Сочинения, сочинения по русскому языку, сочинения по литературе. бесплатные сочинения, сочинения, школьные сочинения, сочинение на школьную тему.

Сучасна публіцистика, втім, як і публіцистика минулих років, присвячена актуальним питанням життя суспільства, У ній завжди є присутнім оцінка автором події або проблеми, про які він пише, його думку із приводу шляхів рішення даного питання. Публіцистика завжди мала величезний вплив на світогляд людей. Вона як би є остросоциальним відповіддю передової частини суспільства на ті питання, що встають у цей час перед людьми. Публіцистика допомагає глибше осмислити ситуацію, зрозуміти всю суть проблеми й знайти шляхи виходу з її.

Одна з найстрашніших, безвихідних проблем — екологія. Довгі роки люди закривали на неї ока, робили вигляд, що її ні, так и’многого просто не знали. І зараз деякі не надають їй значення, хоча ця проблема тісно пов’язана з іншими, багато хто випливають із її.

Один з публіцистів, що присвятили ряд своїх робіт проблемі екології, — Василь Семонин.

Він пише статтю «Тягар дій» після поїздки експедиції «Арал-88» у Середню Азію для вивчення проблеми екології в районі Аральського моря, рік Амудар’ї й Сирдарьи. У своїй статті він докладно викладає причини цієї катастрофи, її наслідку, розкриває не тільки екологічну проблему цього регіону, але й ситуацію в Середній Азії. Загибель Аралу, забруднення вод Амудар’ї й Сирдарьи — тільки одна з безлічі проблем, тісно зв’язаних воєдино. Іде процес омертвіння середовища перебування людей, що населяють Середню Азію. Семонин не просто говорить про ті страшні наслідки, до яких це привело, але й на фактах, у цифрах розкриває катастрофічну картину життя людей у Середній Азії. Біль і здивування викликають ці факти. Важко собі представити, що ще може таке існувати. Як можна ставитися до тому, що забруднення вод, висихання Аралу привели до сплесків таких страшних захворювань, як черевний тиф, дизентерія, туберкульоз, про які цивілізація майже забула. Василь Семонин піднімає також проблему першості людей, роздягнула суспільства на дві касти -керуючих і керованих. У Середній Азії ця проблема, по-моєму, досягла свого апогею. Це не просто розділ людей, а два зовсім різних мири. Один мир — влада імущих, розгалужена мережа відомчої бюрократії, своєрідна мафія, які й з’явилися головними винуватцями аральской екологічної трагедії. Їм було вигідно будувати греблі й канали, щоб за рахунок державних вкладень збагатитися самим. Деякі з них уже сіли на лаву підсудних, але ситуація не міняється. Відомчий диктат і монопольна-державна економіка тільки сприяють погіршенню положення. Другий мир — мир простих людей Середньої Азії, на яких і лягла вся вага аральской катастрофи. У їхньому положенні майже нічого не змінилося. Вони як були фактичними рабами, так і залишилися. Василь Семонин малює нелегку й страшну у своїй безвихідності життя селян. Тут, як і в Росії, проводили політикові знеособлювання мас, викорінювання традицій, але ще збереглися люди, що мають бажання працювати, жити, як жили їхні предки. Семонин зустрічається з орендарем і розповідає про його життя, працю, господарстві. Це людина, що бажає й уміє працювати, він заляканий, як і більшість людей у Середній Азії, але головне — він не боїться працювати. Є чи надія, що дадуть устати на ноги землепашцу? Це залежить і від того, чи зуміємо ми вирішити економічну проблему Аралу, від того, як довго ще буде командувати відомча бюрократія, коли населення Середньої Азії буде повністю захищено із правової точки зору. Зараз же Середня Азія являє собою складне переплетення лих екологічних, господарських, правових, національних.

Ситуація в Середній Азії — це одна з багатьох проблем, з якими ми зараз зштовхнулися. Вона лише раніше й глибше початку впливати на людей. Причина цьому та, що середовище перебування тут було створено руками багатьох поколінь. Наша система породила командно-адміністративний апарат, що зруйнував неї. Семонин прав, попереджаючи нас: «Спізнилися… Середня Азія стане моделлю, генеральною репетицією тотального розпаду». Напевно, це є одне з головних завдань публіцистики — акцентувати увагу на насущних проблемах суспільства. Своїми статтями публіцисти не дають заснути цьому суспільству. Вони б’ють на сполох, щоб знайти вихід, щоб люди, від яких залежить рішення даних проблем, наконец-то узялися за роботу. Але наша командно-адміністративна система не може працювати на благо суспільства. І, читаючи публіцистику, ясно представляєш, що якщо не поспішити зі зміною цієї системи, то проблем не вирішити.