Робота в російських трупах Одеси і Харкова

Categories: Переказ сюжету творів письменників

Робота в російських трупах Одеси і Харкова була для Кропивницького великою школою, де він зростає як талановитий актор і драматург. На цей час уже набули популярності такі його твори, як «Дай серцеві волю, заведе в неволю» (1863—1873), «Помирились» (1869), «За сиротою і бог з калитою, або ж Несподіване сватання» (1872), «Невольник» (1872).

Як талановитий артист і драматург Кропивницький здобув визнання не тільки на Україні, а й серед широкої прогресивної російської громадськості навіть у Москві й Петербурзі. Столичний антрепренер Зізерін з Крестовського острова запрошує Кропивницького на театральний сезон, притому з українським репертуаром. Це спонукало митця до організації, говорячи словами самого драматурга, «невеличкої трупи і муж-ського хору». До неї ввійшли В. О. Стрель-ський, М. О. Лядов, Т. В. Хащин, В. А. Попов, Н. В. Стрельська, А. Д. Давидова та ! ін. На літній сезон 1874 року Кропивниць-кий виїздить до Петербурга.

Передова громадськість столиці палко вітала українських акторів. Столичні часописи, згадуватиме згодом Кропивницький, хвалили його вистави, а також «похваляли й голоси». Тут Марко Лукич зустрічається з місцевими артистами, знайомиться з багатьма прогресивно настроєними російськими діячами літератури й мистецтва, з якими протягом усього свого життя підтримує и\’:іки.

Відомий український актор Онисим Суєтні, який вийшов із театральної школи Кро-ПИ»ницького, у своїх спогадах писав, що в Петербурзі Марко Лукич мав великі знайомства серед письменників та артистів. Там |ІИ себе почував як риба у воді, не оминаючи жодного випадку освіжити мозок серед корифеїв літератури й мистецтва.

«Віриш, Ониську, — ділився він зі мною Моїми думками, — я тільки ногою ступлю :і потягу на ці анахтемські «торці», як чую, Неначе нова кров заграла по жилах, нові ідеї, нові мрії… люблю Петербург»7-8.

Повернувшись у лютому 1875 року на Україну, Кропивницький одержав запрошення їїи гастролі в Галичину, які стали визначною культурною подією. Західноукраїнські їлидачі побачили повнокровну реалістичну гру справжнього майстра українського те-.пру. Проте участь М. Л. Кропивницького | галицькій трупі не обмежувалась тільки ■вступами в тій чи іншій ролі. Він став не іільки наставником театру товариства «Ру-СЬКа бесіда», а й взяв на себе режисуру. Це було дуже корисно. Адже в тогочасних українських трупах Галичини була поширена і иольщена мова, що на практиці призводило до спотворення в п’єсах українських народних образів.

Неприродність, штучність і надуманість у постановці українських п’єс на сценах театрів не могли не викликати обурення актора. В своїй автобіографії він писав: «Розказували мені про Бачинську, як вона виступала уперше в «Наталці Полтавці»: в коротенькій юбочці, вище колін, і під сподом настобурчені, накрохмалені юбки, в вінку з стьожками аж до долівки, у хвар-тушку завбільшки з носову хусточку і у французьких ботинках на височенних каблуках, в брильянтових сережках і т. д. Цілком балерина!» 9.

Кропивницький робив усе можливе, аби спрямувати театр на шлях реалізму. З цією метою він, приміром, радив вводити в репертуар твори українських і російських авторів, зокрема «Назара Стодолю» Шевчен-ка, «Ревізора» Гоголя, «Владу темряви» Л. Толстого та інші, вивчати і пропагувати українську літературну мову, опановувати російську мову. На запитання співробітника часопису «Діло», якою мовою розмовляє сам Кропивницький, він відповів: «…Мовою Шевченка»10.

Хотів поставити він і свою п’єсу «Дай серцеві волю, заведе в неволю». Ця спроба, однак, закінчилася невдачею. На перешкоді став «Виділ Крайовий» (виконавчий орган галицького сейму), де драму розкритикували і запропонували авторові докорінно її переробити, зробити більш благонадійною.

Писати оперету «Пошились у дурні», яку за-Кінчив у 1882 році в Києві. Працював над НІ рскладами «Ревізора» М. В. Гоголя укра-пі’ і.кого мовою (переклав два акти), драми М Чернишова «Испорченная жизнь», яку Поставив 29 серпня 1875 року в Галичині ИІ,І назвою «Поламане життя». Зробив також переклади водевілів Д. Ленського іЛсв Гурич Синичкін» («Актор Сини-ич і), П. І. Григор’єва «Дочка російського II гора».

І і жовтні 1875 року Кропивницький при-ІКАВ до Єлисаветграда, де разом з Тобіле-Інчем брав активну участь в реорганізації і’.пральних аматорських вистав. Потім, Майже увесь літній сезон 1876 року, служить у трупі Ізотова в Катеринославі (те-ін р Дніпропетровськ). Того часу аматорське театральне мистец-Цо на Україні досягло такого розвитку, що Постало питання про створення української професіональної театральної трупи.

Справа в тому, що в Сімферополі певний час жив його рідний дядько Андрій, який працював чиновником. У 1852 чи 1853 році його було заарештовано і заслано до Сибіру. Небіж любив свого дядька ще з дитячих років і хотів, мабуть, більш докладно довідатись про його долю. Окрім того, Крим привертав увагу Кропивницького і як енергійного та-: лановитого артиста, що славився умінням організувати театральну справу. Саме таких ентузіастів-організаторів бракувало тоді кримським трупам, театрам, де зосередилось чимало випадкових артистів-невдах.

З перших днів праці на сімферопольській сцені Кропивницькому доводиться вести запеклу боротьбу за реалістичний репертуар, який би правдиво відображав народне життя. Він грає городничого в «Ревізорі» Гоголя, виконує інші ролі в п’єсах визначних російських авторів, орієнтує кримські теат-РЯ на вистави творів О. М. Островського, І М. В. Гоголя. Місцеве населення доброзичливо ставилося до Кропивницького як ар-| тиста, театрального діяча, який швидко за-йняв у трупі Яковлєва становище провідно- ] го режисера, а преса високо оцінювала його гру. У Сімферополі Кропивницький продовжує писати оригінальні твори і робить переклади з творів російської літератури. Під час війни Росії з Туреччиною він пише оригінальне віршоване оповідання «Турецька війна з слов’янами», в якому закликає всіх братів-слов’ян до об’єднання і боротьби з ворогом: