Сочинения, сочинения по русскому языку, сочинения по литературе. бесплатные сочинения, сочинения, школьные сочинения, сочинение на школьную тему.

Народні художні промисли України — одна з історично зумовлених організаційних форм народного декоративно-прикладного мистецтва, яка являє собою виготовлення художніх виробів при обов’язковому застосуванні творчої ручної праці., Художні промисли в Україні зародилися за трипільської культури (V- IV тисячоліття до н. є.). У період феодалізму значними осередками розвитку художніх промислів були Київщина, Полтавщина, Поділля та ін. Предмети народного ужиткового мистецтва виготовляли в ХУІ-ХУП ст. на Запорізькій Січі. Пізніше в Києві, Львові, Станіславі (тепер Івано-Франківськ) організовувалися великі ярмарки, де збували продукцію ремісники. Сучасні народні художні промисли України — підприємства, неоднорідні за своєю організаційно-економічною структурою, типами виробництва. Це об’єднання, фабрики, комбінати, дільниці, цехи, кооперативи, асоціації. Вони підпорядковані Художньому фонду України. Також створюються нові підприємства, підпорядковані Укрхудожпрому. У системі Укрхудожпрому є виробничо-художні об’єднання, фабрики художніх виробів та торговельна мережа.

Українське народне і професійне декоративно-прикладне мистецтво набуло широкого визнання у нашій країні та за кордоном. У його предковічних образах, зручних утилітарних формах і динамічних образах орнаменту містяться, символи таємничої, чарівної природи, складні перипетії нашої історії, особливості побуту, доброта і щедрість душі українського народу.

У всезагальній народній культурі важливу роль відіграє декоративне мистецтво — широка галузь мистецтва, яка художньо-естетично формує матеріальне середовище, створене людиною. До нього належать такі види: декоративно-приклад не, монументально-декоративне, оформлювальне, театрально-декораційне тощо.

Між названими видами декоративного мистецтва існують тісні взаємозв’язки та взаємовпливи. З’ясування художньої специфіки кожного з них неможливе без вивчення конкретних періодів історії людства. Найчастіше для визначення суті декоративно-прикладного мистецтва вживається термін «народне мистецтво» (мистецтво широких мас). Воно виникло в процесі трудової діяльності народу і нерозривно пов’язане з його життям і побутом.

Народне декоративно-прикладне мистецтво живе на основі спадковості традицій і розвивається в історичній послідовності як колективна художня діяльність. Воно має глибинні зв’язки з історичним минулим. Ніколи не розриває ланцюжка локальних і загальних законів, які передаються із покоління в покоління, збагачуються новими елементами.

Народне декоративно-прикладне мистецтво — одна із форм суспільної свідомості і суспільної діяльності. Воно зародилося у первісному суспільстві, коли людина жила в умовах родового ладу, а засоби для існування добувала примітивними знаряддями. Тоді вся діяльність могла бути тільки колективною. Відсутність складних трудових операцій призводила до того, що всі члени колективу мали одні й ті ж обов’язки, опановували одні й ті ж трудові навички. Розподіл праці проходив таким чином: праця чоловіків (мисливство) і праця жінок (приготування їжі, виготовлення одягу, ведення домашнього господарства). Спільна праця зумовлена спільною власністю на знаряддя праці, землю, продукти колективного виробництва. Майнової нерівності ще не було. Народне мистецтво створювалось у сфері колективного матеріального домашнього виробництва. У ньому відбивалися риси первісної свідомості людини, міфологічний характер спілкування з природою. Знаряддя праці, зброя,’одяг, житло повинні були передусім бути зручними, магічними, щоб ніщо, ніякі ворожі сили не перешкоджали людині жити і працювати.

Сьогодні декоративно-прикладне мистецтво розглядається як важлива художня цінність, що виконує численні функції: пізнавальну, комунікаційну, естетичну та ін.

