Сочинения

(Еще не оценили)

Загрузка...

Wandern und Bergsteigen zählt zu den beliebtesten Freizeitsportarten der Österreicher. Fast eine halbe Million Österreicher gehören verschiedenen Alpen- und Gebirgsvereinen an, die im Dachverband des “Verbandes Alpiner Vereine Österreichs” (VAVÖ) organisiert sind. Die größten Vereine dieser Organisation sind der Österreichische Touristenklub und die Naturfreunde. Dem VAVÖ sind somit fast alle österreichischen Touristenorganisationen angeschlossen. Diesen Vereinigungen gehören in ganz Osterreich mehr als 700 Schützhütten, zum Teil in Höhenlagen über 2500 und sogar 3000 Meter, die zumeist ganzjährig oder saisonmäßig bewirtschaftet sind.

Da diese Vereine auch ein Wegnetz von vielen tausenden Kilometern unterhalten, besteht in Österreich, wie kaum in einem anderen Lande, die Möglichkeit, auf gebahnten und gut markierten Pfaden vom Wienerwald bis zum Ratikon und Bregenzer Wald die Alpen zu durchstreifen, wobei dank der Schützhütten Abstiege ins Tal weitgehend vermieden werden können.

(Еще не оценили)

Загрузка...

Остап Вишня — воістину народний письменник, один із майстрів гумору і сатири, «чарівник сміху». Сатирик і гуморист зріс на грунті усної народної творчості та кращих здобутків класичної літератури. Він підніс і творчо розвинув їхні славні традиції, ставши письменником-новатором, творцем якісно нового, оптимістичного та виховного сміху.

Не можна без сміху читати його чудові гуморески, такі, наприклад, як «Зенітка» або «Якби моя бабуся встали». Тонким гумором, який тісно переплітається з ніжним ліризмом, сповнені його незабутні «Мисливські усмішки». «Мисливські усмішки» Остапа Вишні — це справді ліричні вірші у прозі, де автор постає перед нами зовсім з іншого боку. Ми ніби бачимо Вишню — поета, який захоплює і нас своїми неповторними «віршами», в яких, звичайно ж, багато гумору та м’якої іронії. Не можна забути ліричного гумору з гуморески «Відкриття охоти» чи «Як варити суп з дикої качки», чи «Сом», чи «З крякухою на озері», чи «Лисиця». Ці веселі побрехеньки з їх головними героями — веселими мисливцями, мисливцями-фантазерами — відкривають нам новий чудовий світ, де живуть, не заважаючи одне одному, людина і тварина. Навпаки, мисливці намагаються охороняти природу, кохаються в пташинці і звіряткові, деревці і квіточці. «Мисливські усмішки» вчать любові до рідної природи,

до її чарівних річок і озер, до її безкрайніх лісів і полів, до її незабутньої краси.

Характерною особливістю «Мисливських усмішок» Остапа Вишні є їх тонкий гумор. Тільки Вишня вміє говорити на повному серйозі про те, що цього аж ніяк не потребує, пояснювати те, що й так усім ясне і зрозуміле. Згадаємо надзвичайно популярну усмішку «Як варити і їсти суп із дикої качки». Виявляється, що на підставі багатолітніх спостережень і наукових досліджень один славнозвісний орнітолог довів, що «дикі качки», крім базару (звернемо на це увагу), водяться ще «по лугових озерах та по очеретах…» Це вже ніби давно усім відомо, але цим і досягається ефект комічного. Далі виявляється, що для полювання потрібно взяти руш-* ницю, набої та інше мисливське обладнання: «рюкзак, консерви, огірки, помідори, десяток укруту яєць, стопка…» А для чого ж стопка? — запитаємо одразу. І зараз же чуємо лукаву відповідь: «…Щоб було чим вихлюпувати воду з човна, коли човен тече…» Ну як після цього не назвати Остапа Вишню майстром сміху або навіть чарівником сміху! Про все автор говорить у серйозному тоні, а це створює невідповідність між твердженням і суттю явища. І ця невідповідність викликає сміх. Але найбільшої сили комізм досягає в кінці твору. Все зроблено, щоб «готувати янтарний суп із дикої качки», а тут «дружина чи мама, охнувши, кине вам:

—        Та це ж курка, а не качка!..

Ви авторитетно заявляєте:

—        Це — качка! Тепер усі такі качки пішли. Яровизовані…

—        А чому в неї горло перерізане?

