Сочинения, сочинения по русскому языку, сочинения по литературе. бесплатные сочинения, сочинения, школьные сочинения, сочинение на школьную тему.

Творчість Василя Стефаника яскраво засвідчує засвоєння українською прозою найновіших досягнень європейських літератур. Доробок митця утвердив у нашій літературі такий епічний жанр, як новела. Новела (іт— НОВИЙ) — так само, як і оповідання, належить до малих епічних форм. Відмінним для неї є надзвичайна стислість у викладі, напруженість сюжету, несподіваність розв’язки. Новелі властиві глибокий психологізм, а також відступи від узвичаєної композиції. Персонажами новел, яких найчастіше один чи два, є люди цілком сформовані, що потрапили в складні життєві обставини. Творцем новели вважають італійського, письменника Дж. Бокаччо, автора «Декамерона» (XIV ст.). Неперевершені зразки цього жанру створили в українській літературі В. Стефаник, М. Коцюбинський, у французькій — Гі де Мопассан, в американській — О. Генрі, Е. Хемінгуей, у російській — А. Чехов. Василь Стефаник — неперевершений майстер соціально-психологічної новели. З його ім’ям в українську прозу входить така манера письма, яка характеризувалася пошуками в передачі найтонших, найскладніших порухів душі людини. Письменник художньо осмислював певні сторони психіки людини, як це засвідчує, зокрема, новела «Новина», з різних точок зору, говорив кількома голосами — і від себе, і від імені приголомшеного трагедією села. А новели «Марія», «Сини» переконують у майстерності автора самим компонуванням художньої фрази, специфічними засобами синтаксичної побудови речення, нервовою експресією мовлення передати сум’яття особистості. Не випадково їх автора називають експресіоністом у мистецтві слова.

Новелістика Стефаника дала змогу Франкові узагальнити новаторство молодих прозаїків, які ніби засідали «в душі своїх героїв і нею, мов магічною лампою», висвітлювали їхнє оточення. «Се найвищий тріумф поетичної техніки, а властиво, ні, — зазначав теоретик літератури,— се вже не техніка, се спеціальна душевна організація тих авторів, виплід високої культури людської душі».

Надзвичайний лаконізм, драматично-трагічне напруження психологічних конфліктів, дух співчуття автора людині, яка страждає під тягарем соціальної несправедливості, — такі характерні особливості індивідуального стилю Стефаника. У повній мірі вони втілилися в новелі «Новина». Драматично-трагічна загостреність конфлікту, психологізм у розкритті внутрішнього світу людини, лірична схвильованість, акцентування характерної деталі, надзвичайна стислість зображення — ось її найголовніші якості.

Тема твору — вбивство батьком своєї дитини — була взята Стефаником з самого життя. Головну увагу в новелі письменник зосередив на психологічному вмотивуванні дій Гриця Летючого. Порушуючи усталені прийоми композиції, Сте-фаник першою фразою повідомив про страшну новину дітовбивства, інакше кажучи, розпочав твір з розв’язки, бо для нього було головним вмотивувати злочин батька. Власне, сюжет новели й оснований на показі тих змін, що відбуваються в психіці селянина.

Виявляється, що Гриць страждає з недоглянутими дітьми вже два роки. Ніхто йому не допомагав у біді, не цікавився його життям. А було воно нестерпним, минало в голоді й холоді. Про це переконливо свідчать художні деталі, які несуть значне емоційне навантаження. Коли батько кинув дітям шматок хліба, вони, як щенята коло голої кістки, коло того хліба заходилися.

Впадає в око майстерність у поєднанні погляду автора і точки зору батька на страждання дітей. Гриць жахнувся від їхнього вигляду, все його єство пронизала страшна думка: «Мерці». Його аж холодним потом обсипало, на груди ніби хтось поклав важкий камінь. Тепер нав’язлива думка про мертвих дітей не полишає батька. Він ревно молився, боявся заходити в хату, від журби аж почорнів, очі запали всередину так, що майже не дивилися на світ, лиш на той камінь, що давив груди. Як бачимо, інша деталь — важкий камінь — стає визначальною вже в характеристиці селянина.

При зіставленні реальної події з її художнім осмисленням стає помітною глибина художнього узагальнення конкретних фактів. Новеліст пояснює трагедію безпросвітністю голодного існування бідняка, акцентує на тому, що від холоду батько з дітьми рятувався тільки на печі. Та найголовнішим є показ моральних страждань Гриця, котрий не зміг визволитися від нав’язливої ідеї про мертвих дітей і скотився до злочину.

Великою силою емоційності позначений фінал твору. Одного вечора батько виходить з дітьми надвір. Довгий огневий пас пік у серце й голову, камінь давив на груди.він скреготав зубами,аж гомін лугом розходився. Кинувши дитину в річку, він відпустив старшу Ґандзуню, порадив стати в людей за няньку ще й бучок дав у руки, щоб могла захиститися від собак. А сам пішов до міста, щоб заявити про злочин, вчинений з любові до страждаючих дітей.

Так на двох сторінках розкрите іюдську трагедію, яка хвилювала й хвилюватиме всіх, хто ознайомиться з новелою.