Твір на тему: Мала книжка

Оправа книжечки чорна, шкіряна, золотий обріз, на корінці оправи внизу вибиті золотом дві літери «М. Л.». Це ініціали давнього друга Тараса Шевченка Михайла Лазаревського, якому поет подарував «мережані» ним у неволі — в цій «покинутій богом пустині» — «захалявні книжечки». рукописної збірки поезій Тараса Шевченка. Авторської назви вона не має, але має назву умовну — «Мала книжка». Складається вона з двадцяти семи саморобних зшиточків мініатюрного формату звичайного канцелярського паперу. Поет згортав аркуші паперу увосьмеро, щоб зручніше було ховати, очевидно, за халявою. Так і з’явилися «захалявні книжечки» за 1847, 1848, 1849 і 1850 роки. Коли в 1850 році його було заарештовано і зроблено обшук, свідчень і доказів того, що рядовий Шевченко порушив цареву заборону творити, не було знайдено. Попереджений про обшук, поет устиг передати ці зшиточки квартирмейстеру Окремого Оренбурзького корпусу, відомому картографу Оренбурзького краю Карлу Івановичу Герну, в якого Шевченко кілька місяців квартирував. Карл Герн зберіг альбом акварельних малюнків поета та його зшиточки, які він звів докупи й оправив. Згодом «Малу книжку» Герн передав Шевченкові на нове місце його заслання — до Новолетровського укріплення.

У 1859 році в Петербурзі «Малу книжку» в цій оправі побачив Іван Сергійович Тургенєв, який так згадував про свої зустрічі з Шевченком: «Він показав мені оправлену в звичайну юхту малесеньку книжечку, в яку він записував свої вірші і яку ховав за халяву чобота, бо йому заборонено було писати; показав також свій щоденник, який він вів російською мовою…».

Після смерті Тараса Шевченка «Мала книжка» зберігалася в Михайла Лазаревського, який звелів зробити їй нову шеврову оправу, позолотити обріз і витиснути на корінці книжечки свої ініціали: «М. Л.». «Пошли, господи, всім людям таку дружбу і такого друга, як Лазаревський»,— записав поет 2 липня 1857 року в «Щоденнику». В день іменин Михайла Лазаревського 12 липня 1858 року вдячний за допомогу і клопотання Шевченко дарує йому свій «Щоденник», автопортрет і офорт «Притча про робітників на винограднику». Крім «Малої книжки», в Михайла Лазаревського зберігалися «Більша книжка», автографи й авторизовані списки російських повістей, а також інші тйорчі матеріали Шевченка, зокрема примірники «Кобзаря» 1860 року видання та «Чигиринського Кобзаря і Гайдамаків» (1844 року) з власноручними правками поета.

Михайло Лазаревський, як і п’ятеро його братів, з якими був знайомий поет, багато зробив для того, щоб полегшити долю Шевченка. Він клопотався про його визволення із заслання, першим повідомив Шевченка про звільнення, після повернення до Петербурга поет жив кілька місяців у Михайла Матвійовича. Лазаревський часто відвідував хворого Шевченка в його майстерні Академії художеств, по смерті клопотався похороном, а згодом — перевезенням тіла поета в Україну.

Закономірно, що в Михайла Лазаревського і його братів зосередилися чи не найзначиміші матеріали творчої спадщини Тараса Григоровича.

Яка ж подальша доля цих унікальних духовних цінностей?

Зібрана у свій час у Музеї українських древностей Тарновського шевченкіана була зосереджена в Чернігівському державному історичному музеї, а звідти перейшла до Інституту Тараса Шевченка.

Минуле повинно активно працювати на сучасність, а сучасність — творити для майбутнього нову історію. Адже пам’ять — це безсмертя народу.