Сочинения

(Еще не оценили)

Загрузка...

Природа і клімат України не завжди були такими, як тепер. У мезозойську еру (що закінчилась 67 мільйонів років тому) територія країни була дном моря. Потім, через мільйони років, уже під час Неогенової епохи, на території сучасної України простягалися рівнини з лісами та саванами. Клімат був теплим і вологим. Два мільйони років тому почався Антропоген, який триває й досі. Саме в цей час сформувалися сучасні флора та фауна. За ці 2 мільйони років кілька разів наступали та відступали крижані гори (оледенін-ня). Останнє потепління почалося 12 тисяч років тому і триває досі.

Людина сучасного типу на території нинішньої України з’явилася близько 30 тисяч років тому. Наші далекі предки прийшли на ці землі з новими знаряддями та новими навичками полювання на великих тварин.

Печерний ведмідь

До кінця останнього льодовикового періоду тут вимерли такі тварини, як мамонт, шерстистий носоріг, великорогий олень, печерний ведмідь, лев (печерний лев) і гієна. Північний олень, вівцебик і росомаха відступили на північ. Тур вимер за часів Середньовіччя, а дикий кінь — у кінці ХIХ століття. Тепер тільки від нас, людей, залежить відновлення та збереження цих тварин.

Посилене полювання в поєднанні зі швидкою зміною клімату завдали непоправної шкоди місцевій фауні.

ШАПИНКОВІ ГРИБИ

Те, що ми називаємо грибами, це тільки плодові тіла цих дивних істот. Основне тіло грибів — міцелій — сховане в ґрунті, його ще називають грибницею. Гриби — зовсім не рослини, вони належать до окремого царства Грибів.

За характером обміну речовин гриби нагадують тварин — вони живляться готовими органічними речовинами й не можуть синтезувати їх, як рослини. Такі звичні нам гриби, як білі, маслюки, підберезники, підосичники, сироїжки, шампіньйони належать до особливого класу вищих грибів — Базидієвих грибів. Їх у нашій країні налічується до 3500 видів!

Розмножуються гриби, розсіюючи навколо себе дрібні спори. У трубчастих грибів спори розсіюються крізь трубчасті отвори під шапинкою, а в пластинчастих — крізь радіальні щілинки. У ґрунті шапинкові гриби утворюють мікоризу — взаємовигідне співжиття міцелію гриба та коріння вищих рослин.

ТРЮФЕЛЬ

Мало хто знає про підземні гриби, що мають назву трюфелі. Їх відносять до особливого класу Сумчастих грибів. Так званий зимовий трюфель росте в дібровах Лісостепу Правобережної України та Криму. Літній трюфель більш поширений, у тому числі в дубових лісах Лісостепу східних регіонів країни.

Плодове тіло утворюється під землею і звичайно має розмір від лісового горіха до добрячої картоплини. Зрідка досягає маси 1 кг.

Міцелій трюфелів утворює мікоризу з корінням дуба, рідше граба.

Зимовий трюфель утворює плодове тіло з листопада по березень, а літній — у серп-ні-вересні. Як і всі гриби, трюфель розмножується спорами.

БІЛИЙ ГРИБ

Звичайний гриб Полісся, Карпат і Лісостепу. Житель широколистих, змішаних та хвойних лісів. Плодове тіло може сягати висоти більше 20 см і діаметру шапинки до 20 см. Звичайно ж він набагато дрібніший. Належить до трубчастих грибів. Утворює мікоризу з багатьма деревами, та найчастіше з дубом, грабом, буком, сосною та ялиною.

ТРУТОВИКИ

Це велика група грибів, що живуть на пнях і стовбурах живих і мертвих дерев. Їх можна зустріти всюди, де тільки ростуть дерева.

Основне тіло гриба — міцелій, який проростає в деревині. Звичайно гриб заселяє мертву, гниючу деревину, вражає хворе або травмоване дерево.

Ті гриби, котрі ми бачимо на стовбурах дерев,— це плодові тіла, де визрівають і розсіюються спори. В одних видів трутовиків утворюються однорічні шапинки, а в інших — тверді багаторічні плодові тіла.

БЛІДА ПОГАНКА

Широко розповсюджена в лісах Полісся, Карпат і Лісостепу. Полюбляє вологі й тінисті місця. Утворює мікоризу з листяними деревами різних порід — дубом, кленом, березою тощо.

Висота до 12—15 см, діаметр шапинки -до 10 см. Належить до групи пластинчастих грибів. Шапинка шовковиста, різних відтінків зеленого кольору. Плодові тіла з’являються з липня по вересень. Ростуть частіше групами по кілька грибів і навіть цілими плантаціями. Дуже отруйна!

Це найотруйніший з усіх грибів.

Цікаво знати

Для життя грибів світло не потрібне. Вони чудово почуваються й у повній темряві! Лісоводи вважають гриби-трутовики шкідниками, але в природі вони відіграють скоріше позитивну роль. Плодові тіла м’яких видів охоче поїдають різні тварини. Розкладення мертвої деревини сприяє удобренню ґрунту в лісах. Вражені трутовиком дерева часто утворюють дупла, в яких селяться птахи та звірі. Деревина цих дерев поточена різними комахами, а значить, і дятлам є чим поживитися.

ПЛАУНИ

 Красиві давні рослини, збереглися в небагатьох районах Полісся, Карпат і Лісостепу. Ростуть у заболочених лісах і на болотах.

Всі плауни — багаторічні трав’янисті рослини. Вони мають довге сланке й розгалужене стебло. Кінці пагонів здіймаються на висоту до 5—25 см. Пагони густо вкриті голчастими листками, схожими на хвоїнки. Розмножуються плауни спорами.

ПАПОРОТІ

В Україні відомо більше 50 видів папоротеподібних рослин, які ростуть у різних зонах.

Звичні для нас папороті являють собою досить крупні трав’янисті багаторічники. Більшість із них — тіньовитривалі вологолюбні рослини, які ростуть під лісовим пологом.

У папоротей не буває ні квітів, ні насіння. Розселяються вони з допомогою спор.

Папороть страусове перо

МЕДУНКА ЛІКАРСЬКА

Поширена в дубово-грабових лісах Карпат і Лісостепу. Інколи зустрічається і подекуди в степу.

Висота рослини в межах 15—35 см. Листя м’яке, опушене, витримує весняні заморозки.

Медунка цвіте рано навесні, коли комах-запилю-вачів небагато. Тому її яскраво-рожеві квіти після запилювання змінюють колір на синій. Це дає змогу комахам запилювати її квіти, не гаючи часу на вже «оброблені».

ПЛЮЩ

Зустрічається в букових лісах Західної України. В Криму характерний для гірських лісів і Південного берега, окрім степових ділянок.

Вічнозелена багаторічна рослина.

Квіти плюща дрібні й непоказні, зібрані в зонтик. Плодики синьо-чорні. Їх охоче скльовують птахи, що сприяє розселенню рослини.

КОНВАЛІЯ ТРАВНЕВА

Широко розповсюджена по всій Україні. Росте в лісах різного типу.

Багаторічна тіньовитривала трав’яниста рослина. Цвіте у травні. Білі квіти з чудовим ароматом роблять цю рослину неповторною! Плід — ягода червоного кольору.

Розмножується конвалія зрідка насінням, а частіше — вегетативно, з допомогою довгих кореневищ, які за сприятливих умов можуть досягати 10—12 см.

Рослина отруйна, особливо її ягоди!

РЯСТ

Кілька видів цього ранньовесняного трав’янистого багаторічника дуже поширені в лісах країни.

Ряст Геллера має світло-фіолетові квітки, а Маршалла — пурпурові, рожеві чи білі. Висота 20—30 см. Цвітіння та ріст спостерігаються лише навесні, а з настанням літа квіти й пагони відмирають, як і в інших ранньовесняних рослин.

ВЕНЕРИНІ ЧЕРЕВИЧКИ ЗВИЧАЙНІ

Ця дивовижна орхідея лише зрідка зустрічається в Поліссі, Карпатах і Гірському Криму. В Лісостепу зустрічається в Правобережній Україні. Частіше росте в дубових та букових лісах, іноді — в соснових та змішаних.

Трав’янистий багаторічник висотою до 50 см. Цвісти починає тільки у віці 15—17 років! Квіти запилюються мухами й жуками. При дозріванні утворюється величезна кількість крихітних насінинок, які можуть прорости тільки за наявності особливого виду гриба.

! Багатьма мовами папороть вужанку іменують «зміїний язик», а російська та українсь-ка назва папороті гронянки — «ключ-трава». Цим папоротям народ приписував різні чаклунські й навіть казкові властивості.

Плющ дуже тіньовитривалий. Пагони цієї вічнозеленої ліани досягають багатьох метрів завдовжки. Плющ спирається на деревні стовбури й на скелі. Під час росту він не обви-вається навколо опори, а прикріплюється повітряними коренями-присосками. Тому його слід називати не виткою, а лазячою рослиною.

ПРОЛІСКИ

Широко розповсюджені в дубових лісах. У Лісостепу Лівобережної України є домінуючими серед ранньоквітучих рослин.

Починають рости та цвісти навесні, одразу після танення снігу, витримують заморозки.

Після цвітіння у плоді-коробочці утворюється насіння з м’ясистими придатками. Ці «гостинці» дуже люблять мурахи, які сприяють розсіюванню насіння пролісків.

Влітку надземна частина рослини відмирає.

КІРКАЗОН ЗВИЧАЙНИЙ

Поширений у лісах Лісостепу, Закарпаття та Криму. В Степу росте тільки в тінистих лісах річкових долин. Кірказон — багаторічна трав’яниста рослина. Висота пагонів не перевищує 1 м. Листя має дуже красиву форму. Квіти, які також мають досить незвичну форму, запилюються комахами.

МОЛОДИЛО ПАРОСТКОВЕ

Звичайна рослина сухих і світлих соснових лісів.

Вічнозелений морозостійкий багатолітник. Утворює розетки діаметром до 10 см. На великих розетках виростають довгі пагони, що несуть на собі дочірні рослинки.

ЧОРНИЦЯ

Розповсюджена в лісах Полісся та Карпат. Місцями зустрічається і в Лісостепових зонах Правобережної України.

Невеличкий чагарник висотою 15—40 см.

Її ягоди чорного кольору служать улюбленими ласощами для багатьох птахів і звірів. Це важливе літнє харчування для глухарів, борсуків, оленів та інших тварин.

(4голосов, средний: 4,00 out of 5)

Загрузка...

Поскольку это не центральная улица, то дорожное движение здесь довольно спокойное. Ни трамваев, ни автобусов, ни троллейбусов, только изредка автомобили проезжают по улице время от времени. Это большое преимущество — жить далеко от шума автомобилей и выхлопных газов. Нужно также прибавить, что улица находится недалеко от станций метро и троллейбусных остановок. И это не последнее. Улица с начала до конца засажена фруктовыми деревьями. Поэтому можно себе вообразить, какая красивая улица в конце апреля, в начале мая. Воздух преисполнен нежного запаха цветущих абрикосов, яблонь, слив, вишен.

Жители улицы удерживают ее всегда в порядке, который также очень важно.

Есть вещи, к которым мы привыкаем: город, улица, дом. Но иногда, повертаючися после напряженного дня домой, я любуюсь красотой моей старой, но своеобразной улицы.

Поэтому мы, дети, должны предоставлять им помощь, чтобы они также могли отдохнуть.

Каждого дня я привожу в порядок свою комнату, а в субботу не стою в стороне во время уборки всей квартиры. По обыкновению я чищу пылесосом ковры и мягкая мебель.

Эту работу я делаю легко и с удовлетворением. У мамы, как правило, много работы на кухне.

Поэтому я после обеда мою посуду и ставлю его в шкаф для посуды. Утром я хожу в булочную и покупаю свежий хлеб и булочки. В воскресенье мы с отцом делаем покупки на рынке. Моя маленькая сестра ходит еще в детский садок, который находится довольно далеко от нашего дома. Я провожаю ее утром к детскому садоку и забираю вечером.

Я делаю это охотно, поскольку люблю свою сестру и потому, что она очень радушная и послушная. Я помогаю отцу, когда ремонтируется квартира. Мы вместе покупаем обои и клей и беремся за работу. Отец режет обои на полосы, а я намазываю их клеем.

Потом отец обклеивает стены, а я ему помогаю. Это я делаю особенно охотно, поскольку после ремонта квартира чудесно выглядит.

После утренней гимнастики я иду к ванной и быстро делаю свой утренний туалет: умываюсь, чищу зубы, причесываю волосы. Тем временем моя мама готовит завтрак.

Завтракаю я обычно бутербродами с колбасой и сыром и пью чашку кофе или чая.

Потом я одеваюсь и спешу к школе. Занятия начинают в половине девятого.

Четверть девятого я уже на месте. Каждый день у нас 5-6 уроков.

Около четвертого часа занятия заканчиваются. Когда я поворачиваюсь домой, я обедаю и немного отдыхаю. Я читаю книжку или газету, или слушаю музыку. Я также помогаю своей маме в домашнем хозяйствовании. Я хожу в продовольственный магазин, чтобы купить хлеб, масло, сахар и молоко. Я подметаю подлога, вытираю пыль, перу и глажу белизну. Моя мама всегда удовлетворена мной.

Из семнадцатой к девятнадцатой я делаю свои домашние задачи.

Вечером я смотрю телевизора или гуляю.

(5голосов, средний: 4,60 out of 5)

Загрузка...

Война — это страшное бедствие для народа, еще страшнее, если идет война внутри одного народа, между братьями, между бывши-ми школьными товарищами, оказавшимися в различных полити-ческих лагерях, и теперь они должны убивать друг друга, защищая то, что им кажется правдой, идеей…

Человек в таких событиях — и песчинка, и личность. Литература, являющаяся зеркалом событий, пыталась наиболее глубоко проникнуть в те события, понять тех людей, их душевные состояния. Человек не схема, и в революции — в грандиозном социальном переустройстве общества, в период катаклизма, несущего радость освобождения одним и лишения другим, — его моральные качества, их изменения — то, что должно интересовать писателя. Задача сложна, и решаются подобные вопросы писателями по-разному.

[smszamok]

Многие писатели обращались к теме «человека в огне гражданской войны», они показывали как общую массу, так и отдельную личность. Рассматривались взгляды уже сформировавшейся лично-сти, но большей частью формирование взглядов и их изменение.