—        Чому? Чому? Все вам так ото цікаво знати! Летіла, побачила, що націляюсь, виходу не було, взяла й зарізалась…

В усмішках Остапа Вишні знаходимо свідоме перебільшення зображуваного явища, різкі контрасти між реальним, вигаданим чи розказаним опові-дачем-мисливцем, поєднання дійсного і фантастичного. Та ніде гуморист не збивається на карикатурне спотворення образу чи характеру. Тому такі легкі, такі смішні його гуморески.

Згадаємо славнозвісну «Зенітку». Автор дає поряд із розповіддю діда Свирида про участь у партизанській боротьбі, про його «соприкосновеніє» з ворогом, ще і виклад ряду побутових сцен: дружба з кумом та «сраженія» із своєю дружиною Лукер-кою. Ці «сраженія» і є джерелом сміху. Яскраві контрасти, які викликають щирий сміх, коштовними перлами розсипані по всьому твору. Таким контрастом є порівняння баби Лукерки із «катюшею» — грізною зброєю. Коли йдеться про рукопашний наземний бій з Лукеркою, термінологія добирається з мовного арсеналу солдата-піхотинця: правий фланг, контратака, прорвала фронт, зарані підготовані позиції, опорний пункт і таке інше. Описуючи, як куми падають з груші, гуморист звертається до лексики солдата-авіатора: ас, піке, штопор, таран, рулі повороту, фюзеляж… Неможливо без сміху читати цю чудову гумореску. В роки війни вона викликала бадьорий, оптимістичний сміх, який вселяв тверду віру в нашу неминучу перемогу над ворогом; сміх, що гартував наш гнів і нашу ненависть.

Остап Вишня — продовжувач кращих реалістичних традицій класичної літератури. Він — глибокий знавець народного життя, народних дум, поривів, мови, побуту, звичаїв. Гострота письменницького бачення, політична зрілість, природний талант, високі естетичні принципи сприяли тому, що він став справжнім новатором і змісту, і художньої форми

української сатиричної літератури. Це справжній майстер гумору, який став творцем нового гумористичного жанру — веселої, дотепної, саме вишневої усмішки. І недарма його ще називають «чарівником сміху», бо несе він людям радість, сміх та естетичне задоволення, вчить любити рідну природу і свою Батьківщину.

(1голосов, средний: 4,00 out of 5)

Загрузка...

Bei der Mehrzahl der Bürger der Bundesrepublik Deutschland beginnt das Wochenende am Freitag gegen 15.00 Uhr, und ist erst am Montagsmorgen mit Arbeitsbeginn zu Ende. Das Wochenende ist zum Zentralpunkt der privaten Tätigkeiten geworden. An der Werkbank und im Büro verabschieden sich die Kollegen: und was machst du am Wochenende?

Man nimmt sich etwas vor. Nach der Arbeitswoche möchten viele “endlich einmal richtig ausschlafen”; oder die während der Woche vernachlässigte Wohnung in Ordnung bringen; den Großeinkauf für die ganze Woche am Samstag tätigen; ins Theater, Konzert oder Kino gehen; mit den Kindern etwas unternehmen. Vielleicht die versprochene Fahrradtour oder mit dem Auto in den 50 km entfernten Freizeit- und Vergnügungspark?

Jeder vierte Großstädter und jeder zehnte Landbewohner fährt am Wochenende mit dem eigenen Pkw in ein Naherholungsgebiet, ein landschaftlich reizvolles Gebiet mit Wäldern, Wiesen und Wasserflächen in der näheren Umgebung von Ballungsräumen. Parkplätze, Sportanlagen, kulturelle Einrichtungen wie Lesehallen z. B., Rad- und Wanderwege sind in diesen Gebieten angelegt worden. Wenn die hiesigen Familien am Wochenende nicht im Auto sitzen, sind Geselligkeiten mit Freunden, Bekannten und Verwandten verplant: aufs Wochenende verschobene Geburtstagsfeiern oder die längst fällige Einladung, die man schuldig ist. Am nächsten Tag kann man ja ausschlafen.

(Еще не оценили)

Загрузка...

Герої восьми романтичних новел, що складають роман, — самовіддані борці за нове життя. Зіткнення старого і нового, до того ж в одній родині, призводить до трагедії, що ламає долю усієї сім’ї. Автор називає новелу, в якій розповідається про цю трагедію, — «Подвійне коло».