Життя підтверджує, що декоративно-прикладне мистецтво збагачується новими аспектами філософсько-естетичного звучання, його змістовна краса потрібна людині, в наш час зростає його художньо-культурна цінність.

Сьогодні декоративно-прикладне мистецтво — важливішою складовою частиною системи художньої освіти. Постійно зростає всезагальний інтерес до нього. Відкриваються нові факультети і відділення у вищих і середніх педагогічних та художніх закладах, організовуються курси підвищення кваліфікації з питань народного мистецтва і народознавства.

Декоративно-прикладне мистецтво в предметно-духовний світ людини. Включає в себе численні види художньої практики. Це плетіння і ткацтво, розпис і вишивка, різьблення і виточування тощо. Одні види — кераміка, обробка кісті і каменю, плетіння — виникли на зорі людської цивілізації, інші молоді: мереживо, гобелен, вироби з бісеру, витинанки з паперу.

Ткацтво — один з найдавніших і найважливіших елементів національної культури України. Художнє ткацтво — це ручне або машинне виготовлення тканин на ткацькому верстаті. Ткацьке виробництво об’єднує підготовку сировини, прядіння ниток, виготовлення з них тканин і заключну обробку: вибілювання, фарбування, ворсування, вибивання тощо.

Килимарство відоме з прадавніх часів і має свою історію. Воно було поширене і в країнах Сходу, і в Стародавньому Римі, і в Київській Русі.

Килими — це унікальні твори, в яких є висока культура технічного виконання, орнаментальне, композиційне, колористичне багатство. Килим ткали з овечої вовни.

Килимарство — це виготовлення килимів, а також килимових виробів (гобеленів, доріжок, килимових покриттів) ручним або машинним способом. Важливе значення мають добір і якість сировини (волокон), відповідна підготовка пряжі, прядіння ниток, їх фарбування, техніка ткання, принципи орнаментально-композиційного розв’язання і кінцева обробка виробів: зару-блення, в’язання тороків,  вирівнювання, вичісування.

Вишивка — найпоширеніший вид народного декоративно-прикладного мистецтва, орнаментальне або сюжетне зображення на тканинах, шкірі, виконане різними ручними або машинними швами. Дивовижне багатство художньо-емоційних рішень української народної вишивки зумовлене різнотипністю матеріалів, технік виконання орнаментів, композицій, колориту, які мають численні локальні особливості. Художнє обдарування українського народу, вершини його мистецького хисту в повну силу виявлені у вишитих творах. Немає меж розмаїттю їхніх художньо-виражальних засобів.

Серед підприємств Укрхудожпрому кількісно переважають ті, що випускають вишивані вироби. В розмаїтті українського декоративного мистецтва художнє вишивання посідає одне з провідних місць. Це — один з найулюбленіших і найрозповсюдженіших видів народної творчості.

В’язання — популярний вид українського домашнього заняття, який полягає в виготовленні суцільного полотна або окремих виробів переплетінням нитки у вигляді петель.

Мереживо — один із популярних видів народного декоративного мистецтва. Ажурні, сітчасті, декоративні вироби з лляних, шовкових, бавовняних, металевих та інших ниток. Мереживо виготовляється для оздоблення одягу, прикрашання тканин інтер’єрного призначення.

Вибійка, розпис (вибиванка, набіка, друкованиця, мальованка, димка, синильниця) — це тканини з візерунками, нанесеними за допомогою різьблених дощок (форм, печаток, стемпів); декорування тканин, коли орнамент утворюється не в процесі ткання, а наноситься на готову тканину, друкується. Дослідники вибійники часто називають її народною графікою. Відмінність назв обґрунтовується різними техніками вибивання узорів, періодами виготовлення та побутування в окремих регіонах України.

Художня обробка шкіри — цей вид декоративно-прикладного мистецтва з специфічними прийомами формоутворення і оздобленням утворює чимало естетично-досконалих побутових речей: взуття, одягу та ін.

