Сочинения, сочинения по русскому языку, сочинения по литературе. бесплатные сочинения, сочинения, школьные сочинения, сочинение на школьную тему.

Беззавітна любов до Батьківщини — от у чому сила російського характеру. Про народний подвиг нам і нашим дітям будуть розповідати зотлілі сторінки легенд, закривавлені рядки романів і повістей, прострелені кулею рядка віршів. Тема подвигу, масового героїзму народу ніколи не буде вичерпана в нашій літературі.

Не можна гаряче любити, не вміючи ненавидіти, Свідомість героїв повести А. Бека «Волоколамське шосе» підпорядковано одному — Батьківщина в небезпеці. Не жалуючи ні сил, ні життя, бійці готові на всі, щоб зупинити ворога. Проблема героїзму, проблема подвигу і є центральна проблема повести. Напевно, у кожного з нас є свій ідеал. У героїв Бека ідеалом стає людина високого морального боргу. Так, наприклад, комбат легендарної панфиловской дивізії казах Баурджан Молыщ-Улы стає прикладом для своїх солдатів. Для них же уособленням мужності, стійкості, високих моральних якостей є Панфілов. По таким, як Панфілов, солдати звіряли свої думки й справи.

Михайло Шолохов… Уже в перших військових нарисах письменник намічає образ людини, що сохранили те, що робить його непереможним, — душу живу, сердечність, здатність ясно мислити. Людей різних доль і характерів звели фронтові дороги в главах роману «Вони боролися за Батьківщину»: відважний Лопахин, стриманий Стрільців, педант Звягінцев, гострий на мову Попри-щенко. Війна перешикувала свідомість мирної людини на свідомість воїна.

Людиноненависницьку суть фашизму розкриває у своїх добутках Б. Васильєв. Автор протиставляє антигуманізм автографам Перемоги на стінах рейхстагу. Прокльоном фашизму звучать рядка Р. Рождественського:

• ..люди Землі.
• Убийте війну, -проклянитевойну, люди Землі!

Вони перейняті оптимістичними мотивами. Суворі позбавлення військових- років не озлобили людей. Навпаки! Живі пам’ятають… Пам’ятають імена загиблих, пам’ятають Перемогу, добуту кров’ю, ратними працями, високим патріотизмом. І на згадку про тих, хто не повернувся, ми повинні за всяку ціну зберегти мир. І рядка, створені вже після Перемоги, завжди будуть волати до людства:

• Помнете!
• Через століття, через роки, — помнете!

Як до незагойної рани, доторкаюся до повісті Костянтина Воробйова «Убиті під Москвою». Це добуток не прочитаєш просто так, на сон прийдешній, тому що від нього, як від самої війни, болить серце, стискуються кулаки й хочеться єдиного: щоб ніколи не повторилося те, що відбулося із кремлівськими курсантами, що загинули під Москвою. Навчальна рота йшла на фронт. Їх було двісті сорок чоловік. Молоді, гарні хлопці, збройні «новітніми гвинтівками», які придатні були лише для парадів, ішли молодецьким кроком по площі. Письменник постійно вихоплює з безликої безлічі одне-два веселих особи, дає нам можливість почути чийсь дзвінкий, хлоп’ячий голос, побачити Олексія Ястребова, що несе в собі «якесь невгамовне притаившееся щастя» і радість від відчуття краси ранку й гнучкості свого молодого тіла. Курсантів переповняє почуття радості й щастя, а мені хочеться кричати від болю: адже за назвою повести я знаю, що всі вони загинуть. Через кілька днів будуть перші жертви, перший бій і перший божевільний страх перед смертю, буде й перша бурхлива радість перемоги… Але закінчиться все це трагічною загибеллю роти, описаної Воробйовим разюче сильно. Тремтіння землі, «огидне виття бомб, що наближаються,», фонтани вибухів, зім’яті каски, поламані гвинтівки, автоматні черги — це справжнісіньке пекло війни, в епіцентрі якого — курсанти, «до краплі схожі один на одного, тому що всі були з розкритими ротами й знекровленими особами». К. Воробйов не показує фінал цієї сцени. Не знаючи деталей, я знаю головне — рота винищена.

Кров’ю серця написана й повість К. Воробйова «Це ми, Господи!» — ще одна сторінка, сама кошмарного й нелюдська, з літопису другої світової війни. У цьому добутку ми бачимо новий трагічний лик війни — плівок. У полоні були різні люди; мужні знаходили сили боротися, улаштовували втечі; слабкі скорилися й чекали своєї долі — такі викликають тільки жалість і презирство. Але вес полонені заслуговують милосердя.

У самому заголовку повести чується голос-стогін змучених полонених: «Ми готові до смерті, до того, щоб бути прийнятими тобою, Господи. Ми пройшли всі кола пекла, але свій хрест несли до кінця, не втратили в собі людське». Потрясають картини полону, у яких відбилася неймовірна трагедія безвинних жертв: «У таборі були есесівці, збройні… залізними лопатами. Вони вже стояли, вишикувавшись у ряд. Ще не встигли закритися ворота табору за виснаженим майором Величко, як есесівці з нелюдським гиканням урізалися в гущавину й почали вбивати їх. Бризкала кров, шматками летіла зрубана ударом лопати шкіра. Табір огласился риком убивць, що посатаніли, стогонами що вбивають, важким тупотом ніг у страху людей, що металися. Умер на руках у Сергія капітан Миколаїв. Лопата глибоко ввійшла йому в голову, роздвоївши череп». Безмірні страждання, моторошне обличчя напівживих істот, кістяків, обтягнутих шкірою, стогін, що виривається із закривавленого рота: «Це ми, Господи», — картини, що обрушилися на мене зі страшною силою. Що ж очікувало людей? Воля? Так, але дуже короткочасна, а потім знову полон, але тепер уже в радянських концтаборах, де людське життя перетворювалося в табірний пил…

Сьогодні молодята несуть до гранітних постаментів квіти, щоб поклонитися світлої пам’яті тих, хто зберіг для них сьогоднішній день і можливість здійснити свою мрію.

Люди військового покоління особливі. Із фронтів Великої Вітчизняної вони принесли в непросте життя країни віру в майбутнє, готовність жертвувати собою заради інших. Побут радянських людей ще довгий час був наповнений відгомонами військового лихоліття. Висота людського подвигу визначається силою любові до життя. Ніж сильніше ця любов, тим незбагненніше вимір подвигу, чиненого людиною заради любові до життя. І подвиг народу — це пряме відбиття подвигу кожної людини, помножена на мільйон, на десятки мільйонів. Мені здається, що наш народ і зараз здатний на повторення подвигу єднання, братерства й боргу, що став основним змістом Великої Вітчизняної війни, що закінчилася більше піввіку назад.