Починається новела так: «Лютували шаблі, і коні бігали без вершників, і Половці не пізнавали один одного…». Це дуже страшно, адже усі вони — вихідці з славного роду, який не раз дивився смерті у вічі. Постає перед нами Андрій, командир загону добровольчої армії генерала Антона Денікіна, і Оверко, що вів «купу кінного козацтва» Симона Петлюри, і

махновці Панас та Сашко, і, нарешті, Іван — командир кінного загону інтернаціонального полку, червоноармієць. Зіткнулися брати разом із своїми загонами «на рівному степу під Компаніївкою», зіткнулися — і почалася кривава боротьба між класами, але в одному «роді», в одній родині. Ось як зустрічає свого брата Андрій петлюрівець Оверко: «Тю-тю, то це ти. брате?!» Зневага та, глузування вчуваються в його словах. Але. відчувши за плечима смерть, Андрій, білогвардійський офіцер, вірнопідданий служака, поверхстроковий вояка за «вєру, царя і отєче-ство, герой Саракамиша й Ерзерума», нагадує Овер-кові слова батька. Мусія Половця: «…тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду». Та насміхається з цих слів петлюрівець, не розуміє їх: «Рід — пе основа, а найперше — держава, а коли ти на державу важиш, толі рід хай плаче, тоді брат брата зарубає…». І це не тільки слова, бо перейшли вони в діло, хоч і проклинав Андрій «ім’ям брата і згодою роду» свого рідного брата, а тепер заклятого ворога. «…І поточився Андрій, і заревли переможці, і дмухнув з південного заходу майстро, і стали нерухомо вежі степового неба».

Навіть природа здригається від того, що роблять рідні брати.

Оверко — «чорношличник» — несе з собою смерть, хоч, здається, не повинен цього робити, бо «по просвітах в Одесі на театрі грав та вчительську семінарію пройшов». Невже ця освічена, культурна людина може убити власного брата? Виявляється, може, якщо брат буде заважати здійсненню його задумів.

Але й Оверко не уникнув своєї долі, яка, «мов хури демонів», прилетіла в обличчі Панаса, розкраяла йому голову. Панас, махновець, опинився на місці бою, маючи чорний прапор. Чекав він, доки Андрій та Оверко «кінчать битися», а вони й кінчили — один мертвий, а другий кволий, — а тоді напав, напав, як чорний крук на свою здобич. Та він і є чорний крук, бо б’ється під чорним прапором, а в минулому був контрабандистом. Не досягають його чорної душі прокльони Оверка, не доходять слова батька: «Тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду». Відповідає на це замислений Панас: «…рід наш рибальський, на морі бувальський, рід у державу вростає, в закон та обмеження, а ми анархію несемо на плечах, нащо нам рід, коли не треба держави, не треба родини, а вільне співжиття?» Дивним здається, що брати, які вийшли з однієї родини, не мають в ній потреби, не мають потреби один в одному.

Поруч з Панасом знаходиться і 14-річний Сашко. Він ще романтик, і його привабила романтична анархія, яка на все дає дозвіл. Але не завжди вірним здається цьому юнакові обраний ним шлях. Коли він бачить пораненого Оверка, просипаються забуті почуття, згадується стара домівка, тому і каже Сашко голосом старої Половчихи, підійшовши до брата: «Оверку, горе моє».

Гине рід Половців, відбувається страшна трагедія, яка болем озветься у серцях батьків; вбивають рідні брати один одного, не розуміючи, що тільки в родині можна вижити, що тільки родина дає сили, дає любов.

Настає згодом і черга Івана Половця, командира червоного кінного загону інтернаціонального полку. Стояв тепер Панас перед Іваном, стояв «увесь заболочений, ровхристаний, без шапки, довге волосся спадало на шию, високий і дебелий стояв він перед сухорлявим Іваном». Лише перед смертю, що вже заглядала в очі, згадав махновець, вже, мабуть, колишній, слова останні Оверкові: «…а тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду». Але не потрібні зараз ці слова Івану, нічого для нього вони не значать, бо класова боротьба затьмарила усі людські почуття, зробила людину глухою до горя інших. А що може бути страшніше, ніж оця людська байдужість, особливо до своїх братів: «От і бачиш сам, що рід розпадається, а клас стоїть, і весь світ за нас…»? Невже ці люди, ці рідні брати, можуть бути такими безжалісними, черствими? Але можуть, бо, як каже Герт, — «одного роду, та не одного… класу». І це звучить як підсумок, як прикриття війни, що йде між братами, які стоять по різні боки революції. Ця війна страшна навіть для природи, яка після чергового вбивства стає все більше «дощовою»: «На степу… стояла спека, потім віяв рибальський майстро, ходили високі, гнучкі стовпи пилу, грего навіяв тривалого дощу, навіть зливи, а поміж цим тривалися криваві бої, і Іван Половець загубив трьох своїх братів…».

