Ще сонечко не позолотило вершини найвищих дерев, як Сірки розпрощалися з морозами. Швидко зібрались і рушили, кожен за своїм маршрутом. Морози пішли на південь, Сірки -на північ. Квапились кожен по своє. Сірко знов ішов позаду, замикаючи процесію, а Гриць з Григорієм попереду. В однім місці хлопці бачили смішну річ… Уже сонечко підбилося вгору й розіклало золоті плями, як шовкові хустки, на галявинах, на стежці, на каменях. Хлопці йшли далеко попереду, як раптом натрапили на велику гадюку, що лежала на стежці. Сіра, з чорними плямами, лежала вона на золотій латці сонячній і грілася собі. Зачувши кроки, ураз широко розкрила пащу. Але не підняла голови до хлопців — до небезпеки, як то гадюки завжди роблять, а поклала її на землю. Хлопці здивувалися. Але ще більше здивувалися, коли побачили, як в ту розкриту пащу, мов у нору, почали шмигати манюсінькі гадючата, рятуючись від небезпеки. Такі манюсінькі — завбільшки з циганську голку.
Хлопці почали реготатись. А гадюка, закривши лащу за останнім гадючам, гайнула в траву й щезла в кам’яних розсипах, з блискавичною швидкістю.
Старий Сірко квапив. Ішли без зупинки. Налягали, поки не припекло. Ішли становищами вздовж, спускались упоперек і переходили далі, потопаючи в росяних травах і бур’янах, підіймалися на інший становик…
І не було тим нетрям кінця-краю, і не було, здавалось, краю тій дорозі, тим мандрам до тієї загадкової паді Голубої.
Перепочивши і поснідавши та трохи поспавши, знову рушили. Усе далі й усе на одному місці — зі становика на становик, а тоді в долину і наче назад на той самий становик. Ішли по високих хребтах та по глибоких проваллях і темних ущелинах, -раз сонце зліва, раз справа, а раз зовсім померкло десь за первісним пралісом.
Стежка, що була перші дні така добре втоптана, помалу зійшла нанівець. Згодом і зовсім пропала. Ішли, далебі, навпростець. А хідня навпростець дуже важка тут. Перемагаючи великі труднощі, посувалися дуже поволі. Але посувалися. Тепер уже старий Сірко йшов попереду. Тільки він один міг вивести з цього зеленого хаосу й довести туди, куди треба.
До Голубої паді дійшли третього дня під обід. Заким дійшли, ще раз ночували на стежці, але вже біля води, у вершині річки Мухень. Власне, ніякої річки там і не було, так лишень річечка чи джерело. Падала та річечка стрімким водоспадом серед надзвичайних у своїй первісній красі урвищ і шуміла-шуміла. їх, таких водоспадів, безліч по нетрях.
Тут і отаборились. Розіклали величезну ватру. А що тут мошка не давала жити, то понапинали ще й накомарники — такі нам етики маленькі для кожного окремо, від комарів. Позалазили туди, кожен у свій, попідгортали поли під себе й гомоніли.
Глянути збоку — чудно: горить вогонь. Лежать собаки й гомонять люди, але людей нема. Лише чотири білі курники.
Завдання. Перекажіть текст стисло, розширивши тільки один епізод, який вам сподобався. Зробіть висновок, де й коли відбувалося описане.
If you're looking to earn the best possible grade on your research paper, you need…
To write my essay, first you need to think of the major topic of your…
Writing term paper is not a simple endeavor. It involves huge efforts, that need to…
It's possible to purchase term papers and textbooks on the internet at a discount price,…
The main reason essay writing is so powerful is because it's a general subject and…
A couple of years ago I received an email from a student asking for information…