У маленькій лікарні на околиці великого міста лежали дві матері — Чорнокоса й Білокоса. Вони народили синів. Сини народились в один день: у Чорнокосої матері — вранці, у Білокосої -ввечері. Обидві матері були щасливі. Вони мріяли про майбутнє своїх синів.
— Я хочу, щоб мій син став видатною людиною, — сказала Біло-коса мати. — Музикантом або письменником, відомим усьому світові.
— А я хочу, щоб мій син став доброю людиною, — сказала Чорнокоса мати. — Щоб ніколи не забув матері й рідного дому, щоб любив батьківщину…
Щодня до молодих матерів приходили чоловіки. Вони довго дивилися на маленькі личка своїх синів, а в очах у них сяяло щастя, подив і замилування.
Минуло тридцять років. У ту саму маленьку лікарню на околиці великого міста прийшли дві жінки — Чорнокоса і Білокоса. В їхніх косах уже сріблилася сивина, обличчя були порізані зморшками, але жінки були такими ж гарними, як і тридцять років тому. Вони впізнали одна одну. Вони розповідали одна одній про своє життя. Чоловіки обох жінок загинули на війні.
— Ким же став твій син?
— Видатним музикантом, — з гордістю відповідала Білокоса мати. — Невже ви не знаєте мого сина? -1 Білокоса мати назвала ім’я музиканта. — А твій син ким став? — спитала Білокоса.
— Хліборобом, механізатором. З ранньої весни до пізньої осені син мій оре землю і сіє хліб… Живемо ми в селі кілометрів за сто звідси.
— А проте, щастя тебе обминуло, — сказала Білокоса. — Твій син став простою, нікому не відомою людиною.
Чорнокоса мати нічого не відповіла.
І дня не минуло, а до Чорнокосої матері приїхав із села син. У білому халаті він сів на білу лавку, довго-довго про щось шеп-тався з матір’ю. В очах Чорнокосої матері світилася радість. Вона тримала у своїх руках сильну, засмаглу на сонці руку сина й усміхалась. Прощаючись з матір’ю, син, ніби вибачаючись, виклав із сумки на маленький столик виноградні грона, мед, масло.
— Видужуйте, мамо, — сказав він на прощання та поцілував її.
А до Білокосої матері ніхто не прийшов. Увечері вона сказала:
— У сина зараз концерт… Якби не концерт, він, звичайно, прийшов би…
На другий день надвечір до Чорнокосої матері знов приїхав син-хлібороб із далекого села. Прощаючись з матір’ю, син виклав на маленький столик бджолиний стільник, білу паляницю й яблука. Від щастя обличчя у Чорнокосої жінки світилося…
До Білокосої матері ніхто не приходив.
Місяць лежали дві матері, щодня приїжджав до Чорнокосої матері син-хлібороб, привозив синівську посмішку, і, здавалося, мати тільки від тієї посмішки видужує.
До Білокосої матері так ніхто й не прийшов.
…Прощаючись із Чорнокосою матір’ю, Білокоса попросила її побути з нею кілька хвилин наодинці. Білокоса мати із сльозами на очах запитала:
— Скажи, люба, як ти виховала такого сина? Ти щаслива, а я… — і вона заплакала.
— Я скажу тобі всю правду. Син, якого я народила в той щасливий день, помер… Помер, коли йому не було ще й року… А це… не кровний мій син, але рідний. Я усиновила його трирічним хлопчиком…
…Патріотизм починається з колиски. Не може бути справжнім сином своєї Вітчизни той, хто не стає справжнім сином матері й батька.
If you're looking to earn the best possible grade on your research paper, you need…
To write my essay, first you need to think of the major topic of your…
Writing term paper is not a simple endeavor. It involves huge efforts, that need to…
It's possible to purchase term papers and textbooks on the internet at a discount price,…
The main reason essay writing is so powerful is because it's a general subject and…
A couple of years ago I received an email from a student asking for information…