Сталася величезна трагедія — трагедія роду Половців; загинули брати, повбивавши один одного, бо стояли між ними то держава, то анархія, то клас. Кожен з братів, помираючи, нагадує переможцю батькову приповідку: «Тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду». Але зміст її з кожною наступною смертю все більше меркне, аж поки остаточно не заперечується Іваном: «Рід розпадається, а клас стоїть». Клас і рід — ось те, «подвійне коло», з якого не змогли вийти брати Половці, бо оплутало воно їх подвійним кільцем, зашморгнуло подвійним вузлом; і тому ми робимо висновок, шо братовбивство — це справжня трагедія, яка ніколи не повинна більше повторитися.

(Еще не оценили)

Загрузка...

Als die Araber und Türken den Kaffee nach Mitteleuropa brachten, verstand man ihn zuerst nur als Medizin und nahm in kleinsten Mengen. Erst als um 1670 die ersten Bücher den Gebrauch des Kaffees lehrten, verstand man, dass der Kaffee zum Trinken da ist. Das erste richtige Kaffeehaus war Will’s Café in London — ein Herrenclub, wo sich die Schriftsteller trafen und ihre politischen und literarischen Gespräche führten.

Als in Paris die ersten türkischen Cafés aufmachten, war es für die Damen noch unmoralisch, solche Lokale zu betreten. Aber schon um 1720 gab es über dreihundert Cafés in Paris.

Das Wiener Kaffeehaus ist weltberühmt wie der Wiener Walzer. Das Kaffeehaus wurde zum Treffpunkt der österreichischen Künstler und Dichter — von Nestroy bis Karl Kraus, der bekanntlich sagte: “Ich arbeite im Kaffeehaus besser als ein anderer in seinem Geschäft”.

(2голосов, средний: 5,00 out of 5)

Загрузка...

Найвищий вияв таланту Юрія Яновського — його знамениті «Вершники». Цей роман складається з новел-фресок, кожна з яких відтворює динаміку історії — на тому її повороті, коли руйнується старий світ. Роман відкривається новелою «Подвійне коло», за якою можна прослідкувати страшну трагедію — трагедію роду Половців. Шабельний бій у степу під Компаніївкою — це мовби згусток драматичних колізій громадянської війни, яка до краю загострила й конкретизувала питання політичного вибору. У смертельній битві сходяться п’ять братів Половців: денікінець, петлюрівець, двоє махновців і червоноармієць. «Лютували шаблі і коні бігали без вершників, і Половці не пізнавали один одного, а з неба палило сонце…». З перших же рядків ми дізнаємося, що немає згоди між братами, що йдуть вони один проти одного, бо належать до різних класів, бо ураганом пролетіла революція і роз’єднала люблячу колись родину, залишивши   братів по різні боки барикад.

Андрій — білогвардійський офіцер, «поверхстроко-вий вояка». Болить в нього серце за «Росію-матінку!», що «продає» галичанам його брат — петлюрівець Оверко. «Ми не хочемо австрійського ярма», — каже тяжкопоранений Андрій, знаючи наперед, що незабаром прийде до нього смерть, що не пошкодує кулі для нього цей «степовий пірат». Тому і підкреслює Яновський, що «чорний шлик віявся по плечах» у Оверка. Цей «чорний шлик» — ніби смерть, що йде за Половцем по п’ятах, залишаючи тільки чорну землю, змішану з червоною кров’ю полеглих. Андрій перший з п’яти братів згадує слова батька: «…тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду». Ці пророчі слова проходять через усю новелу «Подвійне коло». Навіть проклинає Андрій Оверка «ім’ям брата і згодою роду», бо тільки перед смертю зрозумів денікінець, що головне в житті — це рід, родина.

