Без імені Олеся Гончара годі уявити не лише нашу літературу, а й загалом — українську культуру. Адже кілька поколінь українців живуть в атмосфері, твореній подвижництвом його ясного духу й вражаючої працездатності. Твори митця — «Прапороносці» і «Тронка», «Твоя зоря» і «Людина і зброя», «Таврія» і «Перекоп», «Бригантина» і «Берег любові», «Собор» і «Циклон», «Ніч мужності» і «Чорний яр»— то, за влучним висловом Івана Драча, неповторне живло духу, з якого складаємось усі ми, наповнені його місткістю й чарівністю, його снагою і незахищеністю… Прапороносці — перший роман письменника, який відразу поставив його автора в ряди справжніх майстрів художнього слова. Ця книга житиме ще довгі, довгі роки. Хоч інколи й можна почути, що Олесь Гончар прикрасив події, зобразив війну не такою, як вона була насправді, ідеалізував героїв. Подумати тільки: в усій трилогії — жодного негативного персонажа!
І це справді так. Але, щоб правильно і всебічно оцінити твір мистецтва, треба поставити його в історичний контекст, розглянути з позицій часу написання. А то
були важкі повоєнні роки. Країна поруйнована, люди жили в землянках, не всі поранені виписалися з госпіталів, по вулицях так багато чоловіків шкандибали на милицях. Та найбільше пік біль утрат. Майже кожна сім’я зазнала їх. Не повернулися з фронтів батьки, сини, брати, наречені… Рідні й близькі хотіли знати — якими вони були там, на полі бою. Як жили і як умирали. І, природно, вони хотіли бачити їх в ореолі подвигу, любові, добра, почути про них добрі слова. Це — як після похорону, після жалобної музики — слово на поминках. І навряд би хтось наважився в цьому слові згадувати вади покійних… «Прапороносці» — це ро-ман реквієм, це — гімн на честь полеглих. А сувору правду війни Гончар прекрасно знав і правдиво, художньо переконливо відтворив її в інших своїх романах, повістях, новелах.
У «Прапороносцях» письменник повідав про останні місяці війни, коли Радянська армія вступила в країни Західної Європи, визволяючи їх від фашизму. Тепер можна сказати», визволяючи їх від фашизму, щоб загнати в більшовицьку неволю. Досить пригадати Будапешт 1957 р., Прагу 1968 р. Але, помираючи на чехо-словацьких землях, солдати не знали, що буде через двадцять років, вони щиро вірили, як і сам Гончар, що несуть волю братам. «Прапороносці» — це, власне, перший в українській літературі широкомасштабний з епічним розмахом твір про війну. Автор писав, що він хотів поєднати високий дух романтики з проривом до правди, до зображення війни справжньої, реальної, з її стражданнями, кров’ю і потом, з її тяжкою солдатською героїкою.
Олесь Гончар знав війну не з чужих слів. Він показав їі нелюдське обличчя в багатьох, творах, зокрема в романах «Людина і зброя та «Циклон . Тут він розкрив перед читачем сувору правду війни, показавши, як обпалила вона людські душі. Письменник дошукувався тих причин, які визначили глобальну трагедію народу, показав закономірності, що зумовили саме такий, а не інший розвиток подій і зробили неминучою поразку фашизму. Щоб так високохудожньо та психологічно переконливо розповісти про це, треба було відійти на певну часову дистанцію від безпосередніх воєнних подій. Тож і з’явилися «Людина і зброя», «Циклон», інші твори цієї тематики у 60—70-х роках.
Особливістю стилю О. Гончара є вміння викликати в читача відчуття причетності до всього, що відбувається на землі, прилучити його до роздумів про гострі, болючі проблеми. Цю якість прози Гончара засвідчує вже перший роман «Прапороносці». У наступних творах, — «Людині і зброї», «Тронці», «Циклоні» і в романі «Собор», де йдеться про ті суперечності в сфері духовності й моралі, які з’явилися і загострилися у нашому суспільстві, письменник поглиблює психологізацію викладу.
Найбільше ж досягнення О. Гончара в романі «Собор» полягає в оголеній правдивості твору. Глобальні проблеми, які переконливо окреслив автор, на час виходу роману залишалися ще дуже далекими від розв’язання, не вирішені вони й сьогодні, а деякі постали ще гостріше. Своїм викривальним пафосом твір влучав по бездуховності в усіх їі проявах. Це була правда про той час, а правду писати було не прийнято. Незважаючи на те, що автора як талановитого письменника визнавав увесь світ, його твір було піддано відвертому тавруванню й цькуванню, на цілих вісімнадцять років (до весни 1986 р.) викреслено з творчості та й з усієї української літератури. Доля зачіплянського собору стала ніби прообразом долі самого роману, який теж для багатьох став мірилом людської духовної сутності. Автор не лише зоставався непоступливим у своїй правді, мужньо тамуючи душевний біль, а й продовжував наполегливо шукати шляхи до сердець своїх читачів, мудро й розважливо вести розмову з тими, хто не збайдужів у затхлій суспільній атмосфері, особливо — з молоддю. Критики, роздумуючи над особливостями творчості Олеся Гончара, відзначають, що тут домінує світло й чистота, називають його одним з найсвітлоносніших письменників нашої доби.
If you're looking to earn the best possible grade on your research paper, you need…
To write my essay, first you need to think of the major topic of your…
Writing term paper is not a simple endeavor. It involves huge efforts, that need to…
It's possible to purchase term papers and textbooks on the internet at a discount price,…
The main reason essay writing is so powerful is because it's a general subject and…
A couple of years ago I received an email from a student asking for information…