Скута, але не скорена

Після смерті гетьмана Мазепи його спадкоємцем козаки обрали генерального писаря війська Запорізького Пилипа Орлика. Це була широко освічена людина, досить молода, що походила зі знатного чеського роду і так само, як гетьман Мазепа, поет. Пилип орлик став автором першої української конституції — документа, що носив назву «Пакти і Конституція прав і вільностей Запорізького війська» (1710). Ця конституція була становою — вона захищала винятково права і вільності козацтва, але в ній, як у дзеркалі, відбилися демократичні уявлення українського народу. Конституцію Пилипа орлика так і не було введено в дію.

Наприкінці XVIII століття українські землі були розділені між двома імперіями — Російською та Австрійською. У 1783 році Катерина II запровадила кріпосне право на Україні, остаточно позбавивши українців традиційних свобод. Селяни виявилися в повній залежності від поміщиків. їх примушували до виконання важких і принизливих робіт, жорстоко карали, саджали у в’язниці, віддавали в солдати. Поміщики торгували селянами як рабами, обмінювали їх на мисливських собак, програвали в карти. Життя на селі стало нестерпно важким. Але Україна ще не забула інших часів, коли в народу знаходилася гідна відповідь на всяку несправедливість і кривду. д.ії влади часто призводили до великих народних повстань, найбільшим і найкривавішим з яких стало повстання 1768 року на правобережній Україні, що увійшло в історію під назвою «коліївщина». очолили це повстання Максим Залізняк і сотник надвірної охорони іван Гонта.

«коліївщина» відрізнялася надзвичайною жорстокістю повсталих стосовно гнобителів, однак, як і більшість народних збурювань, закінчилася поразкою.

російські війська віроломно напали на табір гайдамаків і обеззброїли їх. іван Гонта був підданий польською владою жорстокій страті, а його соратники втекли.

але польща недовго святкувала перемогу над заколотними гайдамаками. незабаром її саму в три прийоми (1772, 1793, 1795) розділили й поглинули більш сильні сусіди. правобережна Україна увійшла до складу російської імперії. тоді ж припинило своє існування кримське ханство. південна Україна разом із кримом перейшла до росії. У такий спосіб велика частина українських земель, за винятком Західної України, Закарпаття та Буковини, виявилася в складі російської імперії.

Починаючи з XVI і аж до другої половини XIX століття опришківщи- на була однією з головних форм боротьби селянства Західної України за волю і землю. Загони месників-опришків, що переховувалися в Карпатських горах, робили регулярні вилазки з полонин, нападаючи на шляхту і спалюючи її садиби. Найвідомішим серед проводирів опришків був легендарний олекса Довбуш, чий загін діяв у 1738—1745 роках. За голову Довбуша було обіцяно нагороду — повну шапку золотих монет. Ватаги повстанців-гайдамак, що походять від біглих кріпаків-селян, карних злочинців і колишніх козаків-запорож-ців, діяли на Правобережній Україні протягом майже усього XVIII століття. Гайдамаки користувалися співчуттям і підтримкою українських селян і духівництва.

У ході війни росії з наполеонівською Францією в 1812 році створювалися цілі полки з українських селян-добровольців. олександр I дав слово не повертати їх у кріпосну неволю. однак після перемоги над ворогом добровольців безсовісно обдурили, а слово государя виявилося брехливим. З ініціативи царського улюбленця графа аракчеєва в росії й Україні для колишніх героїв битв із наполеонівськими загарбниками стали створюватися особливі військові поселення. колишні добровольці перетворювалися на військово-кріпаків, від яких вимагали не тільки працювати в полі, але й тягти солдатську лямку. За найменшу провину призначалися жорстокі тілесні покарання — жорстоке пороття різками або «зелена вулиця» — коли винних проганяли крізь стрій солдатів, кожний з яких був озброєний свіжозрізаною зеленою палицею. почасти такі покарання закінчувалися смертю засудженого.

Граф Аракчеєв — навіть одружуватися військові поселенці могли тільки з дозволу військової влади, а їхні діти з семирічного віку ставали «кантоністами» (учнями спеціальних військових шкіл). вони були зобов’язані носити військову форму, жити й працювати за військовими статутами. У 1819 році спалахнуло Чугуївське повстання військовопоселенців, придушенням якого керував особисто аракчеєв.

Відповіддю на посилення поміщицького гніту стали дії селян Правобережної України під керівництвом кріпака Усти-ма Кармалюка (1789—1835). Народився цей запеклий бунтар у селі Головчинці Літинського повіту Подільської губернії. У віці двадцяти трьох років Карма-люк, що зіштовхнувся з жорстокою несправедливістю знатних панів, очолив збройний загін, який протягом майже чверті століття наводив жах на шляхту Правобережжя.

Кармалюка не раз засуджували до суворих покарань. У цілому за все життя він одержав за рішенням суду більше чотирьох з половиною тисяч ударів ціпками й батогами. Не раз його засуджували до каторжних робіт, але щоразу бунтівникові вдавалося втекти, і він знову починав мститися гнобителям.

У 1835 році в глуху осінню ніч під час облави Кармалюка підступно застрелив із засідки польський шляхтич.

Кінець XVIII і XIX століття для України стали епохою відродження багатих духовних традицій народу. У цей період не тільки завершилося формування української літературної мови і почалося поглиблене вивчення історичної і культурної спадщини українського народу, його звичаїв і традицій, але й була створена нова література, зародилася самобутня філософія, яка втілила в собі тисячолітній досвід багатьох поколінь українських мислителів. У результаті українці почали усвідомлювати себе як єдине ціле, як повноправний народ, що має власну територію, мову культуру, мистецтво і науку. Дедалі більше почала поширюватися ідея створення власної української державності, яка правителями Російської імперії розглядалася як один із найсерйозніших політичних злочинів. Знаком духовного відродження, що охоплювало дедалі ширші народні маси в Україні, була також поява в шістдесятих роках громад — організацій різночинної інтелігенції. Важко краще охарактеризувати напрямок діяльності цих громад, ніж це було зроблено в першому офіційному документі, присвяченому громадам,— полі-Молоді вихованці львівської духовної семінарії Маркіян Шашкевич, яків Головаць-кий, Іван Вагілевич, об’єднавшись у творчий союз, що ввійшов в історію як «Руська Трійця», видали літературний альманах «Русалка Дністрова» (1837), що цейському рапорті. «У Росії існує особливе товариство малорусів,— писав канівський справник Котляров,— просочених духом якогось патріотизму, товариство це має повсюдно своїх послідовників, і університети, Київський і Харківський, служать провідниками ідей про можливості відновлення Малоросії».

став ідейним маніфестом українського національного відродження на західноукраїнських землях. У ньому з особливою силою пролунав заклик до духовного єднання всіх українських земель.