Оверко, що «по просвітах в Одесі на театрі грав та вчительську семінарію пройшов», являє собою одного з представників табору петлюрівців. Він командує «купою» кінного козацтва, що, як смерч, пронеслася по степах. «Завзятий і проклятий», — так каже про Оверка один з братів. Але не допомагає йому завзятість і могутність — потрапляє він під безжалісне колесо історії, яке його не забарилося розчавити. А зробило це воно за допомогою його ж брата, Панаса Половця — махновця-анархіста. І тут, в останні хвилини життя, з розкраяною головою, згадує Оверко і батька, і Андрія, і їх слова. Лише зараз стали вони зрозумілі цій людині: «Тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду».

Панас прибув на місце бою під чорним прапором. Дочекався, коли закінчать битися Андрій та

Оверко, — і тоді напав. Зграя махновців промчала степом на тачанках, «мов хури демонів». Не хвилюють ні їх, ні їхнього ватажка «криваві сльози України, гайдамачать вони «по степах із ножем за халявою». Тільки регоче Панас і : «Рід наш рибальський, на морі бувальський, рід у державу вростає, в закон та обмеження, а ми анархію несемо на плечах, нащо нам рід, коли не треба держави, не треба родини, а вільне співжиття?» Цьому контрабандистові й моряку торговельного флоту, «кремезному, мов дуб», не потрібна не тільки «ненька Україна», а й навіть своя родина, тому й безжально вилітає смерть з його маузера, обірвавши життя Овер-кове. Переслідує рід Половців смерть, бо зіштовхуються не інтереси роду, а інтереси класів.

Поруч з Панасом — чотирнадцятирічний Сашко. Його привабила романтика вольниці, але тепер у хлопця з’являється щось схоже на сумнів. Зіщулившись на тачанці, він згадує рибальське життя, ночі в шаланді і з тугою думає, що назад вороття немає. Ще свіжі у нього згадки про єдність родини, про рідну домівку, про ніжну матір. Але революція розкидала братів, примусила вбивати один одного. Це ще не вкладається в голові у наймолодшого Сашка, тому, побачивши скривавленого Оверка, він промовляє до нього голосом старої Половчихи: «Оверку, горе моє».

Дуже стислими штрихами Яновський обґрунтовує різноспрямованість життєвого вибору братів Половців. Оверко розправляється з Андрієм, Панас — з Оверком. А потім настає черга Івана Половця, командира кінного загону інтернаціонального полку. З якою ненавистю проклинає його Панас: «Проклятий байстрюче, підземна гнида, вугляна душе! Наймит Леніна й комуни…». Ці слова промовляють про глибину переконаності Івана, недавнього шахтаря, непохитного у своїй революційній вірі. Але, відчувши наближення смерті, звертається до нього махновець Панас з тими словами, що чув від Оверка: «…а тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду». Що на це відповідає Іван Половець?

 «Рід наш роботящий, та не всі в роді путящі. Є горем горьовані, свідомістю підкуті, пролетарської науки люди, а є злодюги й несвідомі, вороги й наймити ворогів. От і бачиш сам, що рід розпадається, а клас стоїть, і весь світ за нас…» І як підсумок звучать слова Герта, товариша Половця Івана: «Одного роду, та не одного з тобою класу». В цих словах ключ до назви новели. Рід і клас — ось те подвійне коло, в якому опинилися п’ять синів Мусія Половця; ось у чому їхня трагедія.

«Подвійне коло» зображує боротьбу братів, що належать до різних класів, мають різні інтереси, хоч і вийшли з однієї родини, з одного роду. Гине родина, гинуть люди, що могли працювати на користь Вітчизни, віддавати їй працю своїх рук та чистоту сердець — і в цьому трагедія, трагедія того часу. Залишаються тільки люди, як Іван Половець, щоб продовжити і закінчити справу, що розпочали. Вони будуть «вершниками» революції, «вершниками» нового життя.

(1голосов, средний: 5,00 out of 5)

Загрузка...

Die Oster- und Weihnachtsbräuche, auch das religiös-folkloristische Brauchtum zu anderen Festtagen werden heute in der Ukraine besonders geachtet und gefördet. Die Karwoche heißt im Ukrainischen die “Große Woche”. Unser Gründonnerstag ist der “Saubere Donnerstag”, weil bis zu diesem Tage alles gereinigt und neu hergerichtet sein muss, da am Karfreitag, dem “Großen Freitag”, die Arbeit ruht. Am Ostersonntag, dem “Großen Tag”, werden in der Kirche der Osterkuchen, außerdem bemalte Ostereier von den einzelnen Familien zum Altar gebracht und vom Priester geweiht. So werden an diesem Tage die auserwählten Pysanky (bemalte Eier) überreicht. Ein anderer Brauch, den es auch in Deutschland gibt, ist das Aneinanderstoßen der Ostereier.