Интересен для нас взгляд на войну, которую показывает в своих рассказах И. Бабель. Понять позицию И. Бабеля можно, обратившись к тем жизненным обстоятельствам, которые формировали его жизненный опыт. «А я ведь как вырос: в условиях тончайшей культуры, у француза-учителя так научился французскому языку, что еще в отрочестве знал превосходно классическую французскую литературу. Дед мой — раввин-расстрига, умнейший, честнейший человек, атеист серьезный и глубокий. Кой-что он и нам передал, внучатам», — рассказывал Бабель Фурманову. Такая среда, воспитание в надклассовых, гуманистических традициях оказали существенное воздействие на будущего писателя. «Смутными поэтическими мозгами я переваривал борьбу классов», — говорил о себе рассказчик, кандидат прав Петербургского университета К. Лютов (рассказ «Смерть Долгушева»); кстати, Бабель был командирован в газету «Красный кавалерист» с документом на имя К. Лютова; это не может не говорить о близости позиций автора и рассказчика: человека чуждого и непонятного своим именем не наделяют. Его называют «слюнтяем», но К. Лютов и не спорит, что он «слюнтяй»: он рассказывает о том, как не смог выполнить просьбу Долгушева — застрелить его, тяжело раненного; как шел в атаку на белопо-ляков и не мог заставить себя выстрелить в противника. Человек страдает, так как не может переступить себя, свои принципы, то, что заложено с детства. Обыкновенный человек, понимающий необходимость революции, хочет, чтобы революция «не стреляла». «Революция — это хорошее дело хороших людей. Но хорошие люди не убивают. Значит, революцию делают злые люди… Кто же скажет Гедали, где революция, и где контрреволюция?» — говорит Геда-ли; в его словах взгляд на события простого обывателя…

Для полного раскрытия темы «Человек в огне Гражданской войны» надо рассмотреть одну из крупнейших работ Булгакова — роман «Белая гвардия». В романе описаны события 1918—1919 годов, они оказали глубочайшее влияние на мировоззрение автора и во многом изменили его взгляд на пережитое. Как и Бабель в рассказе «Смерть Долгушева», так и Булгаков близок по убеждениям к своим героям — семье Турбиных и их друзьям, и в особенности к доктору Алексею Турбину. Позднее Булгаков определял свою позицию в романе «Белая гвардия» как стремление «стать бесстрастно над красными и белыми», главная тема романа — тема столкновения личного существования с «исторической судьбой». М. Булгаков в своем творчестве всегда исходил из гуманистического понимания главенствующей роли человеческой личности над всеми общественными изменениями.

«Мы должны оценить человека во всей совокупности его существа, человека как человека, даже если он грешен, не симпатичен, озлоблен или заносчив. Нужно искать сердцевину, самое глубокое средоточие человеческого в человеке». С этой позиции Булгаков рисует белое движение на Украине, изображая судьбу семьи Турбиных на фоне морального падения и разложения контрреволюции. Мы видим, как, прибегая к помощи немцев, сбегает из города высшее начальство (гетман и приближенные), как уезжают офицеры, оставив на рубеже зимой плохо одетых солдат. Булгаков показывает братьев Турбиных — интеллигентов, которые связаны со старым миром; но встают они на защиту Родины и защищают вовсе не «белую идею»; они давали присягу и теперь верны ей, верны своей чести. «Это слово проходит в романе как лейтмотив. «О, чертова кукла, лишенная малейшего понятия о чести!» — негодует на Тальбер-га, сбежавшего с немецким поездом, Алексей Турбин. И ему же подбрасывает автор книгу Достоевского, раскрытую на язвящей воображение странице: «Русскому человеку честь — одно только лишнее бремя». Неужели создатель «Бесов» прав? Но тогда героям Булгакова лучше не жить на земле, ведь для них честь — род веры, стержень личного поведения».

Честь для Турбина не только верность Отечеству, царю (хотя и это тоже), но и верность другим людям, товариществу, долгу перед младшими и слабыми. Гражданская война сотрясает дом: Василис-са, сосед Турбиных, — воплощение трусости, жадности и приспособленчества. Турбины не предают своих убеждений под сильными ударами судьбы. Они понимают, что «все мы в крови повинны» и что надо «устраивать заново обыкновенную человеческую жизнь», а не воевать, заливая все новой кровью родную землю.

Главные герои романа верят в Россию и, главное, мечтают о мирной жизни. Кончается роман очень символично. Писатель говорит, что каждый человек знает  «страдания, муки,  кровь, голод и мор». Все пройдет. Взрывается Марс — планета войны, но заиграла «Венера, красноватая, а от голубой луны фонаря временами поблескивала на груди человека ответная звезда. Она была маленькая и тоже пятиконечная». Восходит Венера — планета любви, все люди забыли болезни и страдания, «мир становится в душе».

С другой стороны раскрыта тема «Человека в огне Гражданской войны» в произведениях Фадеева, Фурманова, Серафимовича, Островского.

Рассмотреть отношение писателей, стоящих на позициях большевизма, к этой теме можно, обратившись к повести Фадеева «Разгром».

Человеческие качества того, кто попадает в экстремальные ситуации, проявляются в чистом виде, без повседневной шелухи; ломаются жизни, судьбы, характеры и взгляды. Наиболее ярко изменение личности, воспитанной коллективом, формирование дисциплины, необходимой в военное время любому войску, прослеживается в романе «Разгром».

Сам автор еще в 1932 году говорил так: «В Гражданской войне происходит отбор человеческого материала, все враждебное сметается революцией, все неспособное к настоящей революционной борьбе, случайно попавшее в лагерь революции отсеивается, а все поднявшееся из подлинных корней революции, из миллионных масс народа, закаляется, растет, развивается в этой борьбе. Происходит огромнейшая переделка людей». С этих позиций и оцениваются герои… В книге отражены основные типы человеческой нравственности в переломную эпоху: мораль Левинсона, Мечика и Морозки — центральных персонажей произведения. Все эти персонажи индивидуальны и в то же время представляют собой средоточие определенных качеств. Образ Левинсона в «Разгроме» — это тоже образ интеллигента, но совершенно отличного от Турбина и Лютова. Он силен, и силен, прежде всего, своей идеей, которая ведет его на все. Фадеев показывает обычного человека со слабостями, болезнями, вся его внешность говорит о том, что это не супергерой, а простой человек, но «он беспощадно задавит в себе бездейственную, сладкую тоску». «Видишь все так, как оно есть, для того, чтобы изменять то, что есть, приближать то, что рождается и должно быть» — вот к какой — самой простой и самой нелегкой -мудрости пришел Левинсон». В «Разгроме» показан и другой человеческий тип — Мечик. В нем виден человек, не способный к войне, но Б то же время он пытается понять своих товарищей по отряду, научиться чему-то. Он замкнут на себе, ему кажется, что все специально хотят обидеть его, что партизаны злы и бессмысленно жестоки, что мир мрачен и отвратителен. После беседы с Мечиком: «Нет, все-таки я был крепкий парень, я был много крепче его, — думал он теперь с необъяснимым, радостным торжеством… — я не только многого хотел, но и многое мог — в этом все дело…»

В «Разгроме» Фадеев показывает «Левинсона как человека, всегда идущего во главе», Мечика, который в результате своих метаний оказывается предателем, и в процессе эволюции, духовного роста рассмотрен Морозка. Это еще один человек, в жизни которого война сыграла важнейшую роль.

