Пушкіна з юнацького років усвідомлював високе призначення поезії й відповідальність поета за висловлене поетичне слово. Уже в 1818 році у вірші «ДО Н. Я. Плюс-ковой», написаному за замовленням на честь імператриці, поет з гордістю затверджує незалежність своєї «ліри скромної, шляхетної», нездатність до лестощів, граничну щирість поетичної творчості, а також особливе місце поезії в ієрархії цінностей: «Волю лише учася славити, віршами жертвуючи лише їй…». А. С. Пушкін з достоїнством оцінює своя поетична творчість, уважає себе виразником життєвої правди:
Любов і таємна воля Вселяли серцю гімн простий, И непідкупний голос мій Була луна російського народу. Однак тільки об’єктивно відбивати життєві реалії — доля літописця, а не поета. Головне завдання поезії — пробудження національної самосвідомості, прагнення до духовного вдосконалювання. Поет повинен уміти достукатися до серця людини, змусити його глянути на своє життя по-новому, вселити йому високі ідеали соціальної справедливості. Іноді Пушкін з гіркотою констатує обмеженість поетичних можливостей у впливі на читача:
ПРО, якщо б голос мій умів серця тревоокшпъ) Почто в груди моєї горить марний жар И не даний мені долею витійства грізний дарунок? Найбільше повно подання Пушкіна про суспільну функцію поезії й ролі поета як мудрого й жагучого провидця історичної народної долі, як високого обранця втілилися у вірші «Пророк». В основу лягла біблійна легенда про очищення посланником Бога серафимом, вибраним серед людей для виконання високої місії: нести голос Бога людям. Перейняте піднесеним ліризмом вірш сприймається спочатку як молитва, а наприкінці — як гімн. Жорстока, кривава операція серафима символізує напряженную, самовіддану роботу над собою поета, що претендує на роль народного трибуна, духовного вождя націй:
Поет повинен позбутися від помилкового жалю до слабостей людським, проявляти твердість і навіть жорстокість у справі високого служіння. Пушкіна переконаний: поет, служачи мистецтву, повинен відректися від усього суєтного, «мирського», по-іншому бачити й чути, забути про своє слабке людське серце. І торжество ідеалів волі, істини, добра стане поетові гідною нагородою за самозречення. Бог призиває ліричного героя рішуче додержуватися високого покликання й відкривати людству слова істини:
Повстань, пророк, і виждь, і внемли, Здійснися волею моєї, И, обходячи моря й землі, Дієсловом пали серця людей. Написане трохи пізніше вірш «Поет» помітно відрізняється від «Пророка» по емоційному ладі, стилістиці, лексичним засобам. Поет у ньому зображений не у хвилини творчого натхнення, духовного підйому, а в повсякденному житті, коли «у турботах суєтного світла він легкодухо занурений». Але це не знижує тональність вірша, а робить його більше інтимним. Пушкіна різко протиставляє дві сторони життя поета: поет-творець і поет-обиватель, причому демонстративно звеличує першу іпостась.
Тимчасове занурення поета «у турботи суєтного світла» не знижує його образ, а, навпроти, підкреслює відчуженість від миру й затверджує, що справжнє життя творця — у його мистецтві. У повсякденному житті поет ніхто, «тужить він у забавах миру», а оживає лише під час поетичного натхнення, «на берегах пустельних хвиль», вдачи від «людської поголоски», де створює вигаданий мир, у якому він від «дітей незначних миру» піднімається до вершин людського духу.
Вірш «Поет» схоже на авторську сповідь, що у силу своєї глибокої значимості здобуває й загальне значення. Пушкіна дійсно часто виявлявся «легкодухо занурений» у суєту світського життя, що виснажувало його сили. Тому й прагнув він у сільську глухомань, до заспокійливої природи, що завжди надихає поезію.
У проблемному, що вызвали безліч споровши вірші «Поет і юрба» юрба гудить поета за марність: «Як вітер, пісня його вільна, зате як вітер і марний: яка користь нам від їй?». Але поет різко парирує несправедливі нападки, дорікає юрбу в приземленості мислення й недоліку уяви:
Мовчи, безглуздий народ, Поденник, раб потреби, турбот! Нестерпний мені твоє ремство зухвалий, Ти хробак землі, не син небес; Тобі б користі все — на вагу Кумир ти цінуєш Белъведерский. Поет упевнений, що ціль поезії — у духовному розвитку людства, у пробудженні людської думки, а втілені у віршах поетичні ідеї — не прописні істини, а їжа для допитливого розуму. У заключних рядках вірша Пушкін відстоює незалежність поетів від прямої участі в конкретних життєвих колізіях: Не для життєвого волненья, Не для користі, не для битв, Ми породжені для вдохновенья, Для звуків солодких і молитов. Пушкіна не прихильник теорії «чистого мистецтва», як це затверджували багато хто, посилаючись на рядки його вірша «Поет і юрба»: «Подите ладь — яка справа поетові мирному до вас! У розпусті кам’янійте сміло, не пожвавить вас ліри глас!». Насправді тема покликання поета досліджується в цьому добутку більш глибоко. Проблеми, пов’язані з високим призначенням поета, розглядаються в новому аспекті: чи може й чи належна поезія приносити пряму користь людині? У чому полягає її значенн користь? Пушкіна проникнув у глибинні джерела проблеми, у складний процес впливу поезії на розуми людей і визначив щиру сутність творчості.
Пушкіна відстоював право творця бути вимогливим суддею, тому що теперішній поет — самий строгий критик своєї творчості; проповідував творчу самостійність і незалежність від «суду дурня й сміху юрби холодної»:
If you're looking to earn the best possible grade on your research paper, you need…
To write my essay, first you need to think of the major topic of your…
Writing term paper is not a simple endeavor. It involves huge efforts, that need to…
It's possible to purchase term papers and textbooks on the internet at a discount price,…
The main reason essay writing is so powerful is because it's a general subject and…
A couple of years ago I received an email from a student asking for information…