Umzüge mit Liedern sind zu Weihnachten einer der auffälligsten Volksbräuchcn. Mit einem großen, auf einer Stange befestigten Stern ziehen die Kinder von Haus zu Haus und singen Weihnachtslieder (Koljadky) in der Abenddämmerung. Natürlich werden sie dafür beschenkt. Umzüge werden auch am Vorabend des Neujahrsfestes, dem “Großzügigen Abend” von Kindern veranstaltet. Die Bezeichnung dieses Abends ist eng mit dem Weihnachtsfest verbunden, das in der orthodoxen Kirche und auch bei den griechischen Katholiken am 7. Januar gefeiert wird: dieser Abend beschenkt die Welt, weil das Jesuskind geboren wird. Kindergruppen “säen” vor dem Hauseingang unter Gesang und ensprechenden Gebärden Wohlstand und Glück.

Eine große Rolle spielt an beiden christlichen Hauptfesten die genau bestimmte Speisenfolge. So wird am Weihnachtsvorabend die Kutja aufgetischt, eine aus Weizen, Honig und Mohn zubereitete Süßspeise. Aus zwölf Gängen besteht die Hauptmahlzeit am Weihnachtstag.

Außer den christlichen Hochfesten haben sich in der Ukraine auch andere Festtagsbräuche erhalten, die auf heidniscne Sitten zurückgehen, aber mit christlichen Gedenktagen verschmolzen sind. So ist der 7. Juli der Tag der Sonnwendfeuer, das Fest des Ivan Kupalo, einer alten Fruchtbarkeitsgottheit, von der Kirche umgewidmet auf Johannes den Täufer. Sonnwendfeuer wurden abgebrannt, scherzhafte Lieder ertönten zwischen Gruppen von Burschen und Mädchen, man badete in Flüssen und Bächen. Heilkräftige Kräuter sammelte man an diesem Tag. Blumenkränzen wurden den Wellen übergeben. Einige dieser Bräuche, vor allem die Lieder, leben wieder auf.

(Еще не оценили)

Загрузка...

В литературном процессе 80—90-х годов ведущее место принадлежало прозе. Два последние десятилетия XIX в. не выдвинули в области поэзии ни одного таланта, которого можно было бы по масштабу сопоставить с такими прозаиками, как Чехов или Короленко. В русской поэзии конца века происходило столкновение разных тенденций, что предопределило ее переходный, переломный характер. Давали себя знать и пессимистические настроения, вызванные историческими условиями эпохи, но они не привели все же к упадку русской поэзии, не сделали ее в конце XIX в. унылой и однообразной.

То усиление романтического начала, которое было отмечено в области прозы, проявилось и в поэзии конца века. Не случайно в поэтическом движении этого периода ведущим оставалось гражданское направление, опиравшееся на традиции русской вольнолюбивой лирики. Наибольшие художественные достижения в русле этого направления связаны с именами А. Н. Плещеева, А. М. Жем-чужникова, Л. Н. Трефелева, С. Д. Дрожжина, С. Я. Надсона, а также плеяды поэтов революционного народничества: В. Бого-раза, Ф. В. Волховского, П. Л. Лаврова, Г. А. Мачтета, Н. Д. Морозова, С. С. Синегуба и др.

Поэты-демократы конца XIX в. были тесно связаны с украинской культурой. И. С. Суриков и С. Д. Дрожжин переводили произведения Шевченко, украинские народные песни, писали стихотворения на украинские темы. Произведения Сурикова перевел и издал в 894 г. со своим предисловием П. Грабовский.

В русской культуре на рубеже двух веков появляются и новые тенденции, связанные с разочарованием в прежних общественных идеалах, ощущением гибельности европейской цивилизации, увлечением идеалистической философией. Для ряда поэтов характерными стали проповедь индивидуализма и преимущественное внимание к «вечным» религиозно-мистическим идеям (Н. М. Минский, Д. С. Мережковский и др.). В конце XIX в. появляются первые поэты-символисты (В. Я. Брюсов и др.), творчество которых получит более полное развитие уже в XX в.

