Усе мовчки нахилялось над пораненим, наче хотіло допомогти йому підвестись. Верби нагинали свої віти. Голі, почорнілі, мало не торкались його ніг. Легкий подув поранкового вітерцю підкидав ножовкле листя. Тополине, вербове — м’яко лежалося б на ньому. А тополі, наче не вірили йому, погойдували верхами. Такий міцний, великий і втратив сили, не може підвестись. Тільки темно-сірий монумент височів над ним. А до землі тулилась осінь, далекі вітри віщували негоду, все принишкло, змовкло. Здавалось, дерева, гойдаючи віттям, переживали, що роблять недозволене. Але підступав холод, і треба було жити. Тільки вільне небо світилось синім дзеркалом. Та не відбивало жодної цяточки із землі — було б тоді чорне.
Жодного звуку природи, яка втратила свої чари. Розмовляла зброя. Його пойняла ненависть і зневага до всього, що знущалося з прекрасного, нищило його. Хотів чути природу, а не брязкіт, цокотіння, знавіснілі вигуки, скрики. А гуркіт наростав, і десь уже поблизу чулися команди чужою мовою.
Він усе не міг підвестися. Знав, що навколо йде запеклий бій, бо хіба ж хлопці віддадуть так просто правий високий берег. Усі боролись, лише він лежав, конаючи, а фашистів треба чим швидше виганяти з рідної землі.
Мовчав високий монумент. Мовчала темна бронза, мовчали якісь слова, висічені в камені.
Над його думками, болями, над ним зашугали раптом вогняні стріли, перед очима попливли червоні марева. І ніби захитався пам’ятник. Петрусь закрив повіки і підвів обличчя у небо. За деревами хльостав німецький крупнокаліберний. Не вірив баченому. Кулі вгризалися в темну бронзу, вилітали з пробитих плечей, грудей, рук. Здавалось, ще мить-друга, і він звалиться. Але монумент стояв непорушно. І лише тепер зміг прочитати кілька слів із напису: «…Врага не буде, супостата»… І враз проясніло в голові. Шевченко стояв поруч з гордо піднятою головою, як титан, могутніми плечима не пускав здичавілу навалу із заходу. На пагорбі вже з’явились перші постаті фа-I шистів, а на дорозі — хрестатий танк. Пам’ятник стояв спиною до ворога і не пускав його. Петро бачив гнівні брови, міцне, суворе підборіддя, стиснутий п’ястук…
А танк вже простував до монумента, скрегочучи гусеницями, викидаючи рої куль. Петро переводив погляд то на пам’ятник, то на хрестатого. Танк важко повз, а монумент почав повертатись до нього, щоб упасти і поховати під собою озвірілого напасника. Немов здалося… А червои марево знову замерехтіло в Петрусевих очах. І він, поспішаючи на підмс гу пам’ятникові, звівся на лікті, знайшов зв’язку гранат і кинув прямо пі, гусениці…
Невдовзі чиїсь руки міцно обхопили його, підняли із землі. Застогна від різкого болю, але над тим болем витала втіха — тепер вій знову був зі своїми. Побратими-солдати повернулись, вони перемогли, вони не віддали високий берег ворогові. І там унизу, за схилами, блакиттю усміхнулася дніпрова хвиля — осіннє сонце якраз пробилося з поміж хмар. І гордо, непорушно стояв пам’ятник Тарасу Шевченкові,
If you're looking to earn the best possible grade on your research paper, you need…
To write my essay, first you need to think of the major topic of your…
Writing term paper is not a simple endeavor. It involves huge efforts, that need to…
It's possible to purchase term papers and textbooks on the internet at a discount price,…
The main reason essay writing is so powerful is because it's a general subject and…
A couple of years ago I received an email from a student asking for information…