Федір Абрамов — широко відомий у нашій країні письменник і критик. В 1993 році вийшло повне зібрання творів письменника вперше, уже після смерті Федора Абрамова. До цього до читача доходили лише рідкі видання в журналах і «знівечені» цензорами збірники, кожний з яких авторові доводилося буквально пробивати до друку місяцями, а іноді й роками. Федір Абрамов барвисто малює справи й долі людей російського села під час Великої Вітчизняної війни й у післявоєнні роки. Тема колективізації, знищення селянства — основи російської духовної культури — звучить у письменника в більшості його добутків. Особливо близький Абрамову Росіянин Північ — батьківщина письменника. Там він почав свою трудову долю, що увібрала трагедійний досвід сільського підлітка, що випробував лиха колективізації й напівголодного існування 1930-х років, ранній досвід бездоглядності й братньої взаємодопомоги, досвід ополченця-фронтовика, а потім — досвід людини, навіч, на своїх земляках, на сім’ї брата, що зштовхнувся з післявоєнним лихоліттям, з безправним положенням селянина, позбавленого навіть паспорта, майже нічого не одержує на трудодні й податок, що платив, за те, чого в нього не було. Тому Абрамов прийшов у літературу з величезним життєвим досвідом, з переконаннями заступника народного.
У першому романі «Брати й сестри» могутньо зазвучала живаючи багатоголосе народне мовлення, засвоєна письменником з дитинства й завжди харчувала його книги. Романи «Брати й сестри», «Дві зими й три літа», «Шляху-роздоріжжя» і «Будинок» становлять тетралогію «Брати й сестри». Об’єднані загальними героями й місцем дії (північне село Пекашино), ці книги оповідають про тридцятирічну долю російського північного селянства починаючи з військового 1942 року. За цей час зостарилося одне покоління, змужніло друге й підросло третє. І сам автор знаходив мудрість зі своїми героями, ставив усе більше складні проблеми, вдумувався й удивлявся в долі країни, Росії й людини. У пору роботи над романами створювалися й кращі повісті й оповідання письменника: «Дерев’яні коні», «Пелагія», «Алька», «Поїздка в минуле», «Баби», «Про що плачуть коня».
В 1974 році було закінчено одне із самих яскравих і значних добутків Абрамова — повість «Поїздка в минуле». Вона не побачила світло при житті автора, її видали лише в 1989 році, через п’ятнадцять років. Ця повість, на мій погляд, перевершує інші по ємності й лаконічності, по глибині соціального аналізу й гостроті конфлікту, Абрамов зосередив увагу в повісті не на подіях, а на свідомості й психології людей, на самих згубних наслідках політики партії у двадцяті й тридцяті роки, які проникнули в душі людей, у характери, життєві орієнтації. У повісті порушені ті сложнейшие політичні, соціально-історичні й філософські проблеми, про які в повний голос заговорили зовсім недавно і які дотепер чекають теперішнього осмислення: трагедія колективізації й розкуркулювання, протистояння фанатиків революціонерів і справжніх гуманістів, хоронителів загальнолюдських цінностей, прозріння й джерела трагедії людей, зламаних страшним пресингом радянської ідеології, тиском на людей протягом довгих десятиліть. У центрі повести лежить історія життя Микши До-билина — сільського конюха, алкоголіка. Микша — жертва свого минулого. Він все життя вірив у те, що його дядьки — революціонери- коллективизаторы — чесні, шляхетні, відважні люди, які піклувалися про загальне добро. Прозріння виявилося для нього настільки страшним, що вбило його зсередини. «Методій Кобылин, хоч і дядько тобі рідний, а собака була людина. Скільки його на світі немає? Двадцять років, а може, більше, а люди й тепер ще із-за нього плачуть. У кажинной селу безвинних людей сказнил, а в нашій волості зараз десять мужиків», — розповідала стара На Микше. Міф про трагічну загибель дядька Олександра дійсно виявився лише міфом: «А насправді п’яний дядько зґвалтував беззахисне п’ятнадцятирічне дівчисько, що забирала комендатуру, а брат цього дівчиська — чотирнадцятилітній пацан — убив дядька…» А Микша вірив у те, що розповідали в обласному музеї: він відрікся від рідного батька, щоб «показати революційний приклад», він відмовився від батьківського прізвища. Микша довідається, що його батько був чесною й працьовитою людиною, але вже було пізно чого-небудь виправляти.
Сцени розкуркулювання, життя «позбавленців» або засланих на Північ селян відбивають реальні події того років: «У нас у селі стали колгосп робити — варта кричи. Три господарства за планом распотрошить треба, а де їх взяти?» «А в цьому самому тридцятому році що отут робилося… По двох, по трьох мертвяка за ранок витягали. З розкуркулених. З південних районів які до нас, на Північ, минулого вислані. Жах скільки їх у нашому селі було! Все літо баржами возили». Ці сцени говорять самі за себе. Розстріли, убивства, повне руйнування сільського побуту, ріки крові й страждань…
«Розкуркулювали найбільш розторопних, господарсько-ініціативних мужиків. Побудував млин, завів смолокурню, маслоробку виписав — ворог. Ворог кожний, хто проявляв хоч яку-небудь ініціативу. Бажаний, ідеальний громадянин — ледар, ледар», — писав автор про проблему розкуркулювання.
Глибина проблематики в книгах Абрамова пов’язана з достовірним знанням життя російського села, душі й характеру селянства, розумінням його трагедії в радянський час.
If you're looking to earn the best possible grade on your research paper, you need…
To write my essay, first you need to think of the major topic of your…
Writing term paper is not a simple endeavor. It involves huge efforts, that need to…
It's possible to purchase term papers and textbooks on the internet at a discount price,…
The main reason essay writing is so powerful is because it's a general subject and…
A couple of years ago I received an email from a student asking for information…