Традиційне українське житло — хату — недарма порівнюють із сонцем, навколо якого обертається весь світ національних традицій і звичаїв. її конструкція — справжній солом’яно-глиняний шедевр, що досяг досконалості за багато століть. Українська хата має свої неповторні особливості. На відміну від двосхилого даху російської хати, покрівля хати-мазанки («дах») чотирисхила, як завжди робили ще наприкінці першого тисячоліття нашої ери в південних і західних слов’ян. Якщо в Росії солом’яні дахи хат крилися «внатруску», то українські хати завжди покривали «снопками», тобто міцно зв’язаними пучками соломи.
Прообразом української хати були житла трипільців — народу, який створив високу землеробську культуру на території України ще в неоліті — новому кам’яному столітті.
Залежно від регіону й особливостей місцевого клімату матеріали для зведення стін хати використовувалися найрізноманітніші. Це могли бути дерен, земля або глина, змішані з рубленою соломою (волькові або саманні хати), або ж солома, очерет, лозняк або хмиз, обмазані глиною. Іноді стіни зводилися з колод, покладених у зруб.
Неодмінний атрибут української хати — дерев’яна окута скриня. Скриня була власністю дівчини і супроводжувала її у всьому наступному сімейному житті. Тут зберігалося святкове вбрання і повсякденний одяг, вінок, рушники, прикраси, а в прискринку (маленькій шухлядці вгорі, уздовж бічної стінки, для збереження різних дрібничок) — різноманітне зілля, яке мало, як вважалося, чаклунську силу. У XVII—XVIII століттях скриню використовували ще й як стіл.
Рушники з глибокої давнини служили символом духовної краси і моральних чеснот кожної людини і супроводжували наших предків від народження до смерті. Вони широко використовувалися для побутових і обрядових цілей: рушниками прикрашали ікони, виставлені на покуті, з рушниками зустрічали гостей; на знак згоди на шлюб дівчина подавала сватам рушник; намітка — головний убір заміжньої жінки — також являла собою довгий, іноді до восьми метрів, рушник.
Незважаючи на місцеві розходження, українські хати мали зазвичай однакове планування, і навіть домашнє начиння і предмети меблів розташовувалися в них подібним чином. Звичайна українська хата була «трикамерною», тобто складалася з трьох ізольованих одне від одного приміщень. У кутку розташовувалася «вариста піч».
У гуцулів така піч оздоблювалася розписаною керамічною плиткою, або «кахлями».
обов’язковими предметами меблів були ліжко, «полиця» (або «мисник») для посуду, стіл під іконами в «червоному куті» (на покуті), лави уздовж стін і «ослон» — пересувна лава уздовж столу.
Мистецтво вишивки в Україні сягає аж до початку І тисячоліття. Першу школу вишивки відкрила в ХІ столітті сестра Володимира Мономаха Ганна. Широко розповсюджені деталі візерунка українських вишивок являють собою древні символи, значення яких не завжди зрозуміле нашим сучасникам. Дослідники стверджують, що в давнину рушник можна було читати, як книгу або пам’ятну записку.
Ікони на покуті прикрашалися засушеними квітами — чорнобривцями, волошками, гвоздиками, барвінком — і драпірувалися власноруч вишитими господинею полотняними рушниками.
Українська національна кухня склалася на рубежі XVIII—XIX століть. До неї увійшли способи обробки продуктів, запозичені в різних народів, але в цілому кухня українців була оригінальною і цілком самобутньою.
Серед кулінарних традицій світу українська користується заслуженою славою. В усьому світі відомі такі неповторні страви, як борщ і вареники.
Вареники такі надзвичайно смачні, що цілком можна повірити, що вони й насправді живі. Суто українські начинки для вареників — вишні, сир, цибуля, вишкварки тощо. як начинку використовували також капусту, картоплю, гречану кашу, мак, варені і дроблені сухофрукти, а на Полтавщині — навіть варений горох, розтертий з калиною. Вважалося, що вареники мають магічне значення. їх обов’язково готували в той день, коли в хазяйстві селянина телилася корова або ягнилася вівця. Це повинно було забезпечити тварині міцне здоров’я та плодючість.
Українці — землеробський народ із давніми традиціями. З незапам’ятних часів жито і пшениця були головними культурами, які вирощувалися в Україні. не дивно, що українці дуже шанували хліб. Хліб на столі вважався найбільшою святинею. Хліб-сіль, подані гостеві на вишитому рушнику були й залишаються вищим проявом гостинності нашого народу.
З хлібом пов’язано безліч звичаїв і повір’їв. наприклад, хліб дозволялося різати тільки у висячому положенні і тільки в напрямку до себе. якщо шматок хліба упав, його слід було підняти, поцілувати його і знову покласти на стіл. викинути шматок хліба вважалося святотатством. У цих звичаях виявлявся постійний острах голоду, який переслідував наших предків.
Білий із рожевими прожилками — такий колір пропонував надати українському прапорові один німецький етнограф позаминулого століття, який стверджував, що українці люблять сало, як ведмеді мед. І цей учений, безумовно, мав рацію, тому що свинина, свиняча ковбаса і сало є найбільш розповсюдженою серед українців м’ясною їжею.
Ще в недалекому минулому вживання яловичини, дуже поширене в Росії, було в українців порівняно незначним. Це пояснюється тим, що корови високо цінувалися в Україні як джерело молока і молочних продуктів, а волів використовували як тяглову силу на сільськогосподарських роботах.
Сало
Борщ в Україні оточений справжнім культом, а його поїдання супроводжується цілим ритуалом. Це видно навіть з величезного числа пов’язаних із борщем стійких висловів, що здавна увійшли в українську мову. Українець запросить вас до столу: «Сідайте борщувати»; запропонує втомленому товаришеві доробити розпочату справу: «Давай же доборщимо цей клапоть»; а в скривдженого неодмінно поцікавиться: «Чи я тобі межу переорав, чи я тобі в борщ начхав?». На Січі переперчений борщ використовували для випробування молодих козаків на стійкість і витримку.
Український борщ кожен регіон України не тільки має власні страви, але й загальновідомі готує по-своєму. на волині вас почастують ароматною домашньою ковбасою; на Черкащині пригостять рибою по-жаш-ківськи або фірмовими м’ясними ласунами; на поліссі можна поласувати напоями і з журавлини та калини, варениками з чорницею і смаженими грибами; гуцули почастують смачнющим банушем або зразами з чорносливом і горіхами, яловичиною по-полонинськи; на покутті — курячими пупками в сметані; на Буковині можна покуштувати мамалигу з бринзою, на донбасі вам запропонують завиванець по-волно-васьки, печеню по-мар’їнськи або фірмове блюдо донецьких греків — золотаві чебуреки; на поділлі варто спробувати оладки з печінкою або гречаники; а закарпатські бойки можуть похвалитися квасівкою з грибами і цибульниками…
Чудова й невичерпна розмаїтість української народної кухні!
If you're looking to earn the best possible grade on your research paper, you need…
To write my essay, first you need to think of the major topic of your…
Writing term paper is not a simple endeavor. It involves huge efforts, that need to…
It's possible to purchase term papers and textbooks on the internet at a discount price,…
The main reason essay writing is so powerful is because it's a general subject and…
A couple of years ago I received an email from a student asking for information…