В образе Морозки Фадеев наиболее полно раскрывает «революционные перемены в сознании рядового пролетария». Автор утверждал, что Морозка «по замыслу и объективному ходу произведения — главная фигура романа».

В первых главах это бесшабашный, недисциплинированный, несдержанный боец. Он груб, дерзок, способен на воровство. Но с другой стороны, в нем сильно чувство коллектива, классовый инстинкт, Фадеев показывает, как постепенно старые тропы зарастают, приходится самому выбирать дорогу. Важнейшим моментом в изменении жизни Морозки был общественный суд. Последствия суда сказались в эпизоде на пароме, когда герой впервые поборол чувства, которые обычно руководили им. Эта победа над собой принесла удовлетворение, радость. Дальнейшее перерождение происходит в переосмыслении прежней жизни. Стремится попасть на «прямую, ясную и правильную дорогу, по которой шли такие люди, как Левинсон, Бакланов, Дубов».

Перерождение коснулось и личных отношений.

В конце романа Морозкин подвиг — закономерный поступок, иначе он уже не мог поступить. Он ни на миг не потерял самообладания.

[/smszamok]

В Морозке Фадеев показал обобщенный образ человека из народа. Процесс перевоспитания людей в огне революции и Гражданской войны дал историческую выработку нового, социалистического характера, пережитую многими в первые годы Советской власти.

Итак, мы видим, что к теме «человека в огне Гражданской войны» обращались многие писатели, они по-разному отражали ее в своих произведениях, которые составили удивительную картину того ужасного, страшного времени.

(1голосов, средний: 4,00 out of 5)

Загрузка...

Ich ehre und achte meine Eltern und bin ihnen fur alles dankbar, was sie fur mich tun. Я уважаю и уважаю своих родителей и признательный им за все, что они для меня делают. Die Eltern sind nicht nur meine Erzieher, sondern auch meine besten Freunde und Berater. Sie kummern sich taglich um meine Gesundheit, sorgen dafur, dass ich alles Notige fur meinen Unterricht habe. Wenn ich am Morgen erwache, steht schon mein Fruhstuck auf dem Tisch und wenn ich aus der Schule nach Hause komme, wartet schon auf mich das fertige Mittagessen.

Die Eltern interessieren sich immer dafur, wie meine Leistungen in der Schule sind und welche Hilfe ich im Unterricht brauche. Родители не только мои воспитатели, но и лучшие друзья и руководства. Они ежедневно беспокоятся о моем здоровье, о том, чтобы у меня было все необходимое для обучение.

Когда я утром просыпаюсь, мой завтрак стоит уже на столе, а когда я прихожу со школы домой, на меня уже ждет готовый обод.

Родители всегда интересуются тем, которые у меня успехи в школе и которая мне нужна помощь в обучении.

Zum Unterschied von manchen anderen Schulern habe ich mit meinen Eltern keine Konflikte.

Wir verstehen einander sehr gut.

Mein Vater bringt mir viele nutzliche Fertigkeiten bei.

So verstehe ich jetzt verschiedene Gerate zu reparieren, auch manchmal unser Fahrrad oder Auto. Meine Mutter brachte mir Liebe zur Musik bei.

Mir gefallt sowohl klassische, als auch moderne Musik.

Die Mutter spielt selbst gut Klavier und hat eine gute Stimme.

Wenn wir abends alle beisammen sind, unterhalten wir uns oft, tauschen unsere Meinungen uber die Probleme der Gegenwart aus. Ich verbringe auch meine Freizeit gern mit den Eltern zusammen.

Im Winter unternehmen wir Skiwanderungen und im Sommer erholen uns gewohnlich am Meer oder im Dorf bei meinen Gro?eltern. Dort gibt es fur uns alle Arbeit. Meine Oma und Opa sind nicht mehr imstande selbst mit allem fertig zu werden.

Es macht uns Spa? ihnen im Gemuse- und im Obstgarten zu helfen.

Mude, aber zufrieden kommen wir nach Hause zuruck und sprechen noch lange daruber, was wir auf dem Lande getan haben.

Schon jetzt spreche ich mit meinen Eltern uber meinen kunftigen Beruf.

Sie geben mir viele gute Ratschlage, aber lassen mich selbst eine richtige Wahl machen.

 В отличие от других учеников у меня с родителями нет конфликтов.

Мы хорошо понимаем друг друга. Мой отец прививает мне много полезных привычек.

Так, я умею сейчас чинить много приборов, иногда и наш автомобиль, и велосипед.

Мама привила мне любовь к музыке. Мне нравится как классическая, так и современная музыка. Мама самая играет на пианино, и у нее красивый голос. Когда мы вечером собираемся все вместе, мы разговариваем, обмениваемся мнениями о проблемах современности. И свое свободное время я охотно провожу с родителями. Зимой мы осуществляем прогулки на лыжах, а летом мы отдыхаем по обыкновению на море или в селе у дедушки и бабушки. Там для нас всех есть работа. Мои бабушка и дедушка уже не в возможности самые со всем управиться. Мы с удовлетворением помогаем им в садоку и на огороде.

Утомленные, но удовлетворенные, мы поворачиваемся домой и долго еще говорим о том, что мы делали в селе. Уже сейчас я говорю с родителями о моей будущей профессии.

Они дают мне много добрых советов, но предоставляют мне право самому сделать правильный выбор.

• Wie sieht Ihre Mutter aus?
• Welche ihre Charaktereigenschaften gefallen Ihnen besonders gut?
• Welche Arbeit erfullt standig Ihre Mutter?
• Wem trauen Sie Ihre Probleme?
• Welches Hobby hat Ihre Mutter?
• der Erzieher — воспитатель 
• beisammen — вместе
• der Berater — руководство  
• sich unterhalten (ie, a) —
• warten auf (Akk.) — ждать н—
• die Leistung, -en — успех
• beibringen (a, a) — прививать

• die Wahl — выбор
• Fragen zum Text
• Was schatzen Sie an Ihren Eltern besonders hoch?
• Welche Interessen haben Ihre Eltern?
• Welche Fertigkeiten haben Ihnen Ihre Eltern beigebracht?
• Wie oft und wie interessant verbringen Sie Ihre Freizeit mit den Eltern?
• Welche Rolle haben die Eltern bei Ihrer Berufswahl gespielt?

(Еще не оценили)

Загрузка...

Річкове плесо Ріки, озера й болота, а також штучні водойми — ставки та водоймища — відносять до внутрішніх водойм. Це справді дивовижний світ, населений безліччю різноманітних тварин і рослин! Більшість великих річок України мають свій початок за межами країни (виняток — Південний Буг). Тому зберегти їх природу можна лише у співробітництві з сусідніми країнами. Озерами називають природні водойми, де вода заповнює заглиблення в земній корі. В Україні найбільш поширені заплавні озера річкових долин Дніпра, Сіверського Дінця, Прип’яті, Десни та інших великих річок.

Природні екосистеми боліт дуже різноманітні й населені цікавими рослинами і тваринами.

На прибережних або мілководних ділянках водойм Степу та Лісостепу утворюються зарості очерету, а також рогози звичайної та вузьколистої — плавні.

На самому півдні країни багато солоних водойм і зустрічаються зарості солелюбної прибережної рослинності.

МОРЯ

З півдня наша країна омивається водами двох морів Чорного та Азовського. Тому південні рубежі України представлені різноманітними приморськими ландшафтами. В наших морях, крім риб, живе багато інших цікавих видів тварин.

КРИМ

Далеко в море видається велика ділянка суші -півострів Крим. Природа його дивовижна! Південну частину займає степ, на крайньому півдні пролягають гори, які спускаються просто до моря. Кримські гори порівняно невисокі й тягнуться із заходу на схід на 150 км. Найвища вершина Криму гора Роман-Кош — має висоту 1545 м.

Стерв’ятник

Між горами й морем тягнеться смуга узбережжя — Південний берег Криму. Гори захищають цей куточок від північних вітрів, а море пом’якшує спеку. Це найтепліший регіон країни. Тут дуже сприятливий клімат — весна настає в лютому, а безморозний період перевищує 220 днів. За кількістю сонячних днів Крим займає одне з перших місць у Східній Європі!

Невід’ємною частиною приморського ландшафту до висоти 400—500 м є так званий шибляк. Це зарості колючого чагарника, що перемежовуються з невисокими деревами. Шипшина, ожина, глід разом із скумпією, ладанником та іншими кущами утворюють непролазні зарості. Звичайні для цих місць дуб і граб.

Подекуди збереглися типово середземноморські гаї, що складаються з ялівцю високого, сосни Станкеви-ча, фісташки туполистої (кевове дерево) і суничника дрібноплідного. На відкритій місцевості панують угруповання південних сухолюбних рослин на зразок астрагалу, кермеку, каперсу й шаленого

Тварин, які постійно живуть по сусідству з людиною, називають синантропними. Мабуть, одними з перших синантропних тварин стали сизий голуб, хатній та польовий горобці, а також хатня миша.

Людина більше 8 тисяч років тому почала займатися землеробством. Тоді ж перші посіви привабили до себе птахів і гризунів. Пізніше вони почали селитися біля людського житла. Цьому сприяла поява звалищ харчових відходів — невід’ємної частини людських поселень.

Нині горобці, голуби та миші стали постійними супутниками людини. Згодом «компанію» їм склали таргани, фараонові мурахи, щури та багато інших тварин.

Колись чорний стриж, міська ластівка, горихвістка-чорнушка та кам’яна куниця були жителями гірського ландшафту. Нині людські будівлі їм замінили скелі, й вони стали звичайними навіть у рівнинній місцевості. Шпак, галка, деякі види кажанів, раніше лісові тварини, приваблені достатком їжі, пристосувались селитися просто в житлах людей (горища, димарі тощо).

Домовий сич та одуд раніше були жителями відкритих ландшафтів півдня. Але, пристосувавшись до життя поряд із людиною, вони розселилися далеко на північ, де за межами культурного ландшафту вже не зустрічаються.

Деякі тварини живуть поряд із нами нетривалий час. Таким є, наприклад, білий лелека. Лише чотири з лишком місяці він проводить у наших краях, вирощуючи пташенят. В Африці зграї лелек кочують у савані в пошуках сарани й не прагнуть сусідства з людиною, як це звичайно буває в наших широтах.

Більшу частину території України перетворено на культурний ландшафт. До нього входять міста, села, парки, поля, сади, пасовища, тваринницькі ферми, ри-борозвідні водойми тощо. Вплив людини на природу призвів до посиленого стирання відмінностей між різними природними зонами.

(1голосов, средний: 1,00 out of 5)

Загрузка...

Ich heie Nikolai Orlow. Meine Eltern leben in einem Dorf bei Poltawa. Mein Vater ist Agronom. Meine Mutter ist Lehrerin. Ich habe Geschwister, einen Bruder und eine Schwester. Mein Bruder ist Offizier, er ist gleichzeitig Fernstudent an der Charkower Universitat. Seine Frau ist Ingenieurin. Sie leben in Gorlowka. Meine Schwester Nina ist auch verheiratet. Ihr Mann ist Dekan am Institut fur Fremdsprachen. Меня зовут Николай Орлов. Мои родители живут в селе под Полтавой. Мой отец — агроном. Моя мама — учительница. У меня есть брат и сестра. Мой брат — офицер, и одновременно он учится на заочном отделении в Харьковском университете. Его жена — инженер. Они живут в Горловке. Моя сестра Нина тоже замужняя. Ее мужчина — декан в институте иностранных языков.

Sie ist nicht mehr sehr jung, hat aber eine sehr gute Figur und sieht immer sehr attraktiv aus.

Mir gefallt nicht nur ihr Au?eres, sondern auch ihr Charakter, ihr ganzes Wesen.

Sie ist offenherzig, gutmutig, ehrlich und immer gerecht.

Sie ist eine hochqualifizierte Arztin und genie?t Liebe und Vertrauen ihrer Kollegen und Patienten. Obwohl sie fast den ganzen Tag im Krankenhaus verbringt, findet sie Zeit fur ihre Familie, und vor allem fur uns Kinder.

Sie kummert sich standig um uns: naht und reinigt unsere Kleidung, kocht fur uns schmackhaftes Essen und passt darauf, dass wir die Schule nicht versaumen und unsere Schularbeiten rechtzeitig machen. Es gibt keine Auseinandersetzungen zwischen uns Kindern und der Mutter.

Sie versteht uns gut und ist immer bereit uns zu helfen, wenn wir irgendwelche Probleme haben.

Wenn sie uns etwas verspricht, halt sie immer das Wort.

Mutter ist unsere beste Freundin. Sehr gern spielt sie mit uns Tennis und Volleyball und im Winter machen wir eine richtige Schneeballschlacht. Meine Mutter ist sportlich und ist immer munter und gesund. Wenn meine Eltern im Sommer Urlaub und wir Kinder Ferien haben, unternehmen wir Wanderungen und Reisen. Mutter sitzt zusammen mit uns am Lagerfeuer und singt lustige Lieder. Sie hat gute klangvolle Stimme und wir horen uns immer gern ihren Gesang an.

Она уже не очень молодая, но у нее красивая фигура, и она всегда выглядит привлекательно. Но мне нравится не только ее внешность, но и ее характер, вся она.

Она чистосердечная, добрая, честная и всегда справедливая. Она — высококвалифицированный врач и пользуется любовью и уважением своих коллег и пациентов. И хотя она почти целый день проводит в больнице, она находит время для своей семьи и прежде всего для нас, детей. Она постоянно беспокоится о нас: шьет и чистит наша одежда, готовит для нас вкусную пищу, следит за тем, чтобы мы не пропускали занятий в школе и своевременно делали домашние задачи.

Между нами, детьми, и мамой нет разногласий. Она хорошо понимает нас и всегда готовая нам помочь, если у нас есть любые проблемы.

Если она что-то обещает, то всегда держит слово.

С удовлетворением она играет с нами в теннис и волейбол, а зимой мы совершаем настоящий снеговой бой. Моя мама занимается спортом, она всегда бодрая и здоровая.

Когда в родителей улітку отпуск, а в нас каникулы, мы осуществляем походы и путешествия.

Мама сидит с нами возле костра и поет веселые песни.

У нее красивый голос, и мы всегда с удовлетворением слушаем ее пение.

Sie hat Musik gern und spielt selbst ein wenig Klavier.

