та ін.), будівництва й реконструкції ряду об’єктів авіаційно-виробничої інфраструктури (у першу чергу злітно-посадочних смуг), структурної реорганізації керування авіаційним транспортом у напрямку створення конкурентного середовища усередині даної галузі, налагодження системи постачання, узгодження земельних тарифів і т.д.

Як відомо, понад 70 % міжнародних перевезень Аерофлоту (єдиної авіакомпанії СРСР) було зосереджено в Росії. Тому для України, що об’єктивно усе більш цілеспрямовано інтегрується в європейську та світову економіку, базові проблеми розвитку повітряного транспорту зв’язані з розширенням міжнародних авіаційних перевезень, де має місце тверда конкуренція могутніх авіаліній світу (Американських авіаліній Дельта, Об’єднаних авіаліній, авіаліній Ніппон й ін.). Таке конкурентне середовище ставить високі вимоги до технічних характеристик літаків, аеродромів, системи керування повітряним рухом, сервісного обслуговування, до системи обробки вантажів, розвитку інфраструктурних об’єктів та ін.

Трубопровідний транспорт

Трубопровідний транспорт протягом останніх 10 років стабільно нарощує свою частку в загальному обсязі транспортних вантажів, що складає в даний час більш 23 %. За вантажообігом він у 1997 р. вийшов на перше місце (47 % від загального обсягу), випередивши постійного лідера — залізничний транспорт. Трубопровідний транспорт володіє достатніми виробничими потужностями для забезпечення України енергоносіями — нафтою й газом, а також для виконання функцій транзиту російської нафти та газу в країни Швденно-Схід-ної Європи. Однак уся мережа трубопровідного транспорту в Україні орієнтована на постачання нафти та газу з однієї країни — Росії (лише 5 % загальної потреби газу — з Туркменистану), що, відповідно до загальноприйнятих стратегічних підходів до цього питання, недоцільно. Труднощі, зв’язані з наявністю єдиного джерела постачання енергоресурсами, Україна відчуває вже тепер, тому об’єктивною необхідністю є розширення економічних орієнтирів.

Нові пріоритети щодо джерел постачання енергоносіями безпосередньо позначаються на функціонуванні та перспективах розвитку трубопровідного транспорту. Найбільш істотний вплив при цьому будуть мати наступні основні фактори: орієнтація на нафту з країн Середньої Азії, Закавказзя, Близького Сходу та Південного Середземномор’я; доставка нафти через балтійські порти Польщі та Латвії. Необхідність здійснити на території України будівництво окремих ділянок нафтопроводів найбільш істотно — сполучний нафтопровід від порту Південний біля Одеси до ,м. Броди в Західній Україні проектною вартістю близько 0,5 млрд. гривен, крім того, продовження цього нафтопроводу до міста Полоцьк (Польща) дозволить з’єднати систему з відгалуженням нафтопроводу «Дружба», що забезпечить надходження нафти від Чорного моря на ринки Польщі, Німеччини й інших балтійських країн. Відродження ж будівництва нафтопроводу Одеса — Снігірівка — Кременчук дозволило б завантажити потужності Херсонського, Кременчуцького та Лисичанського нафтопереробних заводів. Варто також реконструювати й переоснастити окремі нафтопереробні заводи та нафтоперегонні станції й ін.

Тобто в Україні функціонує розгалужена мережа всіх видів транспорту: залізничного, автомобільного, морського, річкового, повітряного та трубопровідного. Усі вони тісно пов’язані між собою і взаємно доповнюють один одного. Без транспорту не було б територіального поділу праці. Тільки він може забезпечити обмін товарами між окремими територіями, тобто внутрішні та зовнішні економічні зв’язки.