Сочинения, сочинения по русскому языку, сочинения по литературе. бесплатные сочинения, сочинения, школьные сочинения, сочинение на школьную тему.

В 1925 році в журналі «Росія» були надруковані дві перші частини роману Михайла Опанасовича Булгакова «Біла гвардія», які відразу привернули увагу цінителів росіянці літератури. На думку самого письменника, «Біла гвардія» — «це завзяте зображення російської інтелігенції як кращого шару в нашій країні…», «зображення інтелигентсько-дворяньської сім’ї, кинутої в роки Громадянської війни в табір білої гвардії». Тут розказується про дуже складний час, коли неможливо було відразу у всьому розібратися, усе зрозуміти, примирити в самих собі суперечливі почуття й думки. У цьому романі запам’яталися ще не остиглі, пекучі спогади про місто Києв під час Громадянської війни. Я думаю, що у своєму творі Булгаков хотів затвердити думку про те, що люди, хоч і по-різному сприймають події, по-різному до них ставляться, прагнуть до спокою, до устояному, звичному, сформованому. От і Турбінним хочеться, щоб всі вони всією сім’єю дружно жили в батьківській квартирі, де з дитинства все привичне, знайомо, де будинок — міцність, завжди квіти на білосніжній скатертині, музика, книги, мирні чаювання за більшим столом, а по вечорах, коли вся сім’я в зборі, читання вголос і гра на гітарі. Їхнє життя розвивалося нормально, без яких-небудь потрясінь і загадок, нічого несподіваного, випадкового не приходило в їхній будинок. Тут усе було строго організоване, упорядковано, визначено на багато років уперед. І якби не війна й революція, то життя їх пройшла б у спокої й затишку. Але страшні події, що відбуваються в місті, порушили їхні плани, припущення. Прийшов час, коли потрібно було визначити свою життєву й цивільну позиції.

Я думаю, що не зовнішні події, що передають хід революції й Громадянської війни, не зміна влади, а моральні конфлікти й протиріччя рухають сюжетом «Білої гвардії». Історичні події — це тло, на якому розкриваються людські долі. Булгакова цікавить внутрішній світ людини, що попали в такий вир подій, коли важко зберігати своя особистість, коли важко залишатися самим собою. Якщо на початку роману герої намагаються відмахнутися від політики, то потім ходом подій утягуються в саму гущавину революційних зіткнень.

Олексій Турбін, як і його друзі, — за монархію. Все нове, що входить у їхнє життя, несе, йому здається, тільки погане. Зовсім політично нерозвинений, він хотів тільки одного — спокою, можливості радісно пожити біля матері, любого брата й сестри. І тільки наприкінці роману Турбіни розчаруються в старому й розуміють, що немає до нього повернення.

Моментом перелому для Турбіних і інших героїв роману стає день чотирнадцяте грудня 1918 року, бій з петлюрівськими військами, що повинні були стати на пробій сил перед наступними боями із Червоною Армією, а обернулося поразкою, розгромом. Мені здається, що опис цього дня бою — серце роману, його центральна частина.

У цій катастрофі «білі» рух і такі герої роману, як Ітман, Петлюра й Тальберг, розкриваються перед учасниками подій у своєму щирому світлі — з гуманністю й зрадництвом, з боягузтвом і підлістю «генералів» і «штабних». Спалахує здогад, що все це — ланцюг помилок і оман, що борг не в захисті розваленої монархії й зрадника гетьмана й честь у чомусь іншому. Гине царська Росія, але Росія — жива…

У день бою виникає рішення про капітуляції білої гвардії. Полковник Малишев вчасно довідається про втечу гетьмана й дивізіон свій устигає вивести без втрат. Але вчинок цей дався йому нелегко — може бути, самий рішучий, самий відважний учинок у його житті. «Я, кадровий офіцер, який пройшов війну з германцями… на свою совість беру й відповідальність, всі!., усе!.. вас попереджаю! Вас посилаю додому! Зрозуміло?»

Полковникові Най-Турсу це рішення прийде приймати кілька годин через, під вогнем супротивника, у середині фатального дня: «Хлопців! Хлопців!..» Останні слова, які у своєму житті вимовив полковник, були звернені до Миколка.  Але він, здається, висновків не зробив. Уночі після смерті Ная Миколка ховає — на випадок петлюрівських обшуків — револьвери Най-Турса й Олексія, погони, шеврон і картку спадкоємця Олексія.

Але день бою й послідовність потім півтора місяця петлюрівського панування, я думаю, занадто малий строк, щоб недавня ненависть до більшовиків, «ненависть гаряча й пряма, та, котра може рушити в бійку», перейшла у визнання супротивників. Але ця подія уможливила таке визнання надалі.

Багато уваги Булгаков приділяє з’ясуванню позиції Тальберга. Це антипод Турбіних. Він кар’єрист і пристосованець, боягуз, людина, позбавлена моральних підвалин і моральних принципів. Йому нічого не варто поміняти свої переконання, аби тільки це було вигідно для його кар’єри. У Лютневій революції він першим начепив червоний бант, брав участь в арешті генерала Петрова. Але події швидко замигтіли, у місті часто мінялася влада. І Тальберг не встигав у них розбиратися. Все що здавалося йому міцним положення гетьмана, підтриманого німецькими багнетами, але й це, учора таке непорушне, сьогодні розпалося, як порох. І от йому треба бігти, рятуватися, і він кидає свою дружину Олену, до якої у нього ніжність, кидає службу й гетьмана, якому недавно поклонявся. Кидає будинок, сім’ю, вогнище й у страху перед небезпекою біжить у невідомість…

Всі   герої   «Білої   гвардії»   витримали  випробування  часом  і стражданнями. Тільки Тальберг у погоні за удачею я славою втратив саме коштовне в житті — друзів, любов, Батьківщину. Турбіни ж змогли зберегти свій будинок, зберегти життєві цінності, а головне — честь, зуміли встояти у вирі подій, що охопили Росію. Ця сім’я, випливаючи думки Булгакова, — втілення кольорів російської інтелігенції, то покоління молодих людей, що намагається чесно розібратися що відбувається. Це та гвардія, що зробила свій вибір і залишилася зі своїм народом, знайшла своє місце в новій Росії.

Роман М. Булгакова «Біла гвардія» — книга шляхи й вибору, книга прозріння. Але головна думка авторська, я думаю, — у наступних словах роману: «Все пройде. Страждання, муки, кров, голод і мор. Меч зникне, а от зірки залишаться, коли й тіні наших справ і тіл не залишиться на землі. Немає жодної людини, яка б цього не знала. Так чому ж ми не хочемо звернути свій погляд на них? Чому?» І весь роман — це заклик автора до миру, справедливості, правди на землі.