Освоєння людиною глини — першого пластичного і порівняно твердого матеріалу для виготовлення посуду та магічно-ритуальних фігурок — припадає на епоху палеоліту. Десь з цього часу можна вважати появу ще одного напряму декоративно-прикладного мистецтва — кераміки.

Художнє плетіння — це вид декоративно-прикладного мистецтва, що означає процес виготовлення творів, виробів з природних рослинних матеріалів. Плетені вироби відомі з епохи, де їх виплітали як місткості для зберігання зерна.

Суцільне плетіння — це переплетення навхрест вертикальних каркасних плотів з горизонтальними стрічками. Візерунчасте плетіння відзначається привабливістю поверхні виробів. Ажурне плетіння оригінальне за структурою та фактурою поверхні.

Писанкарство. Розпис писанок має стародавнє язичницьке коріння, характеризується символічними орнаментальними мотивами, геометричними, рослинними, антропоморфними, які чітко підпорядковуються сферичній формі яйця.

Витинанка. Українські народні паперові витинанки як прикраси сільських хат з’являються в середині XIX ст.. Орнамент традиційних витинацок — геометричний і рослинний, трапляються також антропоморфний та зооморфічні фігурки.

Україну виділяють за такими видами декоративно-прикладного мистецтва: вишивка, художня обробка дерева та кераміка. Розглянемо їх докладніше.

Вишивка

У нев’ичерпній скарбниці духовної культури нашого народу є особлива, винятково важлива частина — вишивка. З нею зв’язана вся багатовікова історія українського народу, його творчі пошуки, радість та горе, його перемоги та поразки, надії на майбутнє.

Вишивка — це духовний символ українського народу, рідкого краю, батьківського будинку, тепла материнських рук.

Святковий народний костюм здавна ніс відбиток творчої індивідуальності майстрині, відзначався яскравою барвистістю. Вишивка — складова частина народного костюма. Нині вона застосовується і в одязі сучасного краю, надаючи йому своєрідності й неповторності.

На підприємствах Укрхудожпрому, що спеціалізуються на вишивці, ведеться постійна й кропітка робота по збиранню зразків старовинної вишивки, по вивченню і творчому переосмисленню здобутків минулого. Це тим цікавіше, що українська вишивка неоднорідна.

Розмаїття життя, думки і почуття, краса навколишньої природи — усе знаходило своє образне втілення у вишивках. Тонке поетичне сприйняття світу знайшло відбиття навіть у назвах орнаментальних мотивів та елементів: «барвінок»,  «хмелик»,  «дубок»,  «гарбузове листя»,  «зозулька» тощо.

Художня виразність і різноманітність вишивки залежать не тільки від створення досконалої орнаментальної композиції, тонкого відчуття кольорів, вмілого їх поєднання, а й значною мірою від правильного вибору техніки виконання. Ось чому у вишивці є та відшліфована сторіччями єдність орнаменту та засобів його творення. На Україні кожна місцевість має свої улюблені техніки вишивання, їх традиційне кольорове рішення. Існує понад 1000 технік — основних і допоміжних. Це рахункові й ажурні, різноманітні шви вільного малюнка.

Найбільша увага в народному костюмі приділяється оздобленню чоловічих та жіночих сорочок. У чоловічих сорочках — оздобленню комірця і застібки на грудях («манішки»), в жіночому костюмі — вишивці рукава.

Орнаментальні мотиви сучасних українських вишивок ідуть своїми, коренями в далеке минуле, відображають місцеву флору та фауну, а також дають простір фантазії вишивальниці. У старовину основні орнаментальні мотиви були зв’язані із символами різних давніх культур. Вишивка в одязі давньоруських людей, крім декоративної, несла заклинальну та символічну функцію. Вишитий візерунок мав магічну силу. Він розташовувався навколо шиї, на передпліччях рукавів, на грудях й подолі.

Поруч з різними амулетами й оберегами, що виготовлялися з дерева, глини, каменю та тканини, оберігали життя людини й вишивки.

Символи українських вишивок — не випадковість. У них втілена народна філософія, світосприймання, розуміння важливих проблем, зв’язаних із усім довгим життєвим шляхом, діяльністю людини від її народження й до смерті.

Розглянемо характерні риси технік вишивання в різних регіонах України.

Вишивки Полісся прості й чіткі по композиції. Лінія геометричного мотиву у вигляді ромбів повторюється кілька разів. Вишивка виповнюється червоною ниткою на білому-сірому фоні, графічно чітка.

У північних районах Волині поширена одноколірна вишивка, що виконана швом на зразок ткацтва, що виглядає дуже вишукано. У південних районах Волинської області переважають рослинні мотиви — квіти, ягоди, листочки. Чорний колір з’єднується із своєрідними комбінаціями червоного, чим досягається колористичний ефект.

Для Чернігівщини характерні білі вишивки. Щоб підсилити загальну виразність, використовують шви декількох типів.

На Київщині переважають рослинно-геометричні орнаменти зі стилізованими гронами винограду, що виконуються червоними та чорними нитками.

У південних регіонах України сорочки прикрашають вишивкою, що з’єднує орнаментальні мотиви різних місцевостей. Це ґрунтується на тому, що тут живуть представники багатьох національностей та народностей.

В орнаментах подільських сорочок переважає один колір — чорний. Найбільш розповсюдженими є одноколірні (червоні, чорні) вишивки на сорочках, значно рідше — двох- та триколірні.

У минулому в Карпатах та в Прикарпатті майже кожне село відрізнялося від іншого своєрідністю вишивки, багатством композиції та неповторністю кольорів. Ця традиція збереглася й дотепер. У народних вишивках Львівської області використовують різноманітні візерунки, деякі з них поширені по всій області та пов’язані з місцевими особливостями й народними традиціями.

Для гуцульських вишивок характерна розмаїтість геометричних та рослинних візерунків, строкатість композицій, багатство колірних з’єднань, в основному червоного з жовтим та зеленим.

Зараз в Україні працює багато художньо-продуктивних майстерень. Найбільш відомими є майстерні в Києві, Львові, Вінниці, Чернігові, Полтаві, Черкасах та інших містах.

Художня обробка дерева в Україні

У народному мистецтві України існує виготовлення художніх предметів з дерева, які пов’язані з різьбленням. Особливо інтенсивне виробництво побутових речей,» прикрашених різьбленим орнаментом, розвивалося на Полтавщині. Вже у XIX ст. воно мало тут масштаби та характер промислу. Тисячі родин щороку готували свою продукцію для продажу на ярмарках.

Сільнички та ступки, свічники, ложки та черпаки разом з різьбленими дошками, формами для кахлів та інших робіт в асортименті виробів, багато видів яких роблять й сьогодні. У мотивах різьблення геометричні паски, сонячні розетки складають основу оформлення різних предметів. Пряникові дошки мали рослинний орнамент. Досить складне їхнє різьблення в техніці контрельефу дозволило майстрам, починаючи з 1920-х років, спробувати свої сили й у дрібній пластиці, робота над якою також має своє продовження сьогодні. Приклад майстрів Полтавщини став імпульсом до розвитку традиційного ремесла з художньої обробки дерева й в інших областях України.

Однак найбільш відоме своїм оригінальним почерком та високим рівнем майстерності різьблення по твердих породах дерева, що виконується в Закарпатті. Вироби з горіха, бука, явора завжди були неодмінним атрибутом побуту гуцулів. Робили також й на продаж. В оформлення виробів включали не тільки орнаментальне різьблення, але й скульптурні зображення людських фігур. сити до чогось або уряд, населення чи яку-небудь частину того й іншого, виправдане суспільними цілями». А також як «навмисне застосування насильства чи погрози насильства для нагнітання жаху, з наміром примусити до чого-небудь чи залякати уряд та суспільство, як засіб досягнень політичних, релігійних чи ідеологічних цілей».