Сочинения, сочинения по русскому языку, сочинения по литературе. бесплатные сочинения, сочинения, школьные сочинения, сочинение на школьную тему.

Роман Василя Гроссмана «Життя й доля» — один з тих добутків, шлях до читача яких складався непросто. Роман писався майже три десятиліття назад, але не був надрукований. Як і багато хто, він побачив світло вже після смерті автора. Можна сказати, що це одне із самих яскравих і значних добутків післявоєнної російської літератури. «Життя й доля» охоплює події військового й передвоєнного років, захоплює найважливіші події нашого буття. Через весь роман проходить думка про те, що у всіх життєвих ситуаціях головне — доля людини, що кожна людина — це цілий мир, якому не можна ущемити, не ущемляючи одночасно інтересів усього народу. Ця думка глибоко гуманистична.

Затверджуючи високий гуманістичний ідеал любові й повага до людини, В. Гроссман викриває все те, що спрямовано проти людини, що знищує його неповторну особистість. У романі зіставляються два режими — гітлерівський і сталінський. По-моєму, В. Гроссман одним з перших наших письменників, критикуючи те, що ми сьогодні сміло називаємо «сталинщиной», намагається визначити коріння, причини цього явища. Як гітлеризм, так і сталинизм знищують у людині головне — його достоїнство. От чому роман, воюючи зі сталинизмом, захищає, відстоює достоїнство особистості, розглядаючи її в самому центрі всіх поставлених питань. Особиста доля людини, що живе в тоталітарній державі, може зложитися благополучно або драматично, але вона завжди трагична, тому що людина не може виконати своє життєве призначення інакше, як ставши деталлю машини. Якщо машина вчиняє злочин, людина не може відмовитися бути її співучасником. Він їм стане — хоча б як жертва. Жертва може згнити в таборі або щасливо вмерти в колі сім’ї.

Трагедія народу, по В. Гроссману, полягає в тім, що, ведучи визвольну війну, він, по суті справи, веде війну на два фронти. На чолі народу-визволителя коштує тиран і злочинець, що вбачає в перемозі народу свою перемогу, перемогу своєї особистої влади.

На війні людин одержує право стати особистістю, він одержує можливість вибору. У будинку «шість дріб один» Греков робить один вибір, а Крымов, що пише на нього донос, — іншої. І в цьому виборі виражається суть даної людини.

Ідея роману, мені здається, полягає в тім, що війна у В. Гроссмана — величезне лихо й у той же час величезне очищення. Війна точно визначає, хто є хто й хто чого коштує. Є Новиков, і є Гетьманів. Є майор Єршов, і є ті, хто навіть на краю смерті шарахаються від його сміливості й волі.

Новиков — розумний, совісний комкор, що не може ставитися до солдатів як до живої сили й перемагає ворога військовим умінням на поле бою. Поруч із ним бригадний комісар Гетьманів — людин номенклатури. На перший погляд він здається чарівним і простим, але насправді він живе за класовими законами: до себе він застосовує одні мірок, а до інших — інші.

І перемагає тільки совість, щоправда, людяність, що проходить жорстоке випробування. Ні міркування Сталіна, ні його гасла й заклики не були переможні. Билися за інше, щось світле й необхідне, навіть якщо воно прикривалося дзвінким гаслом. Розподіл на категорії, навешиванье ярликів «ворогів народу» — все це пішло, як нав’язана фальш. Відкрилося головне: в ім’я чого й заради чого повинен жити людина, що цінує себе й волю духу. Дуже яскравим у цьому змісті мені здається образ Грекова, один з найпривабливіших у романі. Греків не боїться нікого — ні німців, ні начальства, ні комісара Крымова. Це сміливий, внутрішньо вільна, незалежна людина.

Дискусії про волю, про добро й доброту, про дружбу, про причини повної покірності людини перед особою тотального насильства розгортаються у В. Гроссмана під кулями, на порозі газової камери, на квартирах учених у Казані й у камерах Лубянки. В. Гроссман поринає в самі ндзы нелюдської війни й кидає оком на її верхи: у штаб Еременко й у штаб Паулюса. Письменник спостерігає лійку, у якій одночасно ховаються від смерті росіяни й німець, бачить фізичний страх і духовна шляхетність, святий порив і зрадництво, брутальність, ніжність, сльози. Греків уже недвозначно поглядає на радистку Катю, бажаючи урвати від життя хоч щось, поки він живий. Але й це цинічне почуття зрештою розчиняється в самовідмові, і він відсилає Катю і її улюбленого Сережу ладь із будинку, рятуючи їх самих і їхню любов.

Разом з тим В. Гроссман показує й антилюдську сутність війни: обложений Сталінград воює на останній крайці берега, героїчно пручаються захисники міста. А поруч — буденні турботи, боротьба заздрості, марнославства й теперішньої любові.

Уперше письменник показує не сюжет, а філософствує про війну. Широкомасштабность охоплення явищ ріднить роман В. Гроссмана з толстовською епопеєю «Війна й мир». У В. Гроссмана той же розмах, те ж сплетення ліній життя, доль в один вузол, їхнє сходження в одне історичне дійство.