Драматургия в конце XIX в. также переживала немалые трудности. В последние годы жизни А. Н. Островского и особенно после его смерти русская сцена оказалась во власти второстепенных драматургов (В. Крылов, В. Дьяченко и др.), многочисленные пьесы которых не поднимались выше поверхностного либерального «обличительства» или ограничивались разработкой шаблонных тем семейно-бытового характера. Замечательные пьесы Л. Толстого («Власть тьмы», «Плоды просвещения») из-за цензурных препятствий с большим трудом пробивались на сцены русских театров. Не была удачной и сценическая судьба пьес Д. Н. Мамина-Сибиряка, который по справедливости считается одним из предшественников Чехова в разработке идейно-художественных принципов «новой драмы». Лишь новаторские пьесы Чехова знаменовали начало нового подъема в русской драматургии, который вскоре будет поддержан и развит М. Горьким.

(Еще не оценили)

Загрузка...

Конец XIX в. отмечен в русской жизни дальнейшим обострением социальных противоречий и классовой борьбы. Вторая революционная ситуация (879—88) потерпела поражение. Наступил один из самых трудных и сложных периодов общественно-политического развития России — время, как характеризовал его , «разнузданной, невероятно бессмысленной и зверской реакции». Кризис «и расслоение общественного сознания проявились в том переломе, который произошел в мировоззрении и творчестве Л. Н. Толстого.

Переход великого писателя на позиции патриархального крестьянства отражал внутреннюю логику его духовного развития, но есть своя закономерность и в том, что окончательно этот перелом оформился в начале 80-х годов. Мужицкий демократизм, сближавший до некоторой степени Толстого с народническим мировоззрением, предопределил и его критику всех основ помещичье-буржуазного общества, и идеи непротивления злу насилием. Многочисленных сторонников новых взглядов писателя, так называемых «толстовцев», более [rkey]интересовали не столько его критические настроения, обличительные пафос, «срывание всех и всяческих масок» (Ленин), сколько проповедь религии, отказ от политики, преимущественное внимание к вопросам нравственного самоусовершенствования и т. д. Вокруг учения Толстого на протяжении нескольких десятилетий шла напряженная идейная полемика, включавшая согласие и резкую критику, притягивание и отталкивание и отразившаяся в художественной литературе (в произведениях Короленко, Чехова, Гаршина, Вересаева, М. Горького и др.).

Свидетельством глубокого идейного размежевания общественно-литературных сил было возрастание активности и влияния декадентских течений, с которыми представители передовой общественности вели принципиальную идейно-эстетическую борьбу. Полемика шла также и с распространенной среди либеральной .интеллигенции теорией «малых дел» с характерным для 80—90-х годов лозунгом:  «Наше время — не время широких задач».
[/rkey]
И все же 80-е и тем более 90-е годы ознаменованы не только правительственной реакцией, настроениями пессимизма и разочарования.  специально указывал, что революционную роль могут играть и реакционные периоды, когда «царит внешнее спокойствие, когда молчат или спят (по-видимому, спят) забитые и задавленные каторжной работой и нуждой массы»

(Еще не оценили)

Загрузка...

Abwechslungsreiches Essen schmeckt und ist vielseitig. Je vielfältiger und sorgfältiger Sie Ihren Speiseplan zusammenstellen, desto besser läßt sich eine mangelhafte Versorgung mit lebensnotwendigen Nährstoffen oder eine Belastung durch unerwünschte Stoffe in der Nahrung vermeiden. Und was die Nahrungsmenge bzw. die Joule oder Kalorien betrifft: essen Sie gerade soviel, dass Sie kein Über- oder Untergewicht bekommen. Das erstrebenswerte Sollgewicht entspricht etwa dem Wert “Körpergröße in Zentimeter minus 100 = Gewicht in kg”. Wiegen Sie sich regelmäßig.

2. Wenig Fett und fettreiche Lebensmittel

Denn zuviel Fett macht fett. Fett liefert doppelt so viele Joule bzw. Kalorien wie die gleiche Menge an Kohlenhydraten oder Eiweiß. Übergewicht und viele Krankheiten können die Folgen zu fettreicher Ernährung sein. Reduzieren Sie den Verzehr von Streichfett, und bevorzugen Sie fettarme Zubereitungsarten. Achten Sie nicht nur auf sichtbare Fette, sondern insbesondere auch auf die “unsichtbaren” Fette, z. B. in Wurst, Käse, Eiern, Sahne, Nüssen, Kuchen und Schokolade.