Sie gibt uns gute Ratschlage, wenn wir uns den kunftigen Beruf wahlen, der unserer Neigung entspricht. Ich liebe meine Mutter sehr und kann mein Leben ohne sie nicht vorstellen.

 Она любит музыку, и самая немного играет на пианино. Она дает нам добрые советы, когда мы выбираем свою будущую профессию, которая отвечает нашим наклонам. Я очень люблю маму и не воображаю жизни без нее.

• Worter und Wendungen
• attraktiv — привлекательный         
• das Vertrauen — доверие
• offenherzig — искренний     
• sich kümmern um (Akk.) —
• gutmütig — добр         беспокоиться
• ehrlich — честный    
• ständig — постоянный
• gerecht — справедливый    
• versäumen (te, t) — пропускать
• Liebe genießen (o, o) —(школу)
• пользоваться любовью       
• die Neigung, -en — склонность

(Еще не оценили)

Загрузка...

Meine Biographie Ich heie Alla Petrowa. Ich bin Ukrainerin. Ich wurde am 5. Mai 1977 in Poltawa geboren. Vor zwei Jahren zog unsere Familie nach Charkiw um, wo ich jetzt mit meinen Eltern wohne. Mein Vater ist Arzt, er arbeitet im Krankenhaus. Meine Mutter ist Hausfrau. Unsere Familie besteht aus funf Personen. Ich habe eine jungere Schwester und einen Bruder.

Sie sind Schuler. Ljusja geht in die 5. Klasse, Borys — in die 9. Klasse. Unsere Familie ist sehr freundlich. Im Mai habe ich die Schule absolviert. Ich hatte nur gute Noten in der Schule und lernte mit gro?em Interesse. Ich nahm auch am gesellschaftlichen Leben aktiv teil.

Literatur war mein Lieblingsfach. Mein Literaturlehrer war ein gebildeter Mann. Er lehrte uns, russische Klassiker verstehen, die Sprache und den Stil schatzen. Er machte uns mit modernen Autoren bekannt, half die Geschichte und das moderne Leben besser zu verstehen.

Меня зовут Алла Петрова. Я украинка. Я родилась 5 мая 1977 года в Полтаве.

Два года назад наша семья переехала в Харьков, где я сейчас живую со своими родителями. Мой отец врач, он работает в больнице. Моя иметь домохозяйка. В семье нас пятеро. У меня есть младшие сестра и брат. Они школьники. Люся ходит в 5 класс, а Борис — ученик 9 класса. Наша семья очень дружная. В мае я закончила школу.

Я всегда успевала в школе и училась с большим интересом. Я также активно участвовала в общественной жизни. Моим любимым предметом в школе была литература. Мой учитель литературы — высокообразованный человек. Он учил нас понимать русских классиков, ценить язык и стиль. Он знакомил нас с современными авторами, помогал лучше понимать историю и современную жизнь.

Er ermunterte mich Literaturlehrerin zu werden. In diesem Jahr habe ich die Schule absolviert und mich an der philologischen Fakultat der Hochschule beworben. Ich hoffe sehr, dass mein Traum in Erfullung geht und ich studieren kann.

 Он также делал авансы меня стать преподавателем литературы. В этом году я закончила школу и решила вступать на филологический факультет института. Я надеюсь, что моя мечта сбудется и я залога студенткой.

 Worter und Wendungen

• оценивать
• ermuntern (te, t) — делать авансы
• sich bewerben (a, o) — добиваться; здесь: подать документы
• der Traum (Träume) — мечта
• teilnehmen (a, o) an (Dat).—   schätzen (te, t)
• принимать участие в чем-нибудь gebildet — высокообразованный j-n bekannt machen mit
• (Dat.) — знакомить кого-то из
• кем-то
• Fragen zum Text
• Wann und wo wurde Alla Petrowa geboren?
• Wo wohnt Alla jetzt?
• Wie gro? ist ihre Familie?
• Wie erinnert sich Alla an die Schule?
• Was fur einen Traum hat das Madchen?

(Еще не оценили)

Загрузка...

В Україні можна виділити п’ять основних природних зон: Полісся, Карпати, Лісостеп, Степ та Гірський Крим з його південним узбережжям (Південний берег Криму). Клімат західних регіонів визначають атлантичні повітряні маси. Над Атлантичним океаном повітря вологе й холодне. В ньому зароджуються хмари, а західні та північно-західні вітри несуть їх у наш бік. Тож на заході країни більше опадів (дощів і снігопадів) і клімат більш вологий. У свою чергу, вітри зі сходу, південного сходу та півдня завжди більш сухі. Ось чому, якщо просуватися із заходу України на схід, то поступово зменшуватиметься кліматичний вплив Атлантичного океану, який стримує літню спеку та пом’якшує зимові морози. Саме з цієї причини клімат східних регіонів сухіший та спекотні-ший влітку і холодніший взимку, ніж у західних регіонах.

Північні регіони України належать до Полісся і займають приблизно 20 % її площі. Особливості цього краю визначаються не лише кліматом, але й геологічною будовою території. Тут пролягає широка Поліська низовина. Місцями на ній зустрічаються численні болота через високий рівень ґрунтових вод. Це також сприяє підвищенню загальної вологості краю.

Для Полісся характерні соснові та дубово-соснові ліси. Вони перемежовуються болотами. Велика кількість боліт завдяки м’якому клімату в минулому сприяла збереженню багатьох видів рослин і тварин.

Ялинові ліси ростуть окремими ділянками на північному сході Полісся.

На південний захід від Полісся розташовані гори — Східні Карпати. Тут найдовша в країні зима, що триває почасти до 150 днів. А по сусідству, в долинах Закарпатської області, клімат м’який і теплий.

Площа цієї гірської системи — 24 тисячі кв. км. Найвища вершина Українських Карпат Говерла має висоту 2061 м над рівнем моря.

Взимку тут випадає рекордна для нашої

країни кількість снігу — до 400 мм.

Якщо в долинах Закарпаття взимку буває в середньому до мінус 3 градусів, то

в горах уже до мінус 12. При підйомі на кожні 100 м прихід літа затримується

приблизно на 8—10 днів і завершується на 5—6 днів раніше. Ось чому на висоті

більше 1500 м уже не ростуть дерева — їм не вистачає тепла.

У Карпатах знаходиться до 20 % всіх лісів України. На висоті 500—1400 м ростуть ялицево-букові, грабово-букові та дубово-букові ліси. Вище, до 1500 м, переважає ялиця. На висоті 1800—1850 м — низькорослі зарості гірської сосни, ялівцю та рододендрону карпатського. Вище вже починається зона альпійських луків, які мають колоритну місцеву назву — полонини.

Завдяки вологому клімату в Карпатах багато земноводних — саламандра плямиста, альпійський і карпатський тритони.

СТЕП

Чимдалі на південь, тим більше сонця, клімат стає сухішим. Починає переважати місцевість, вкрита густим трав’янистим килимом. Такі безкраї рівнини називаються степом. Він такий широкий, що в різних його частинах клімат істотно відрізняється. Якщо на крайньому півдні безморозний період триває більше 200 днів, то на північному сході зони він скорочується до 160 днів. Степ займав площу 240 тисяч кв. км, або 40 % від усієї території країни.

На півночі переважали різно-травно-ковилово-типчакові степи. Далі на південь вони переходили в типчаково-ковилові. В приморських районах та в Північному Криму характерні посушливі полиново-злакові степи.

