Про призначення поета в поезії

Categories: Шкільні твори з російської мови

Кожного поета, особливо в зрілі роки, хвилює питання про значення його праці для суспільства й про призначення поетичної творчості взагалі. А. С. Пушкін високо оцінював діяльність поета. Поезія для Пушкіна завжди була мистецтвом, найвищим проявом творчого духу. Обов’язковою умовою нормальної творчої діяльності він уважав волю, незалежність особистості поета. Його хвилював також питання про те високе призначення, що він повинен виконати як поет. Ще на зорі своєї літературної діяльності, у ліцейських віршах, Пушкін замислювався над завданням, роллю, долею поезії й поета в сучасному йому суспільстві.

У ранньому вірші «До друга віршотворцеві» відбиті такі міркування поета:

Не так, люб’язний друг, письменники багаті;
Долею їм не дані ні мраморны палати,
Ні чистим золотом набиті скрині;
Лачужка під землею, високі горища —
От пишні їхні палаци, чудові зали…
Їхнє життя — ряд прикростей, гремящаслава — сон.

І все-таки, прекрасно розуміючи незавидну долю поета в сучасному йому суспільстві,

ліцеїст Пушкін для себе обирає шлях літературної творчості. Він готовий додержуватися цього шляху, як би не була важка доля поета, які б позбавлення й тривоги, боротьба й страждання його не очікували.

«Мій жереб упав; я ліру обираю», — пише Пушкін. Уже в цьому ранньому вірші ясно чуються ноти презирства по відношенню «до сильних миру цього», не здатним не цінувати, ні тим більше розуміти поезію й самого поета. В 1815 році Пушкін пише вірш «Лицинию». Згадуючи римського сатирика Ювенала, Пушкін так визначає завдання поета: «Свій дух запалю жорстоким Ювеналом, у сатирі праведної пороть зображу й вдачі цих століть потомству обнажу». Так виникає у творчості Пушкіна образ поета-борця, прямо протилежний звичним поданням XVIII століття про призначення поета.

У розумінні Пушкіна поет не одописа-тель на честь вельмож і царів, він — «луна російського народу». Про це автор і говорить у вірші «ДО Н. Я. Плюсковой»: «Я не породжений царів забавити соромливої музою моєї… Любов і таємна воля вселяли серцю гімн простий, і непідкупний голос мій була луна російського народу». «Вільна гордість», «скромна, шляхетна ліра», прагнення служити своєю поезією одній лише волі, відмова оспівувати царів, свідомість глибокого зв’язку з народом — все це залишалося незмінним у поглядах Пушкіна протягом всієї його творчого життя.

У багатьох Віршах Пушкіна ми бачимо протиставлення поета суспільству. Він називає його презирливо й гнівно: «юрба», «чернь». Пушкіна відстоює волю поета від «черні», тобто від неосвічених гонителів поета, від обивателів, від «гордих невігласів» і «знатних дурнів».

В 1826-1831 роках Пушкін створює ряд віршів на тему поета й поезії: «Пророк», «Поетові», «Поет», «Луна», у яких розвиває свої погляди: поет вільний у своїй творчості, вона йде своїми шляхами, певними його високим покликанням, творчість поета — «шляхетний подвиг», поет незалежний від служіння світській юрбі.

Крізь всю творчість Пушкіна проходить думка про трагічну долю поета. Колись

цю же тему розвивав придворний поет Жуковський. Він був талановитий, але проте поетів раніше тримали при дворі як лакеїв і блазнів. Пушкіна уник долі свого попередника. Уже рання поезія Пушкіна по багатству думок, по художньому рівні не уступала добуткам визнаних майстрів російської поезії. Накопичуючи досягнення сучасної йому літератури, Пушкін уже в ліцеї шукає оригінальний стиль. Він жадає від поезії істини у вираженні почуттів, він далекий від романтизму Жуковського, не згодний зі своїм учителем Державіним, що вважав, що поезія повинна «ширяти» над миром. Пушкіна — поет дійсності. Він освоїв всі жанри поезії: оду, дружнє послання, елегію, сатиру, епіграму — скрізь Пушкін виступав як експериментатор, зумів виробити свій поетичний стиль.

У часи Пушкіна не тільки майже всі ліцеїсти писали вірші, але й високоосвічений шар дворянства пробував свої сили в літературі, поезія була шанована в салонах; уважалося, що невміння писати вірші такий же дурний тон, як невміння танцювати або говорити французькою мовою.

У творчості кожного поета рано або пізно починається перелом, коли він повинен осмислити — для чого він пише вірші? Пушкіна споконвічно вірив, що поезія потрібна всім, щоб нести світло й волю в цей мир. Пізніше, сто років через, Маяковський дуже точно оцінив працю поета, заявивши: «Поезія — той же видобуток радію, у грам — видобуток, у рік — праці, переводиш єдиного слова заради тисячі тонн словесної руди». Поет-декабрист Рилєєв писав Пушкіну: «На тебе спрямовані очі Росії; тебе люблять, тобі вірять, тобі наслідують. Будь поет і громадянин». Пушкіна виконав цей заповіт.