3. Würzig, aber nicht salzig

Kräuter und Gewürze unterstreichen den Eigengeschmack der Speisen. Zuviel Salz übertönt hingegen viele Geschmackseindrücke und kann zur Entstehung von Bluthochdruck beitragen. Bevorzugen Sie deshalb Kräuter und Gewürze. Wo Sie dennoch auf Salz nicht verzichten können, verwenden Sie Jodsalz, um dem weitverbreiteten Jodmangel vorzubeugen.

4. Wenig Süßes

Zu süß kann schädlich sein! Zucker und Süßigkeiten können Karies verursachen. Bei hoher Zufuhr von Zucker speichert der Körper Energie in Form von Fettpolstern. Zudem werden bei hohem Zuckerkonsum nährstoff- und ballaststoffreiche Lebensmittel vom Speiseplan verdrängt. Genießen Sie Süßes zwar ohne Reue, aber nur selten und in kleinen Mengen.

5. Viel Vollkornprodukte

Sie liefern wichtige Nährstoffe und Ballaststoffe. Vollkornprodukte, z.B. Vollkornbrot, Naturreis, Getreidegerichte, Vollkornnudeln, Haferflocken oder Müsli, enthalten günstige Kohlenhydrate. Neben den für die Verdauung wichtigen Ballaststoffen liefern sie zusätzlich Vitamine, Mineralstoffe und Spurenelemente.

6. Reichlich Gemüse, Kartoffeln und Obst

Diese Lebensmittel gehören in den Mittelpunkt Ihrer Ernährung. Essen Sie täglich Frischkost in Form von frischem Obst, Rohkost und Salaten, aber auch Gemüse und Kartoffeln. Wählen Sie auch öfter Hülsenfrüchte. Mit diesen Lebensmitteln erhalten Sie Vitamine, Mineralstoffe, Spurenelemente und Ballaststoffe.

7. Wenig tierisches Eiweiß

Pflanzliches Eiweiß ist so wichtig wie tierisches Eiweiß. Pflanzliches Eiweiß in Kartoffeln, Hülsenfrüchten und Getreide ist günstig für eine vollwertige Ernährung. Auch Milch, fettarme Milchprodukte und vor allem Fisch sind wertvolle Eiweißlieferanten. Es empfiehlt sich, den Verzehr weiterer tierischer Eiweißlieferanten, wie fettes Fleisch, Wurst und Eier, die relativ viel Fett, Cholesterin und Purine enthalten, zugunsten von Fisch und fleischlosen Speisen auf wenige Mahlzeiten pro Woche zu verringern.

8. Trinken mit Verstand

Ihr Körper braucht Wasser, aber keinen Alkohol. Mindestens 11/2 bis 2 Liter Wasser pro Tag benötigt Ihr Körper. Löschen Sie Ihren Durst mit Wasser bzw. Mineralwasser, Gemüsesäften, ungesüßtem Früchtetee und verdünnten Obstsäften, in Maßen auch mit ungesüßtem schwarzem Tee oder Kaffee. Dagegen benötigt Ihr Körper nicht einen Tropfen Alkohol. In größeren Mengen schadet Alkohol Ihrer Figur und Ihrer Leber und macht abhängig. Trinken Sie alkoholische Getränke daher allenfalls zum gelegentlichen Genuß, aber nicht als alltäglichen Durstlöscher.

9. Öfter kleinere Mahlzeiten

Das bringt Sie in Schwung und mindert Leistungstiefs. Essen Sie anstatt der üblichen drei Hauptmahlzeiten besser fünf kleinere Mahlzeiten. Große Mahlzeiten belasten die Verdauungsorgane und machen müde.

10. Schmackhaft und nährstoffschonend zubereiten

Gären Sie kurz mit wenig Wasser und Fett. Durch zu lange Lagerung, falsche Vorbereitung, zu langes Kochen, Wiederaufwärmen und durch die Verwendung von zuviel Wasser beim Garen werden viele lebensnotwendige Nährstoffe zerstört und ausgelaugt. Garen Sie deshalb so kurz wie möglich, und verwenden Sie dazu wenig Wasser oder Fett. So bleiben Nährstoffe und der Eigengeschmack der Speisen erhalten.