Підкорення степу людиною почалося з одомашнювання коней, яке відбулося 5—6 тисяч років тому й відіграло значну роль у розвитку господарства.

ЛІСОСТЕП

Між Поліссям і Степом серед степів місцями збереглися розкішні діброви, а на піщаних терасах річкових долин — соснові бори. Це зона Лісостепу. Її населяє багато видів лісових і степових тварин і рослин.

Площа Лісостепу — 202 тисяч кв. км, що складає 34 % території України.

Лісостеп був освоєний людиною досить давно — не менше 7 тисяч років тому. Це край древніх культур неоліту, найвідомі-шою з яких є Трипільська культура.

Лугові (лучні) степи нині майже повністю розорані, площа орної землі складає до 80 % всіх сільськогосподарських угідь.

Ліси займають лише 12 % цієї природної зони, вони збереглися краще, ніж степи. Проте ще в ХІХ столітті в них були винищені останні бурі ведмеді й глухарі, а з копитних тварин збереглася тільки козуля (європейська сарна). У ХХ столітті завдяки природоохоронним заходам у ці ліси повернули кабанів, лосів та благородних оленів.

За рік у Лісостепу випадає помірна кількість опадів — 500—650 мм. У Правобережній Україні переважають дубово-грабові ліси. На Лівобережній Україні ці ліси змінюються по більшості дубово-липовими і ясеново-дубовими лісами зі значною домішкою клена гостролистого. Дубові ліси з усіх лісових екосистем нашої країни мають найбільше різноманіття видового складу рослин і тварин.

Найбільша площа дібров збереглася на сході Лісостепу в Харківській області — 14 % від усієї площі дубових лісів на території України.

Мозаїчність ландшафту Лісостепу сприятлива для тварин. Найбільш наочним прикладом цього є різноманіття хижих птахів.

Ліс необхідний орлам і соколам для гніздування, а відкриті степові та лучні простори — це їхні мисливські угіддя. Тому в Лісостепу збереглися всі п’ять видів орлів.

(Еще не оценили)

Загрузка...

Дивні рядки Ахматової ввійшли в мою душу так: у дитинстві я босоніж бігала по самому краєчку берега моря, про яке потім, уразившись точності сприйняття поета, прочитала в поемі «У самого моря»:

• Бухти розрізали низький берег.
• Всі вітрила втекли в море,
• А я сушила сольову косу
• За версту від землі на плоскому камені…

Пізніше прокинувся інтерес до поезії взагалі, Ахматова ж стала самим улюбленим поетом. Дивувало тільки одне: як могли такого поета так довго не друкувати й так довго взагалі не вивчати в школі! Адже Ахматова по силі свого дарування, майстерності й таланта стоїть поруч із геніальним Пушкіним, якого вона так ревниво любила, розуміла й почувала.

Сама Ахматова довгі роки жила в Царському Селі, що стало для неї одним з найдорожчих місць на землі на все життя. І тому що «тут лежала його треуголька й розпатланий томик «Хлопці», і тому що для неї, сімнадцятилітньої, саме там, у парку, минулому побачення з Миколою Гумилевим, іншим трагічним поетом епохи, що став долею Ахматової, про яке вона потім напише в страшних по своєму трагічному звучанню рядках:

Чоловік  у могилі, син у в’язниці, Помоліться про мене…

На рубежі двох сторіч народилася велика російська поетеса Ганна Андріївна Ахматова. Вірніше, великий російський поет, тому що сама Ахматова слово «поетеса» ненавиділа й називала себе тільки поетом…

Великий вплив, може бути, на її поетичне становлення мало те, що Ахматова дитячі роки провела в Царському Селі, де саме повітря було просочене поезією, де:

Смаглявий отрок бродив по алеях, В озерних сумував берегів, І сторіччя ми плекаємо. Де чутний шелест кроків.

«Ледве чутний» для нас. І хоча теж неголосний для Ахматової, але ведучий її по потрібному шляху, що допомагає проникнути в людську душу, особливо жіночу. Її поезія — це поезія жіночої душі. Чи можна відокремлювати — «жіноча» поезія, і «чоловіча»? Адже література загально людяна. Але Ахматова могла з повним правом сказати про свої вірші:

Чи могла Бичі немов Дант творити, Або Лаура жар любові восславити? Я навчила жінок говорити…

Перші вірші Ахматової — це любовна лірика. У них любов не завжди світла, найчастіше вона несе горе. Частіше вірші Ахматової — це психологічні драми з гострими сюжетами, заснованими на трагічних переживаннях. Лірична героїня ранньої Ахматової відкинута, розлюблена, але переживає це гідно, з гордою смиренністю, не принижуючи ні себе, ні коханого.

У пухнастій муфті руки холоділи. Мені стало страшно, стало якось смутно. Про те, як повернути вас, швидкі тижні Його любові, повітряної й хвилинної!

Герой ахматівської поезії складний і багатоликий. Він — коханець, брат, друг, що з’являється в різних ситуаціях.

Але поезія Ахматової — це не тільки сповідь закоханої жіночої душі; це й сповідь людини, що живе всіма лихами й страстями XX століття, але ще, за словами О. Мандельштама, Ахматова «принесла в російську лірику всю величезну складність і психологічне багатство російського роману XIX століття».

Кожний її вірш — маленький роман:

Проводила друга до передньої. Постояла в золотому пилу. З колокольниці сусідньої Звуки важливі текли. Кинута! Придумане слово — хіба я квітка або лист? А очі дивляться вже суворо в потемніле трюмо.

Але самою головною любов’ю в житті Г. Ахматової була любов до рідної землі, про яку вона напише, що «лягаємо з нею й встаємо з нею, того й кличемо так вільно своєю.

У важкі роки революції багато поетів емігрували з Росії за кордон. Як  важко було Ахматовій, але вона не покинула свою країну, тому що не мислила свого життя без Росії.

Мені голос був. Він кликав утішно, Він говорив: «Іди сюди, Залиш свій край глухий і грішний, Залиш Росію назавжди.

Я кров від рук твоїх відмию, Із серця вийму чорний сором, Я новим ім’ям покрию біль поразок і образ».

Але байдуже і спокійно руками я замкнула слух, Щоб цим мовленням невартої не опоганився скорботний дух.

Любов до Батьківщини в Ахматової не предмет аналізу, міркувань. Буде Батьківщина — буде життя, діти, вірші.

Немає її — немає нічого. Ахматова була чесним і щирим виразником лих, нещасть свого століття, старше якого вона була на десять років. Доля її трагічна:

А я йду — за мною лихо, Не прямо й не косо, А в нікуди й у ніколи, Як поїзда з укосу.

Ці вірші були написані в часи сталінщини. І хоча Ахматова не була піддана репресіям, для неї це було лихоліття. Її єдиний син був арештований, і вона вирішила залишити пам’ятник йому й всім людям, які постраждали в цей час. Так народився знаменитий «Реквієм». У ньому Ахматова розповідає про важкі роки,  про нещастя й страждання людей:

Зірки смерті стояли над нами, і безвинна корчилася Русь під кривавими чоботями і під шинами чорних марусь.

Це був добуток такий обвинувальної й обличающої сили, що, склавши, його можна було тільки зберегти в пам’яті. Надрукувати його в той час було неможливо — це було рівно сильно власному смертному вироку.

