Степ та й степ кругом…

Степова зона України здавна була відома своїми сухими, спекотно-посушливими вітрами — суховіями. особливо часті суховії в липні-серпні. Південноукраїнські степові вітри часто порівнюють з італійським пекучим вітром, що дме з берегів Африки,— сироко. Відомий український письменник олесь Гончар яскраво описав один з таких суховіїв-сироко у своєму романі «Таврія»: «Уже кілька днів свистів таврійський сироко; зблякнув степ, стемнів, пожух… Лопалася розпечена земля, лежала в таких тріщинах, що коні ламали ноги на ходу. Трава, вигораючи, згорталася й лягала на степ, збиваючись як повсть. Із цілинних земель гарячі вітри вже розносили по Таврії насіння тирси, найміцнішої трави із сімейства ковили. Здавалося, що з усієї степової рослинності тільки вона, тирса… зможе перенести люту спеку, вижити і продовжити себе в потомстві… Усе живе знемагало від немилосердної спеки».

Зона степів простирається на півдні та сході України. Розкіш дикого степового привілля майже повсюдно замінила краса

[smszamok]

оброблених і доглянутих українськими селянами сільськогосподарських угідь. Сучасний український степ практично цілком окультурений і розораний. Тепер там, де колихалися сріблясті хвилі ковили і бродили табуни напівдиких коней, вирощують озиму пшеницю, кукурудзу, соняшник, баштанні культури.

Господарська діяльність людини призвела до пошкодження верхнього шару ´рунту в степовій зоні, тому тут почасти трапляються пилові бурі. при цьому штормовий вітер переносить на великі відстані перетворений на порох верхній шар степового чорнозему — тому ці бурі й називають «чорними». іноді при цьому утворюються справжні смерчі, подібні до торнадо, які шаленіють у сільськогосподарських районах середнього Заходу сШа. так, 26 травня 1948 року над селами Білогорівка та Берестова донецької області промчав смерч, діаметр якого в основі складав близько 30 метрів. не враховуючи збитку, заподіяного будівлям у селах, смерч обрушився на пасажирський потяг, який трапився на його шляху, і скинув сім вагонів із полотна залізниці.

Найбільш поширені рослини в степу — це трави. Для північної частини України характерною є різнотрав’я-на рослинність, південніше розташовуються сухі ковилові степи. На узбережжі Чорного моря трапляються злаково-полинові степи. У квітні в степах зацвітають яскраві тюльпани, півники, піони та інші яскраві квіти, трохи згодом починають колоситися злаки. Характерною прикметою українських степів є рослини-«переко-типоле».

У степах іноді можна зустріти зарості тернику, шипшини, мигдалю, степової вишні.

розташований у Херсонських степах заповідник асканія-нова вважається найбільшою і, мабуть, єдиною в світі ділянкою цілинного степу, покритою прадавньою ковиловою рослинністю, яка збереглася в незайманому вигляді. Заповідник утворено ще в 1875 році з аматорського зоопарку при великому вівчарському господарстві. його площа складає понад 33 тисячі гектарів, а площа масиву незайманого степу — понад 13 тисяч гектарів. тут заборонено будь-яку господарську діяльність. У заповідному степу живуть різні копитні, у тому числі найрідкісніші коні пржевальсь-кого, різні антилопи, кулани, зебри, буйволи, зубри, бізони, яки, а також страуси та десятки видів рідкісних птахів. Ус і ці види були завезені сюди з метою акліматизації в степових районах України. Щороку заповідник відвідують тисячі туристів.

Асканія-Нова. Тільки тут можна побачити, який вигляд мали причорноморські степи кілька тисячоліть тому. Ліси — найважливішу частину багатств будь-якої країни — недарма називають легенями землі. Всього один гектар лісу очищує за рік 18 мільйонів кубічних метрів повітря. «Зелене вбрання землі» охороняє від пересихання, вивітрювання і розмивання мільйони гектарів родючої ріллі.

Крім того, ліс — постачальник найцінніших сировинних ресурсів, без яких не обходиться ні зведення нових міст, ні створення могутніх океанських лайнерів. Вироби з деревини різних порід постійно супроводжують людину в побуті, а дарунки лісу прикрашають та урізноманітнюють її стіл. Без лісу і його живлющого повітря немислимий ні недільний відпочинок, ні відпустка, ні подорож по рідному краї.

Сучасна Україна не така вже й багата лісами — вони займають усього 13,7 % її території, і багато які з них, особливо в посушливих місцях, посаджені руками людей.

У криму, на поліссі, в Закарпатті й сьогодні можна знайти ділянки лісів з реліктовою рослинністю. а в донбасі, в горах артема збереглися дивовижні крейдяні бори — острівці дольодовико-вого лісового покриву України. ці ліси утворилися в долині сіверського дінця ще наприкінці третинного періоду — більше сімдесяти мільйонів років тому.

основна рослина тут — крейдяна сосна, що відрізняється від сосни звичайної більш короткою хвоєю, дуже твердою деревиною і дрібними округлими шишками. висота реліктових крейдяних сосон — від 8 до 28 метрів, причому найстаріші з цих дерев формою крони нагадують знамениті італійські зонтичні пінії.

Карпати. Вікові ялини однак у минулому наші лісові угіддя були набагато ширшими. В ході заселення земель у лісовій і лісостеповій зонах ліси вирубувалися, а на їхньому місці виникали орні поля та пасовища. Це й стало основною причиною збідніння лісових багатств України. Тим більшу цінність для нас представляють збережені соснові бори, діброви, букові та ясенові ліси.

[/smszamok]

Свідки історії дуби, як відомо, відрізняються надзвичайним довголіттям. але й серед цих довгожителів зустрічаються справжні патріархи. У парку салгир у сімферополі можна побачити п’ятисотлітній дуб, що носить ім’я «Богатир тавриди». обхват цього велетня близько 6 метрів, а діаметр крони досягає 30 метрів. поблизу Запоріжжя росте гігантський дуб, що, згідно з переказом, був свідком того, як козацтво, яке зібралося під ним, писало листа турецькому султанові. але справжнім рекордсменом серед українських дубів є унікальне дерево, що росте в рокитнянсько-му районі рівненської області. цей дуб міг бути очевидцем того, як збирав данину з древлян у 884 році князь олег. древньому велетневі понад 1300 років!