З приводу вихідного дня у службовому приміщенні було тихо, безлюдно. Щ дверима одного з кабінетів лунали голоси. Там обговорювали дуже важливе пЛ тання: де Частка, Прийменник й Сполучник проведуть час: у лісі, на річці абеЯ зоопарку. Треба ж і Службовим Частинам мови колись відпочити, не лише прач цювати. Серед них вперше на збори запросили Вигука — хоч і відділився, прсЙ те ж свій.
- — Мої вітання, добродії, здорові будьте! Спасибі, шо запросили, а то весь час сам по собі.
- — Будьте й ви здорові! Ви у нас унікальне явище. До Сполучників вас не зеіі рахуєш.
- — До нас, Прийменників, мабуть, теж.
- — Про Прийменників й поготів. Ви такі важливі й поважні. Звісно, знаєтеся Іменниками та Займенниками.
- — Виходить, моя справа кепська. Ех, як прикро!
- — Та ні, навпаки! Сьогодні ми відпочиваємо, і нас ніхто не розшукуватиме.
- — Вибачте, але без мене, безперечно, можна обійтися.
- — Не думаю, шановний Вигуку. Без вас люди перестануть бути ввічливими. І
- — О! Адже тільки на один день!
- — Отакої! Не можна допустити жодного дня без слів «спасибі», «будь ласка’*! «бувайте здорові», «привіт», «даруйте».
- — Як і без нас, любий Сполучнику. Ви йдете з нами, люб’язний Вигуку?
- — Спасибі! Здорово! Звісно, йду.
- — Отже до зоопарку?
- — Ой-ой, мені страшно!
- — Там усі мешканці у вольєрах та клітках.
- — Що ж, треба поспішати. Довго без нас пані Граматика залишатися не по винна.
- …Увечері всі задоволені розходилися по своїх кабінетах. З-за дверей кабіие Вигуку до півночі чулися скрикування:
- — Жах!.. Ой лишенько!.. Ось тобі на!.. Ха-ха-ха!.. Ну й ну!..
- Діалог з тополею (твір за поданим сюжетом)
- Росте у дворі тополя. Коли і ким посаджена? Невідомо. Але комусь вона за жає: Начебто дерево, але й у нього своє життя, свої інтереси, свої примхи. Одн разу до дерева підійшов хлопчик.
- — Будь здорова, тополе! Те, що ти тополя, я знаю, і не проста — пірамідаль У тебе красивий світлий стовбур. Ти висока, велична.
- — А ти хто?
- — Я учень 7-А, моє ім’я Антон.
- — Ти щось хотів? У тебе до мене є питання?
- — Мені хотілося б дізнатися, хто посадив тебе у нашому дворі і коли.
- — Це було давно, років сорок тому. У другому під’їзді мешкали двоє друзів. У рік закінчення школи вони посадили мене, огородили невисоким штахетником. Поливали мене, охороняли. Я була такою кволою.
- — Навіть важко в це повірити, що ти була кволою. Он яка красуня! А стовбур біля підніжжя й не обхопити. І тіні даєш багато. У спеку так приємно під тобою стояти. А ті хлопці, що посадили тебе, навідують хоч зрідка?
- — Ні, вони, мабуть, кудись поїхали, бо я їх не бачила більше у цьому будинку. Але одного разу мене захотіли позбутися. Й таке було.
- — Як же можна згубити таке гігантське дерево?
- — Тут, на жаль, якісь заповзятливі люди намітили місце для автостоянки. Ось І іадумали мене спиляти. Спасибі мешканцям двору, захистили. Навіть телевізійників викликали, мітинг улаштували.
- — Це добре. У твоїй кроні щоденні мітинги. Скільки птахів гомонить без утоми.
- — Трапляється, й б’ються, особливо сороки, ніяк не дійдуть згоди між собою.
- — А тобі які птахи більше подобаються?
- — Дятел. Він прилітає лікувати мене. А ще люблю спостерігати за ластівками. Але вони ніколи не сідають на мої гілки — дуже зайняті, ніколи їм сидіти.
- — А яка пора року тобі, люба тополе, більш до вподоби?
- — Мені приємна будь-яка пора року, кожна по-своєму цікава.
- — Давай, тополе, дружити. Я до тебе приходитиму часто.