Але в жодній з її книг, незважаючи на все важке й трагічне життя, на весь жах і приниження, пережиті нею, не було відчайдушності й розгубленості. Ніхто ніколи не бачив її з пониклою головою. У своєму житті Ахматова знала славу, безславність і знову славу.

Я — голос ваш, жар вашого  дихання, Я — відбиття вашої особи.

Війна застала Ахматову в Ленінграді. У липні 1941 року вона написала вірш, що облетів всю країну:

І та, що сьогодні прощається з милим, нехай біль свою в силу вона переплавить. Ми дітям клянемось, клянемось могилам, Що нас скоритися ніхто не змусить.

Загальнонародне горе — це й особисте горе поета. Почуття причетності рідній землі стає майже фізичним: Батьківщина — «душа й тіло» поета. Народжуються великі карбовані рядки, які в лютому 1942 року пролунали в знаменитому вірші «Мужність»:

Година мужності пробила на ваших годинниках,

І мужність нас не покине.

Не страшно під кулями мертвими лягти,

Не гірко залишитися без даху, —

І ми збережемо тебе, російське мовлення,

Велике російське слово.

Зберегти рідну землю й рідне мовлення — для Ахматової поняття рівнозначні.  Значимість слова дорівнює значимості життя:

Іржавіє золото, і зотліває сталь, Кришиться мармур. До смерті все готово. Усього прочніше на землі — сум, і довговічне — царствене слово.

Переживаючи з народом трагедію фашистської навали, радість повернення в Ленінград, що радів зі своїм народом у День Перемоги, Г. А. Ахматова сподівалася, що доля нарешті змилується над нею. Але тут гримнуло сумна  жданівська постанова 1946 року. Життя для Ахматової немов зупинилося. Після висновку зі Союзу письменників її позбавили навіть продовольчих карток.

Друзі організували таємний фонд допомоги Ахматовій. По тим часам це було щирим героїзмом.

Г. А. Ахматова розповідала про це через багато років: «Вони купували мені апельсини й шоколад, як хворій, а я була просто голодна…»

На довгі роки ім’я Ахматової було викреслено з літератури. Влада зробила все, щоб про неї забули. Але поет гірко й мудро посміхається над своєю долею, над своїми гонителями:

Забудуть! От чим здивували. Мене забували сто разів, сто разів я лежала в могилі, де, можу бути, я й зараз. А Муза й глухнула, і сліпнула, у землі зотлівала зерном, щоб після, як Фенікс із попелу, у тумані повстати блакитному.

Такий ліричний світ Ахматової: від сповіді жіночого серця, ображеного, обуреного, але люблячого, до приголомшливому душу «Реквієму», що увібрав весь «стомільйонний народ…».

Колись замолоду, ясно передчуваючи свою поетичну долю, Ахматова проронила, звертаючись до царськосільскої статуї О. С. Пушкіна:

Холодний, білий, почекай, я теж мармуровою стану.

І майже через тридцять років гірка думка про її пам’ять і пам’ятник звучить в «Реквіємі»:

А якщо коли-небудь у цій країні Спорудити задумають пам’ятник мені, згоду на це даю торжество, Але тільки з умовою — не ставити його ні біля моря, де я народилася: остання з морем розірвала зв’язок. ні в царському саду у заповітного пня, а тут, де стояла я триста годин і де для мене не відкрили засув.

Я б поставила Г. А. Ахматовій не один, а багато пам’ятників: босоногому приморському дівчиську в Херсонесі, чарівній царскосельській гімназистці, витонченій прекрасній жінці з ниткою чорного агата на шиї в Літньому саду, де «статуї пам’ятають її молоду». І ще там, де вона хотіла, — напроти ленінградської в’язниці, там повинен стояти, по-моєму, пам’ятник постарілої від горя жінці із сивим чубчиком, що тримає в руках вузлик з передачею для єдиного сина, вся провина якого полягала тільки в тім, що він був сином Миколи Гумільова й Ганни Ахматової — двох великих поетів…

А може бути, зовсім і не потрібно мармурових статуй, адже є вже нерукотворний пам’ятник, що вона спорудила собі слідом за своїм великим царськосільськими попередниками, — це її вірші…

(1голосов, средний: 5,00 out of 5)

Загрузка...

В 1989 році, оголошеному в ЮНЕСКО роком Г. А. Ахматової, здійснилося сто років від дня народження Ахматової Ганни Андріївни, великого російського  поета, жінки-матері, що протиставила достоїнство жорстоким ударам долі. У Ганні Ахматової все — зовнішній вигляд і духовний світ — було значіме. У жодній з її книг, незважаючи на важку й навіть трагічне життя, на весь жах і приниження, пережиті нею, не було розпачу й розгубленості. Ніхто ніколи не бачив її з пониклою головою. «Від ангела й від орла в ній було щось…»

Завжди пряма, вона була людиною, що відрізнялася воістину великою мужністю.

А після смерті, як це буває нерідко, Ганна Ахматова ввійшла в коло класиків російської літератури.

Увійшла, як автор чудової любовної лірики, що оповідає про велике таїнство любові, трагедіях і подоланні цих трагедій. Увійшла, як поет-громадянин, вражений у долі Батьківщини долею своїх співгромадян, їхніми стражданнями й болем. У сьогоднішній оцінці поезії Ахматової, на жаль, є перенос убік цивільних тим, які заслоняють найчастіше любовну лірику, без якої не було б Ахматової. Які в поета живі, не пишномовні вірші про любов, які легкі, ніжні визнання в ній.

Герой ахматівської поезії складний і багатоликий. Він — коханець, брат, друг, що став у нескінченній розмаїтості ситуацій: підступний і великодушний, убиваючий і що воскреє, перший і останній.

Любов до Батьківщини в Ахматової не була предметом аналізу, міркувань або розважливих прикидок, для неї значило: буде Батьківщина — будуть життя, діти, вірші. От чому Ахматова в перші дні навали фашистів на Радянський Союз звернулася до всіх жінок Батьківщини зі словами клятви. Вірш був написаний в 1941 році в Ленінграді. Ганна Ахматова вірила в Перемогу, кликала народ до Перемоги:

Ми знаємо, що нині лежить на вагах, і що відбувається нині. Година мужності пробила на наших годинниках, і мужність нас не покине.

Життя Ганни Андріївни Ахматовій проходило в суворий час і не пощадило її. Чого тільки не випало на її частку! Але, маючи високу волю душі, Ахматова не гнулася ні від чого: ні від наклепу й зрадництва, ні від образ і несправедливостей:

Довідалася я, як обпадають особи, Як з-під вік визирає страх, Як клинопису тверді сторінки, Страждання виводять на щоках…

Свідченнями великої мужності душі поета став найтрагічніший твір Ганни Ахматовій — «Реквієм». Правда-це не тільки кров і сльози, але й покаяння, очищення від скверни:

Ні, і не під далеким небозводом, і не під захистом далеких крив, — Я була тоді з моїм народом, Там, де мій народ, до нещастя, був.

Голос Ганни Ахматової, суворий і мужній, не можна поплутати з іншими голосами блискучих поетів XX століття. Її голос дуже індивідуальний, і цей хрест індивідуальності таланта — важкий хрест — Ганна Андріївна Ахматова несла до кінця своїх днів.

Її життя, «точно під крилом у загибелі», було життям, гідного вічного визнання й подиву.