Коли наставало Перше травня, нам приносили поліпшений пайок. Але тут я зрозуміла, що святкувати треба якось інакше, адже пам’ять про демонстрації у, Відні, про світле Перше травня в Харкові, про яке я так радісно писала в американські газети, була ще надто жива в моїм серці. І відсвяткувати цей улюблений світлий день двома зайвими котлетами та булкою за ґратами я не могла. Якось несміло, нерішуче я постановила в цей день голодувати. Голодувати на знак протесту проти всього, що зі мною зробили. Нерішучість полягала в тому, що я побоювалася, чи не буде моя голодівка якоюсь опозицією. Та, подумавши добре, я зупинилася на цьому способі протесту. День минув збуджено, урочисто: я прибрала якомога краще камеру, вдягнулася в найчепурнішу сукню і почувалася, очевидно, так, як віруючі, йдучи до причастя. Цікаво, що в наступні роки до мене приєднався ряд ув’язнених і голодувало вже нас багато.
Так ми святкували Перше травня.
Раз сюди, в камеру, залетів раненько гість, маленький сірий звичайний собі горобчик. Другого ранку я насипала на виступі за вікном дрібних кришок і чекала, чи не з’явиться пташка знову. Для мене це була подія надзвичайної ваги, і я чекала з тремтячим серцем. Адже з живих істот у мене була тільки муха, яку я дуже берегла, підгодовувала цукром, але ж муха — то муха!
І пташка прилетіла. Вона щебетала так весело, сповнивши по вінця радістю мою сіру труну, моє бідне, а ще таке молоде, спрагле життя серце. Я підгодовувала горобчика щодня. І щодень мені було легше жити. Та раз уранці загриміли важкі двері, і голос наглядача, найтупішого, найбездушнішого робота, сказав: «Птиц кормить не разрешается!»
— А я буду! — відказала я.
Двері зачинилися. За годину робот з’явився знову
— Позбавляєтесь прогулянки на тиждень! — Це він встиг уже
побути в начальника ізолятора.
Півтори години безперервного кружляння асфальтовою доріжкою. Але я могла милуватися зеленою травичкою і квітами червоного дикого маку, що невідомо як попав до тюремного двору.
— А я буду! — захищала я свою радість, своє вірне пташеня. Наглядач знову зник і вдруге задоволено прохрипів.
— Позбавляєтесь бібліотеки!
Книги, прекрасні книги, скільки радості вони давали мені ще з часів політичної каторжної тюрми. Мій азарт зростав.
— Буду! — вигукнула я.
І втретє не полінувався мій кат піти в контору, в кабінет начальника і принести мені найжорстокішу кару:
— Без листа в цьому місяці!
Він карав мене і далеку маму. Єдиний дозволений в місяць лист від далекої, рідної. Тепер уже втрачати було нічого.
— А я буду, буду, буду!
Я не гуляла тиждень. Сиділа без книг. Мені не дали листа. Але сіра пташка щоранку прилітала до віконця. Мені дали спокій. Я годувала горобчика, він звикнув до мене і залітав до камери, сідав на столик, збирав те, що я залишала для нього, безтурботно цвіріньчав і знову летів на волю. На волю… І мені легше жилося. У мене був якийсь безпосередній зв’язок зі світом по той бік високого паркану з вишкою, де вдень і вночі стереже людина з кулею, приготованою для мене.
Завдання. Що ви знаєте про репресії з відомих українців вони торкнулися?
If you're looking to earn the best possible grade on your research paper, you need…
To write my essay, first you need to think of the major topic of your…
Writing term paper is not a simple endeavor. It involves huge efforts, that need to…
It's possible to purchase term papers and textbooks on the internet at a discount price,…
The main reason essay writing is so powerful is because it's a general subject and…
A couple of years ago I received an email from a student asking for information…